Реферат
Договори про передання результатів інтелектуальної діяльності
План
1. Загальні положення про договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
2. Ліцензійний договір.
3. Договір комерційної концесії (фрайчанзингу).
4. Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт.
5. Література.
Загальні положення про договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності
Цивільне законодавство регулює майнові та особисті не-майнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням та використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності — це право особи на результати інтелектуальної творчої діяльності або на інші об'єкти права інтелектуальної власності, визначені цим Кодексом або іншими законами. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів визначається Цивільним кодексом та іншими законами. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (баз даних); виконання творів, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці (ст. 420 ЦК).
З-поміж прав інтелектуальної власності, які належать їх суб'єктам (авторам, виконавцям, винахідникам або іншим особам) і забезпечують реалізацію їх майнових інтересів, особливого значення набувають майнові права. Відповідно до частин 1 і 3 ст. 424 ЦК майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання цього об'єкта; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватись в інших цивільних відносинах.
Майнові права інтелектуальної власності мають певну економічну цінність і в умовах ринкової економіки стають товаром, що реалізується на договірних засадах. Згідно зі ст. 427 ЦК майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до ЦК та іншого закону. Як зазначає О. М. Мельник, договори на створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності є не тільки основним джерелом одержання доходу творцем та іншими суб'єктами права інтелектуальної власності, а й основною правовою формою реалізації своїх суб'єктивних майнових прав цими суб'єктами, що є головною метою творчої діяльності.
Договорам щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності присвячена гл. 75 Цивільного кодексу. Використання в господарській діяльності прав інтелектуальної власності, зокрема при здійсненні інноваційної діяльності, регулюється нормами гл. 16 та деяких інших статей (20, 86, 155—162, 326, 327, 329, 366—376) Господарського кодексу. Окремі правила щодо договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності містяться в законах України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. (пункти 4—7 ст. 23); «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. (пункти 4—7 ст. 20); «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15 грудня 1993 р. (пункти 4—6 ст. 16) та деяких інших законах.
Не даючи загального визначення поняття договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності,
ЦК у ст. 1107 визначає види цього договору, однак наведений у ній перелік договорів не є вичерпним. Зокрема розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватись на підставі таких договорів: 1) ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійного договору; 3) договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Ліцензія (від лат. ІісепСіа — свобода, право) — це письмове повноваження, яке особа, що має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій особі (ліцензіату) право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері. Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону (наприклад, патентна, повна, особиста тощо). Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання самим ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензію, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (ч. З ст. 1108 ЦК).
Ліцензійний договір
Найпоширенішим видом договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, особливо у сфері використання об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок тощо), є ліцензійний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною
згодою сторін з урахуванням вимог цього кодексу та іншого закону. Точніше визначення цього договору було запропоноване О. А. Підопригорою та О. О. Підопригорою: ліцензійний договір — це консенсуальна двостороння угода, за якою одна особа (ліцензіар) зобов'язується передати право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату), що приймає на себе обов'язок вносити ліцензіарові обумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
У ліцензійному договорі визначаються: а) вид ліцензії, причому вважається, що за договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено цим договором; б) сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо); в) розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта; г) інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта, які на момент укладення договору не були чинними. Тому права на використання об'єкта та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням Цивільного кодексу, є нікчемними.
Істотною умовою ліцензійного договору є строк його дії. Відповідно до ст. 1110 ЦК ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, строк чинності виключних майнових прав інтелекту-
альної власності на винахід спливає через двадцять років, що виліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку (ч. З ст. 465 ЦК), тому строк дії ліцензійного договору на використання винаходу не може виходити за межі 20-річного строку. В разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт, але не більше ніж 5 років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить другу сторону про відмову від договору, він вважається продовженим на невизна-чений час (безумовно, в межах строку чинності самого виключного майнового права на даний об'єкт). У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитись від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення другою стороною інших умов договору.