Плани ж Німеччини, навпаки, стають більш чіткими і рішучими, майбутня агресія Німеччини на схід стає очевидною. У розмові з німецьким журналістом радник управління міністерства закордонних справ Кляйст 13 березня 1939 року сказав: “...Війна проти Радянського Союзу лишається останнім і вирішальним етапом німецької політики успішного втілення німецьких планів... Тому можливо, що Польща зазнає спочатку територіального поділу (відділення регіонів, що колись належали Німеччині й утворення Західноукраїнської держави під німецьким протекторатом) і буде зорганізована політично ... до того, як можна буде розв’язати війну проти Росії з допомогою Польщі і через Польщу...”
Співпраця СРСР і Німеччини. Пакт Рібентропа-Молотова
В той же час, після окупації Закарпаття угорськими військами з дозволу Німеччини, СРСР виступив з нотою, де засуджував ці дії. Проте це був лише дипломатичний жест, насправді ж радянський уряд зітхнув з полегшенням: “Карпатська Україна не стала для Гітлера трампліном, а возз’єднання – приводом для стрибка на Радянську Україну. Гітлер же починає готувати напад на Польщу. Він заграє з представниками ОУН, заручається їх підтримкою, обіцяючи їм створення Української держави після поразки Польщі. Але його дуже хвилює можлива реакція СРСР на агресію у Польщі. Окрім того, знаючи про інтерес Сталіна до західноукраїнських земель, Гітлер починає схилятись до політичного альянсу з СРСР. Різко припиняється публікація в німецькій пресі антирадянських статей. Це було помічено в Москві, й дало початок зближенню між СРСР і Німеччиною. Через свого посла в Берліні СРСР запевняє керівництво Німеччини в тому, що “немає причин, здатних завадити нормальним взаємовідносинам” обох країн. Вночі 23 серпня 1939 року Молотов і Ріббентроп підписують радянсько-німецький пакт про ненапад терміном на 10 років. Був підписаний також таємний додатковий протокол до договору, в якому йшлося про те, що у разі територіально-політичних змін межа сфер інтересів цих держав буде проходити по лінії рік Нарев – Вісла – Сан. До сфери впливу СРСР відходили Фінляндія, Естонія, Латвія, східні території Польщі – Західна Україна, Західна Білорусія, Люблінське воєводство й частина Варшавського, Бессарабія (була у румунському володінні), Литва ж перебувала у сфері інтересів Німеччини, але після підписання 28 вересня Таємного додаткового протоколу “Про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною” (під яким Сталін сам поставив свій “тріумфальний” 58-метровий підпис), до сфери інтересів СРСР була передана Литва, а до Німеччини – Люблінське і частина Варшавського воєводства.
Ще у серпні, після підписання пакту про ненапад розпочалось німецько-радянське співробітництво. На конференції після підписання Сталін урочисто проголосив тост за Фюрера, а після захоплення Польщі радянські й німецькі війська, які увійшли до Львову, пройшлись по місту спільним парадом. У вересні 1939 року Ріббентроп, посилаючись на дефіцит у Німеччині нафтопродуктів, запропонував передати їй Дрогобицько-Бориславський район. Сталін відмовився, але висловив готовність взамін постачати Німеччині нафтопродукти в обсязі 300 тис., а потім і 500 тис. тонн на рік. В решті-решт було досягнуто домовленості, що додаткові радянські поставки сягатимуть річного виробництва Дрогобицько-Бориславського басейну, при цьому одна половина цього обсягу мала вивозитися безпосередньо з цього басейну, а друга – з інших районів СРСР. В результаті протягом сімнадцяти місяців Німеччина отримала із Радянського Союзу 865 тис. тонн нафти, 140 тис. тонн марганцевої руди, 14 тис. тонн міді, 3 тис. тонн нікелю, 101 тис. тонн бавовни-сирцю, понад 1 млн. тонн лісоматеріалів, багато тонн льону, фосфати, платину і майже півтора мільйони тонн зерна. Через радянську територію здійснювався транзит стратегічної сировини і продовольства з країн Тихоокеанського басейну. СРСР фактично перетворився на невоюючого союзника Гітлера. Торгівельні відносини країн було скріплено додатковим торгівельним договором 11 лютого 1940 р.
2. Початок війни, включення західноукраїнських земель до складу УРСР.
