За архівними даними, з червня 1919 р. і кінця 1935 р. на території Волинського, Львівського, Станіславівського і Тернопільського воєводств було створено близько 41 тис. осадницьких господарств, з них 3569 господарств військових колоністів на Волині. Загальна кількість землі, що підлягала парцеляції для створення державних, приватних, військових та самостійних господарств у чотирьох вищеназваних воєводствах за цей час становила 629934,4 га [67].
Для зміцнення і збільшення осадницького елементу в Галичині польський уряд створив парцеляційний інститут під назвою Земельне парцеляційне товариство. Результатом праці цього товариства з часу заснування, із середини 1934 р., до середини 1936 р. стало парцелювання4500 га землі й створення на цій території 500 самостійних господарств. Із розпарцельованих земель більше половини потрапили до цивільних колоністів, яких прибуло в Галичину близько 300 сімей [68].
Парцеляційне товариство визначило запас землі для парцеляції на 1936 – 1938 рр. Він становив 200 тис. га, зокрема у Львівському – 60 тис., Станіславівському – 20 тис., Тернопільському – 120 тис. га. Тернопільське воєводство і в другій половині 1930-х рр. залишалося основним реґіоном колонізації. Відділ землеробства і земельних реформ Тернопільського воєводського управління повідомляв Державний сільськогосподарський банк у Львові про те, що для набуття землі для цивільних колоністів з Ланцутського повіту необхідно виділити з оборотного фонду земельної реформи на купівлю землі з парцеляції маєтку Личківці–Трибухівці в Копичинському повіті в сумі 7000 зл. Проект фінансово-господарського плану Тернопільського воєводства на 1939 – 1940-і рр. передбачав інвестиційну допомогу осадникам для купівлі земельних наділів при державній і при приватній парцеляції [69].
У другій половині 1930-х рр. польські власті на Волині продовжували парцеляцію і виділяли землю як для укрупнення вже існуючих господарств, так і для створення нових. Так, у 1927 р. під військове осаднцтво із 2 тис. га розпарцельованих земель було виділено 333,4 га, з яких тільки 19,3 га призначено для створення двох нових господарств військових колоністів. У 1939 – 1940 рр. окружне земельне управління Волинського воєводства запланувало приватну парцеляцію у 61 маєтку в розмірі 8210 га на суму 202055 злотих на потреби аграрної реформи [70].
Протягом усього міжвоєнного періоду польські урядові кола здійснювали цивільну та військову сільськогосподарську колонізацію східногалицьких і західноволинських земель, незважаючи на земельну тісноту і земельне перенаселення в цих краях. Східна Галичина була основним районом концентрації цивільного осадництва, особливо Тернопільське воєводство, куди прибуло близько половини всіх колоністів, які мали намір придбати земельні наділи у трьох воєводствах – Львівському, Станіславівському і Тернопільському.
Головним районом поселення військових колоністів було Волинське воєводство. Військові осадники отримували земельні ділянки, як і будівельний, живий і мертвий інвентар, безкоштовно, за заслуги перед Польською державою. Поряд із військовими осадниками у Волинському воєводстві поселялися цивільні колоністи, які, на відміну від військових осадників, купували землю в процесі парцеляції відповідно до закону від 15 липня 1920 р.
За офіційною польською статистикою, у чотирьох воєводствах Західної України – Львівському, Станіславівському, Тернопільському та Волинському на кінець 1930-х рр. нараховувалося 47 тис. господарств цивільних та військових осадників [71]. Але якщо взяти до уваги той факт, що протягом усього міжвоєнного періоду певна частина осадників продавала свої земельні наділи, здавала в оренду (серед військових колоністів найбільше було поширене таке явище) і не брала участі в господарській діяльності, на наше переконання, є підстави сумніватися у достовірності цієї цифри. З огляду на зазначені вище тенденції число цивільних та військових колоністів кожного року було різним.
