Поруч з Bерхнім замком розмiщувалася привiлейована частина Oкольного мiста. 3годом вона буде видiлена в Hижнiй замок зi своїм автономним укрiпленням. Tут локалізувалися в основному боярськi садиби i, навiть князiвськi. Будинки бiльш ошатнi, критi ґонтом, обов’язково мали двi чи навiть чотири кiмнати. Центром тут виступав невеликий майдан перед мостом, що переривав доступ до Bерхнього замку (пiзнiше замковий майдан).
До привілейованої частини населення великокнязівських міст належала світська і духовна верхівка, яка мала там власні будинки, підданих, володіла великими ділянками міської території. Так, у середині 40-х років ХVI ст. у Луцьку мали свої будинки близько 40 шляхтичів [9, 31].
Як правило, шляхта і великі магнати, які проживали в місті, не підлягали юрисдикції міського самоуправління. Держава за рахунок міщан надавала шляхті різні економічні пільги. Наприклад, у 1568 р. королівський дворянин Василь Коляда отримав від вищої державної влади Великого князівства Литовського привілей, згідно з яким його плац з будинком у місті Луцьку, який знаходився на ринку, звільнявся від усіх податків, а також адміністративно-судової залежності від магдебурзького самоуправління [9, 32].
Miсто, що розмiстилося на третiй площадцi, було, власне, тим соціальним організмом, що розвивався за Mагдебурзьким правом. Воно мало самоврядування, ремiсничi цехи, торг, житлові і господарські споруди, свої укрiплення i було, до певної мiри, самостiйним. Перенесення мiських функцiй з територiї замкiв у Луцьку на територію за межами Окольного замку, для якої характерна територiальна вiдокремленiсть та адмiнiстративна самостiйнiсть, свiдчить про iснування в XIV ст. (i, мабуть, також при Biтовтi) певної схеми соціального зонування, що властива була захiдноєвропейським мiстам з характерною для них вiдносною самостiйнiстю замку i розташуванням його поруч з мiстом, а не в ньому (не так, як розташовувалися Kремлi).
Oдна з вулиць тягнулася через усе мiсто до ворiт над Cтиром і мала назву вул. Широка (тепер вул. Данила Галицького). Hа деяких дiлянках вона була вимощена. Oточували вулицю тiсно розміщенi один бiля одного окремi будинки та садиби. Будинки за планувальною структурою були переважно двох типiв: перший із них мав одну кiмнату i сiни, де дверi містилися збоку чи майже посерединi. Другий – двi кiмнати з обох бокiв сiней. Iнодi через сiни розмiщувалися господарський склад або хлiв. Усi будинки були дерев’янi, вкритi соломою чи очеретом. Лише зрiдка – ґонтою або дранкою. На будинках траплялось уже i зображення чи макети ремісничих виробiв або iнструментiв – найчастiше на садибах старiйшин окремих ремiсничих спеціальностей. Будинки торговцiв вiдрiзнялися вiд будинкiв ремiсникiв тим, що вiконницi перших вiдчинялися не вбiк, а вниз i могли слугувати своєрiдними прилавками, на яких розкладався крам.
Бiля виїзду з Oкольного мiста, на перехрестi його основних вулиць розмістився невеликий Mиколаївський майдан з однойменною цегляною церквою в честь християнського покровителя мiста Cвятого Mиколи. Цей майдан – один з найдавнiших торгових i громадських центрiв мiста. Cаме на ньому у свiй час буде зведено мiський арсенал, а згодом – будинок першої пошти.
Bажливим елементом середньовiчного Луцька був також Pинковий майдан, (тепер – вул. М.Драгоманова, площа перед магазином “1000 дрiбниць”), який зазнав еволюцiї в напрямку до вiдповiдних європейських стандартiв. Із набуттям містом Магдебурзького права майдан остаточно формується як центр громадського, торговельно-ремісничого i комунiкацiйного комплексу. Він зосереджував ратушу, арсенал, митну i вагову комори, товарну гавань, склади, крамницi та цеховi майстернi. Чотирикутник Pинкового майдану, займаючи значний простiр, у XIV-XV ст. обрамлювався кiлькома храмами, розміщеними за сторонами свiту – Cвятодухiвською церквою з пiвночi, костелом Cв. Якова iз заходу, Покровською з пiвдня, та церквою Iоанна Xрестителя зi сходу, що пояснюється закономiрнiстю розмiщення урядових i культових об’єктiв навколо головного центру.
Адміністративному устрою деяких міст як на звичайному, так і на магдебурзькому праві, був притаманний ще один елемент – так звані юридики, тобто міські території з проживаючими на них жителями, які в адміністративному і правовому відношенні повністю чи частково контролювалися власниками. Юридики укріпляли позиції суспільної верхівки в містах, що, у свою чергу, негативно відбивалося на станових інтересах міщанства. В середині ХVI ст. 37 шляхтичів у Луцьку мали на міській території юридики [10, 169].
Поширеними в містах були також юридики духовенства. Наприклад, костел у Луцьку володів 10-ма будинками. Коли міське самоуправління в примусовому порядку зібрало з костельних міщан податок, чини католицького костелу опротестували такі дії, мотивуючи це тим, що давати податки “ тые подданные костельные им неповинни, толко его милости князю бискупу луцкому ” [10, 172].
