Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб’єктів держави, яку називають правотворчістю.
Правотворчість – це форма державної діяльності, спрямована на створення правових норм, а також на їх наступне вдосконалення, зміну чи скасування. Це спільний процес створення і розвитку діючого права.
Головним для правотворчості є вироблення і затвердження нових правових норм. В цьому, в першу чергу, проявляється призначення даної форми державної діяльності. Інші форми правотворчості (скасування та зміна діючих норм, вдосконалення їх реакції) мають допоміжне значення для створення чітко вираженої та внутрішньо узгодженої системи юридичних норм.
Розрізняють наступні види правотворчості:
за суб’єктами: правотворчість державних органів (наприклад, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України), правотворчість громадських об’єднань, яких держава уповноважує на встановлення правових норм, правотворчість народу (населення країни) – референдум;
за способом формування правових норм: санкціонування правил поведінки, що існували раніше встановлення правових норм.
Правотворчість включає в себе три етапи:
1. Підготовчий включає в себе здійснення нормативно-правового акту:
а) прийняття рішення про необхідність розробки проекту;
б) визначення проектантів;
в) підготовка проекту;
г) обговорення тексту проекту;
д) узгодження проекту із зацікавленими організаціями і посадовими особами;
є) доопрацювання проекту;
2. Видання (прийняття) нормативно-правового акту:
а) внесення проекту в правотворчий орган або посадовій особі для обговорення;
б) обговорення проекту у правотворчому органі;
в) прийняття нормативно-правового акту і процедура його підписання;
г) можливість права відкладного вето для законів;
3. Введення нормативно-правового акту в дію:
а) обнародування (опублікування);
б) доведення до виконавців іншим способом.
В арабських і деяких інших країнах джерелом права залишається мусульманські релігійні погляди. Саме вони визначають, у що мусульманин повинен вірити, що він повинен і що не повинен робити. Шаріат є основою того, що називають мусульманським правом.
РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ, ЯК ОДНОГО З ОСНОВНИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ ПРАВА
Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками:
1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб’єктами правотворчості і є одностороннім волевиявленням;
2) має зовнішню форму певного письмового документа;
3) містить нові норми права (загальнообов’язкові правила поведінки), змінює або скасовує чинні;
4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;
5) має визначену юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами. Місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;
6) надає волі правотворчого суб’єкта офіційного характеру.
Нормативно-правовий акт – документ державного органу, прийнятий у певному порядку в межах компетенції цього органу.
Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб’єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.
Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:
1) за суб’єктами ухвалення на акти – народу (прийняті референдумом), органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань;
2) за юридичною силою – на закони й підзаконні нормативно-правові акти;
3) за сферою дії – на загальні, спеціальні, локальні;
4) за ступенем абстрактності правових норм – на первинні та конкретизаційні;
5) за характером волевиявлення – на акти встановлення, зміни та скасування норм права;
6) за галузями законодавства – на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та інші;
7) за часом дії – на визначено-строкові.
Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифікація за суб’єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент України – укази. Органи виконавчої влади держави видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів України – декрети і постанови; керівники міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази; керівники обласних і районних державних адміністрацій – нормативні накази. Місцеві ради – рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад – рішення, а керівники їх управлінь і відділів – нормативні накази; адміністрація підприємств, установ і організацій – нормативні накази та інструкції.
У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи місцевого референдуму, певних громадських об’єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т.ін.).
Закон – це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом). За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види.
Законом, який має найвищу юридичну силу в країні, основою системи її законодавства є конституція. Конституція – це основний, головний закон країни, що приймається в особливому порядку і регламентує найважливіші суспільні відносини у сфері організації функціонування суспільства, органів держави, державного устрою та правового статусу людини і громадянина.
Конституційні закони – це закони, що вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, і мають вищу, порівняно з ними, юридичну силу.
Кодекси – це закони, в яких об’єднується і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі законодавства, наприклад Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс – кримінального законодавства, Сімейний кодекс – шлюбно-сімейного законодавства тощо.
Звичайні (поточні) закони – це всі інші закони, що приймаються парламентом у межах його компетенції.
Слід зазначити, що кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову між собою юридичну силу, меншу від юридичної сили конституції та конституційних законів.
Підзаконні акти – це правові акти, що видаються уповноваженими на те суб’єктами (президентом, кабінетом міністрів тощо) на основі законів і для виконання їх. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити їм. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню.
Чинність нормативно-правових актів – це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для урегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його чинності є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акта. Чинність нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами:
а) терміном чинності, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;
б) простором, на який поширюється чинність нормативно-правового акта;
в) колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акта і на основі його набирають юридичних прав і обов’язків.
Дія нормативно-правових актів у часі обмежена моментом набрання ними юридичної сили і моментом її втрати. Нормативно-правові акти набирають чинності:
а) з часу зазначеного в самому нормативно-правовому акті, за яким цей нормативно-правовий акт набирає чинності;
б) з часу прийняття чи підпису, зазначених, як правило, у самому нормативно-правовому акті;
в) з часу опублікування нормативно-правового акта;
г) нормативно-правові акти, в яких в тій чи інші формі не зазначено час набрання чинності, вступають у силу на всій території України одночасно після завершення 10-денного строку з моменту опублікування, причому нормативно-правові акти повинні бути опубліковані не пізніше 7-денного строку після їх прийняття;
д) з часу, з якого вони надійшли адресату, що притаманне відомчим нормативним актам.
Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок закінчення обумовленого терміну дії; внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені; внаслідок відміни (скасування) даного акта іншим чи спеціально призначеним актом.
Чинність новоприйнятих нормативно-правових актів поширюється на відносини виникають після набрання ними чинності. Лише в окремих випадках під вплив нормативно-правових актів підпадають відносини, що виникли до набранні юридичної сили. Це стосується:
а) кримінального закону, якщо він пом’якшує чи скасовує покарання;
б) прямих вказівок суб’єкта правотворчості, що містяться у нормативно-правовому акті. Подібна дія нормативно-правових актів називається “зворотною силою Закону”.
Чинність нормативно-правових актів у просторі – це поширення їх впливу на певну територію (держави в цілому чи окремого регіону). До території держави належать: земля, надра, води та повітряний простір у межах територіальних держав, повітряні і космічні літаючі апарати тощо.