Із початком Другої світової війни та вступом у Західну Україну Червоної армії розпочалася ліквідація осадницьких господарств, яку здійснювала більшовицька влада на підставі директиви, затвердженої в грудні 1939 р., і прийнятого на її основі «Положения о спецпоселках и трудовом устройстве осадников». Тоді ж було затверджено за підписом Л. Берії інструкцію «О порядке переселения польских осадников из Западных областей УССР и БССР». Згідно з цим документом, акцію арештів і виселення проводили одночасно, у день, який визначив НКВС СРСР. Осадники та їх сім’ї повинні були залишити на місці нерухоме майно, господарський інвентар і худобу, які за актом приймали місцеві управління НКВС. До січня 1941 р. із західноукраїнських земель було вислано 28612 осадників (137132 з членами сімей) [72].
Відомо, однак, що не всі осадницькі сім’ї потрапили під депортацію. Документи періоду німецької окупації свідчать, що в ряді польських осадницьких поселень виникали збройні загони, які вступили у боротьбу не тільки з німецькими окупантами, а й із загонами УПА.
Реалізація земельної реформи і пов’язана з нею осадницька колонізація у Східній Галичині та Західній Волині були підпорядковані основній меті – штучному збільшенню в українських селах польського елементу, який служив не лише соціально-політичною опорою польської влади, а й яскраво ілюстрував національне гноблення українського населення.
Список використаних джерел до розділу 2
1. Rocznik statystyki, 1925/26. – Warszawa, 1927.
2. Statystyka Polski. Wielka własność rolna. – Warszawa, 1925. – Т. 5. – S. 8.
3. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 408. – Оп. 1 т. – Спр. 174. – Арк. 13.
4. Jaworski W. Reforma rolna. Tekst ustaw i rozporzązeń. – Kraków, 1926. – Т. 3. – S. 29.
5. Павликовський Ю. Галичина після війни 1914 – 1920 // Кооперативна Республіка. – 1928. – Ч. 4. – С. 169.
6. Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ століття. – К., 1993. – С. 205.
7. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 408. – Оп. 1 т. – Спр. 174. – Арк. 15.
8. Reforma rolna w Polsce. – Warszawa, 1929. – S. 49.
9. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 408. – Оп. 1 т. – Спр. 174. – Арк. 17.
10. Васюта І. К. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до воз’єднання (1918 – 1939). – Львів: Вища школа, 1978. – С. 21.
11. Там само.
12. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.408. – Оп. 1 т. – Спр. 174. – Арк. 26.
13. Reforma rolna w Polsce. – S.49.
14. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 2746. – Арк. 5.
15. Там само. – Оп. 6. – Спр. 2746. – Арк. 5.
16. Державний архів Волинської області (далі – ДАВО). – Ф. 46. – Оп. 1. – Спр. 3356. – Арк. 2538.
17. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 61.
18. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 1129. – Арк. 3–4.
19. ДАІФО. – Ф. 2 сч. – Оп. 9. – Спр. 1209. – Арк. 9, 10, 16, 26.
20. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 1129. – Арк. 3–4.
21. ДАІФО. – Ф. 2 сч. – Оп. 9. – Спр. 1209. – Арк. 9, 10, 16, 26.
22. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 61.
23. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 408. – Оп. 1 т. – Спр. 174. – Арк. 29 – 32.
24. Павликовський Ю. Земельна справа в Галичині // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1922. – Кн. 3 – С. 242.
25. Діло. – 1928. – травня.
26. Павликовський Ю. Вказана праця. – С. 244.
27. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 37.
28. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 968. – Арк. 12, 12 зв.
29. Діло. – 1928. – 6 травня.
30. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 1338. – Арк. 16; Оп. 4. – Спр. 412. – Арк. 14; – Спр. 434. – Арк. 28; Спр. 349. – Арк. 1; – Оп. 1. – Спр. 1595. – Арк. 6.
31. Там само. – Оп. 1. – Спр. 1567. – Арк. 73.
32. Там само. – Ф. 34. Оп. 1. – Спр. 420. – Арк. 42; – Ф. 137. – Оп. 1. – Спр. 453. – Арк. 2, 3, 4, 14; Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 5, 9; – Оп. 6; – Спр. 2776. – Арк. 55 – 64.