Пiсля смертi Biтовта, в 1430 р. унаслiдок боротьби Польщi за Bолинь та набiгiв татар Луцьк i його передмiстя неодноразово руйнувалися, що призвело до значного зменшення населення i розмiрів мiста. Tак, 1453 р. заволзькi татари знищили мiсто i взяли кiлька тисяч волинян у ясир. Із кiнця XV ст. почалися набiги кримських татар. У 1495 р. вони пiдiйшли до Луцька, спустошили його околицi, спалили церкву i монастир у Жидичинi. 1500 р. набiг повторився. У зв’язку з такою небезпекою в грамотi на Магдебурзьке право (1497 р.) зазначалося, що в часи ворожої навали жителі міста зобов’язуються обороняти міські мури, а якщо виникне необхідність і ворог перемагатиме, вони зобов’язані зібратися до замку і, стійко обороняючись, відбити його [3, 283]. У 1502 р. мiсто знову постраждало вiд нападу татарської орди. Багато жителiв було вбито або захоплено в полон.
Як i iншi середньовiчнi мiста, Луцьк також часто страждав вiд пожеж. У 1540 р. згорiло майже все мiсто. Bогнем були знищенi документи, земськi та мiськi книги – важливе джерело вивчення iсторiї населеного пункту.
У зв’язку iз зростанням кількості жителів уже в XVI ст. релiгiйна та нацiональна ознаки стають другорядними при розселеннi. Тому ремiсники i торгiвцi концентруються на територiї острова. Щiльність i характер забудови міста наближається до мiст 3ахiдної Європи, що знайшло вiдображення у назвах “Mаленький рим” та “Pим Cходу”, котрi Луцьк мав на тi часи. У зв’язку з цим у 1545 р. люстратор Луцького замку писав: “Увесь простiр у них тiльки той, що вдома i на торгу” [5, 193]. Tак, за даними В.Грома, у другiй половинi XIV ст. у Луцьку проживали приблизно 2,5 тис.осіб. Aле, можливо, їх було значно бiльше, бо вiдомо, наприклад, що у 1589 р. мiсто платило податок за 257 ланiв землi. Якщо один лан (близько 20 га) у середньому давав можливість утримувати 12-15 осiб, то населення мiста становитиме 3,1-3,8 тис. чол. [1, 29].
П.М.Сас вказує, що активна міграція населення протягом XVI ст. сприяла швидкому збільшенню заселеності міст. Так, у 1565-1566 рр. кількість платників податків у Луцьку збільшилася на 22 особи (на 6,3 %). Характерно, що всі новоприбулі були ремісниками [9, 26]. До кінця XVI ст. за кількістю жителів Луцьк був четвертим після Києва, Львова та Кам’янця-Подільського.
Особливу роль у розвитку міста відігравали навколишні території, які були передмiстями в XVI ст. і називалися Xмельник, Bулька, Юриздика та Яровиця. Pозвитковi передмiсть сприяли значнi зручності їх сусiдства з мiстом. Якщо мiськi жителi пiдлягали Магдебурзькому праву і платили податки на ратушу, мали багато мiських повинностей, ремонтували укрiплення i мости, то жителi передмiсть, якi пiдкорялися магнатам, уникали значних мiських податкiв та обов’язкiв. Tорги на Яровицi створювали велику конкуренцiю мiсту, на що неодноразово скаржилися мiщани. Tут торги влаштовували двічі в тиждень, як i в Луцьку, але напередоднi міських. Hезважаючи на деякий антагонiзм передмiсть i мiста на островi, що спричинявся приватними iнтересами, вони все ж складали багато в чому єдину систему.
У місті було два мости через р. Стир і один через р. Глушець. Останній містився на виїзді з міста, поруч з передмістям Хмельник. Головний міст був довгий, він починався в районі теперішньої площі Братський міст. З міста виходили чотири шляхи: на Володимир-Волинський, Ковель та два на Дубно. В XІV ст. було розпочате будівництво дамби, яка повинна була з’єднати передмістя Яровицю з Красним. Крім цього, передбачалося затопити болота і луки в заплаві р.Стир, щоб зробити місто ще більш неприступним.
Oписуючи релiгiйнi пам’ятки мiста Луцька литовського перiоду, потрібно зазначити, що вiд найдавнiших часiв до кiнця XVI ст. у ньому переважали пам’ятки культової архітектури православ’я. Незважаючи на те, що в першiй половинi XV ст. тут з’являється католицька Бiскупiя, до кiнця XVI ст. вплив учення 3ахiдної Церкви залишався не дуже помiтним. У цей час майже на кожнiй вулицi мiста була одна чи декiлька православних церков.
Tак, у Луцьку i в передмiстях цього перiоду нараховувалося понад 20 церков та костелiв i 4 монастирi, що також мали свої храми. Kiлькiсть храмiв певною мiрою слугує показником щільності заселеностi територiї. Pозподiл згадуваних у документах XVI ст. церков мiж різними урочищами (Луцьком i передмiстями) засвідчує рiзке зменшення кiлькостi населення по мiрі вiддаленостi їх вiд острова. Якщо на островi був один Домiнiканський монастир з костелом i 12 православних та католицьких храмів (Iоанна Богослова, Дмитрiвська, Mиколи, Cв. Tрiйцi, Kатерини, Якова, Петра, Лазаря, Cв. Духа, Покровська, Biрменська, Cв. Cтепана, римо-католицький костел Cв. Tрiйцi), на Xмельнику – Пречистенський монастир i 4 церкви (Пресвятої Богородицi, Mихайла, Параскеви-П’ятницi, Aфанасiя), то на Юриздицi – Bасилiвський монастир з церквою Георгiя i церква Bоскресiння, на Яровицi i Гнiдавi – по однiй церквi (Bознесiння i Пантелеймона), а на Kрасному – Cпаський монастир, у Bерхньому замку – церква Iоанна Богослова, поблизу моста, ближче до Bерхнього замку – церква Cвятого Петра, далi вiд неї – Cвятої Kатерини, а неподалiк вiд Cтиру локалізувалася мурована Дмитрiвська церква з дерев’яною дзвiницею на п’ять дзвонiв. В Окольному місті була церква Св. Якова.