Підписаний між Німеччиною і СРСР пакт фактично розв’язав руки Гітлеру для початку війни. 1 вересня 1939 рокунімецькі війська перейшли кордони Польщі, що засвідчило про початок ІІ Світової війни. Франція й Англія оголосили війну Німеччині. Сталін намагався перекласти відповідальність за цю агресію на Гітлера й мешкав з вводом військ на територію Польщі, що було оговорено домовленістю з Німеччиною. Щоб змусити його це зробити німецький уряд повідомив Сталіна телеграмою від 15 вересня, що “якщо не розпочнеться російська інтервенція, неминуче постане питання про те, чи не утвориться в районі, що лежить на схід від німецької зони впливу, політична пустка”, в якій можливим стає утворення нових держав (це було натяком на можливе створення в західноукраїнських землях української держави під егідою ОУН). Це були не просто слова, оскільки німців не залишала думка про можливе повстання українців Галичини і створення ними після поділу Польщі своєї маріонеткової держави. Тому, так і не дочекавшись повідомлень про падіння Варшави, Сталін віддав наказ розпочати воєнні дії проти Польщі. 17 вересня 1939 року, коли радянські війська увійшли на землі Польської держави, Українська РСР фактично вступила у ІІ світову війну. Свою агресію Москва пояснила у ноті до польського посольства таким чином: 1)“Віддана сама на себе і залишена без керівництва Польща перетворюється на зручне поле для усяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР”; 2)“Радянський уряд не може... байдуже ставитись до того, щоб єдинокровні українці й білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті на призволяще, залишились беззахисними”.
Західна Україна увійшла в межі СРСР. Проте, бажаючи домогтися контролю над Литвою, Сталін не наполягав на приєднанні до СРСР Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя – етнічно українських земель, що опинилися під німецькою окупацією. У 1940 році радянський уряд поставив і питання про Бессарабію, звернувшись офіційно до Румунії. Німеччина, налякана тим, що у разі радянсько-румунського конфлікту може позбутися румунських поставок продовольства, фуражу і нафти, порадила Румунії піти на поступки і віддати Бессарабію і Північну Буковину союзу (як сказав Гітлер: “Віддайте, я скоро поверну!”). 28 червня 1940 року румунський уряд дав згоду на повернення цих території СРСР.
Вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР затвердила рішення про включення Північної Буковини і Південної Бессарабії до УРСР, а з решти Бессарабії й Молдавської автономної республіки 15 серпня було створено Молдавську РСР. На території Західної України було утворено 6 областей: Львівську, Станіславську (пізніше – Івано-Франківську), Волинську, Тернопільську, Рівенську й Дрогобицьку.
Політика радянської влади в цих районах такою ж, як і в західноукраїнських землях, відірваних від Польщі. Вона отримала назву політики радянізаціїй мала свої як позитивні, так і негативні риси. Позитивними заходами були: поширення мережі українських навчальних закладів; покращення житлових умов, введення безкоштовного медичного обслуговування; націоналізація промисловості, вилучення землі у польських землевласників; українізація системи судочинства, державних установ; створення системи соціального забезпечення, ліквідація безробіття. З іншого боку (негативні риси радянізації): була зруйнована політична й культурна інфраструктура, створена місцевою українською інтелігенцією (закриті усі українські об’єднання, “Просвіти”, Наукове товариство ім..Т.Шевченка, спілка “Рідна школа”, професійні, жіночі організації); проведена насильницька колективізація (на зразок тієї, що відбулась в УРСР в 20-30 рр.); ліквідація церковної організації (репресії проти духовенства, закриття церков тощо); масові репресії проти місцевого населення (у зв’язку із боротьбою проти ОУН), масові депортації із західної Білорусії і Західної Україні у північні райони Росії (Сибір, Кольський півострів) (депортовано близько 10% населення).
Таким чином, усі позитивні політичні, соціально-економічні й культурні заходи радянської влади в краї були перекреслені її репресивною, нищівною й уніфікаторською політикою.
3. Напад Німеччини на СРСР. Спроба відновлення Української держави.
22 червня 1941 року без об’явлення війни після сигналу “Дортмунд” фашиська Німеччина раптово напала на СРСР, для якого в цей день почалась Велика Вітчизняна війна. У ВВВ виділяють три періоди: 1) червень 1941-листопад 1942 (оборонні бої, поразки радянської армії, окупація України німцями); 2) листопад 1942-кінець 1943 (контрнаступ під Сталінградом, вирішальний перелом у війні, початок визволення України); 3) січень 1944 - 8 травня 1945 (визволення СРСР від німецьких окупантів). Згідно з планом “Барбаросса” проти СРСР передбачалося нанести блискавичну поразку (план бліцкригу). Сконцентровані у мобільні групи “Північ”, “Центр” і “Південь” німецькі армії планували просування по трьом напрямкам: на Москву, Ленінград і Київ.
Важко визначити причини такого раптового кроку Німеччини. Покладаючись на міцність пакту про ненапад й дружні стосунки з Німеччиною, Сталін не очікував такого кроку, розуміючи водночас, що війна на два фронти (один з яких – СРСР) може стати для Гітлера самогубством. Саме тому він не вірив донесенням радянської агентури в Німеччині про можливість й навіть про точний час нападу Гітлера на СРСР. Традиційною для вітчизняної історіографії стала думка, що причиною такої масштабної агресії стала політика умиротворення агресора з боку США. Англії, Франції, внаслідок чого Німеччина спочатку напала на Балканські країни, потім прагнула розправитись з країнами західної демократії, й, нарешті, розбити СРСР.