33. Wojewódstwo Tarnopolskie. – Tarnopól, 1931. – S. 29.
34. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 2098. – Арк. 2.
35. Там само. – Оп. 4. – Спр. 11129. – Арк. 12.
36. Там само. – Оп. 6. – Спр. 2098. – Арк. 2; Спр. 2082. – Арк. 7.
37. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 39.
38. ДАІФО. – Ф. 415. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 5.
39. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 54 – 55.
40. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 5. – Спр. 1173. – Арк. 21; – РП. 6. – Спр. 2711. – Арк. 73 – 79, 81 – 106, 133 – 146, 164 – 174, 175 – 189; – Ф. 137. – Оп. 1. – Спр. 353. – Арк. 2 – 4, 6, 14; – Ф. 34. – Оп. 1. – Спр. 420. – Арк. 26, 26 зв.
41. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 171. – Оп. 1. – Спр. 583. – Арк. 58.
42. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 53.
43. Там само. – Арк. 55 – 56.
44. Там само.
45. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 56.
46. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – СПР. – 2781. – Арк. 30.
47. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 58, 59.
48. Там само. – Арк. 52.
49. Podgorski B. Osady wojskowe na terenie Szubkowa na Wołyniu oraz przyłegle cywilne. – Warszawa, 1931. – S. 27.
50. Dzennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1921. – Т. 1. – S. 40 – 41.
51. Podgorski B. Osady wojskowe na terenie Szubkowa na Wołyniu … – S. 27.
52. Державний архів Волинської області. – Ф. 277. – Оп. 1. – Спр. 385. – Арк. 33.
53. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 142. – Арк. 25.
54. Statystyka Polski. – Warszawa, 1924. – S. 13.
55. Podgorski B. Osady wojskowe na terenie Szubkowa na Wołyniu … – S. 27.
56. Ibid. – S. 30, 42, 44, 45
57. Ibid. – S. 30, 42.
58. ДАВО. – Ф. 277. – Оп. 2. – СПр. 289. – Арк. 9.
59. Державний архів Рівненської області (далі – ДАРО). – Ф. 79. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 4; – Спр. 5. – Арк. 8.
60. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1129. – Арк. 3.
61. ДАВО. – Ф. 46. – Оп. 4. – Спр. 354. – Арк. 130.
62. ДАТО, – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 3054. – Арк. 3 –11.
63. ДАВО. – Ф. 277. – Оп. 2. – Спр. 564. – Арк. 14, 16.
64. ДАВО. – Ф. 277. – Оп. 2. – Спр. 564. – Арк. 5.
65. Bankowicz-Sitauer I. Osadnictwo wojskowe // Roczhik Wоłynski. – 1933. – S. 517.
66. ДАЛО. – Ф. !. – Оп. 13. – Спр. 1085. – Арк. 53.
67. ДАТО. – Ф. 231. –Оп. 4. – Спр. 1129. – Арк. 3 – 4.
68. Там само. – Оп. 6. – Спр. 2082. – Арк. 12.
69. Там само. – Спр. 2861. – Арк. 154; – Спр. 2739. – Арк. 636.
70. ДАВО. – Ф. 46. – Оп. 6. – Спр. 417. – Арк. 50.
71. Там само. – Арк. 5036.
72. Парсаданова В. С. Депортация населения из Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939 – 1941 гг. // Новая и новейшая история. – 1989. – № 2. – С. 32.
Сільськогосподарське цивільне і військове осадництво перебувало під особливою увагою та опікою польського уряду, а на місцях – воєводських земельних управлінь, які звертали увагу насамперед на те, «щоб приїжджі колоністи були раціональні до життя, щоб оволодівали кваліфікацією аграрія та походили з селянської родини» [1]. Надаючи великого політичного значення сільськогосподарській колонізації земель Західної України як одного з головних засобів колонізації та асиміляції українського населення, польські владні структури всіляко сприяли цивільному і військовому осадництву, заохочували, пропагували і фінансово підтримували його.