Польський уряд брав на себе забезпечення і всі затрати на переїзд осадників із сім’ями залізницями та безкоштовне перевезення майна до місця майбутнього поселення [2].
На місцях повітові старости зі свого боку примушували українських селян до робіт на користь польських колоністів. Так, староста у Золочівському повіті примусив селян з Рикова дати 40 підвід для перевезення колоністів, їх сімей і пожитків із залізничної станції до с. Рикова. Староство в Бродівському повіті вчинило так само, примусивши громади сіл Кадлубиска і Ясенів надати підводи для колоністів, щоб перевезти їх від станції Заболотці до місць майбутнього проживання.
У найпривілейованішому стані перебували військові колоністи. Крім безкоштовних земельних наділів, вони мали право на отримання безповоротної позики від держави на влаштування своїх господарств, а також користувалися пільговими короткотерміновими і довготерміновими кредитами [4].
Кожен військовий колоніст, який оселявся в районі Шубківського полігону Рівненського повіту, обов’язково отримував для забудови 80 куб. м соснового або дубового лісу чи 800 зл. для його придбання. Безповоротна державна допомога, що покрилася сумою 2 млрд. марок, рішення про яку польський сейм ухвалив 17 грудня 1920 р., передбачала забезпечення колоністів насінням, живим і мертвим інвентарем.
На поточні потреби військовому колоністу протягом 1921 – 1925 рр., поки він у господарському плані остаточно не став на ноги, виплачували невелику суму готівкою [5].
Здійсненню сільськогосподарської колонізації чотирьох східних воєводств була підпорядкована і кредитна діяльність Державного сільськогосподарського банку Польщі, який надавав кредит колоністу за його проханням. Необхідно наголосити, що кредит надавали за рекомендацією окружного земельного управління, яке мало засвідчити достатній фінансовий стан осадницького господарства, забезпеченість житлом і господарськими будівлями. У такому випадку в колоніста не виникало проблем при юридичному оформленні надавчих актів. Причому, кредити першочергово отримували ті військові осадники, які вже мали оформлені документи (надавчі акти) на отримання землі в сумі від 25 до 50 відсотків своїх господарств [6].
Загалом до 1923 р. в Західній Україні та в Західній Білорусії військові осадники отримали матеріальну допомогу на облаштування своїх господарств, яка в грошовому еквіваленті становила суму близько 2 млрд. польських марок. За даними центральної спілки польських колоністів, за той самий час вони отримали безповоротних позик на суму близько 2 млн. дол. З 1924 до 1929 р. військові поселенці у Волинському воєводстві отримали 33.1 млн. зл. безповоротної допомоги і 15,5 млн. – довготермінової позики [7].
Загалом до 1923 р. в Західній Україні й Західній Білорусії таким осадникам надали матеріальну допомогу на облаштування господарств, яка в грошовому еквіваленті становила суму близько 2 млрд. польських марок. За даними Центральної спілки польських колоністів, протягом того самого часу вони отримали безповоротних позик більше, як на 2 млн. дол. Із 1923 до 1929 р. військові поселенці у Волинському воєводстві отримали 33,1 млн. зл. безповоротної допомоги і 15,5 млн. зл. довготермінових позик [7].
Користуючись значною підтримкою урядових кіл Польщі, військові колоністи, які отримали земельні наділи на Волині, були спроможні самостійно вести своє господарство. Найпоказовішим у цьому контексті є економічний стан господарств військових колоністів у п’яти осадах Тучинської гміни Рівненського повіту. На 248 господарств військових колоністів припадало 3154 га – по 12,7 га в середньому на одне господарство. Пересічно на одне господарство припадало 1,9 коня, 2,4 корови, 3,5 свині, 1,2 воза, 1,02 плуга, 0,6 культиватора [8]. (Детальніше по п’яти осадах див. табл. 3).
На вимогу поселенців польська адміністрація на місцях організувала так звані відбудовчі кантори зі складами для забезпечення колоністів будівельними матеріалами – склом, цвяхами, цеглою тощо [9].
Окрім безповоротної фінансової допомоги колоністам надавали довготермінові кредити під 4 відсотки річних, а також короткотермінові кредити Державного сільськогосподарського банку під значні відсотки. Державна політика протекціонізму щодо колонізації забезпечувала задовільний стан господарств військових поселенців, у них не було проблем з отриманням пільгових кредитів у кооперативних касах та приватних банках. До кінця 1930 р. на одне господарство військових колоністів, поселених у гміні Тучинська Рівненського повіту, припадало 2539 зл. довготермінових і 1477 зл. короткотермінових кредитів, наданих Державним сільськогосподарським банком. Довготермінові пільгові кредити в приватних банках на одне господарство становили 1970 зл., кредити кооперативних кас – 588 зл. [10]. Відпускаючи великі суми державних субсидій і дешевих кредитів, уряд одночасно звільняв військових осадників від податків та поборів.
Таблиця 3. Кількість землі тваринництво, сільськогосподарський інвентар у осадах військових колоністів у гміні Тучинська Рівненського повіту (в знаменнику зазначено кількість на одне господарство)
| Назва осади | К-сть осадників | Кількість землі (га) | К-сть будівель | Тваринництво та сільськогосподарський інвентар | |||||||
| всього | на 1 г-во | коні | корови | свині | вози | сани | плуги | культиватори | |||
| Осада Креховецька | 85 | 1040,5 | 12,24 | 214 2,5 | 156 1,9 | 200 2,4 | 353 4,2 | 88 1,02 | 85 1,0 | 90 1,04 | 74 0,8 |
| Осада Геллєрова | 51 | 670,7 | 13,15 | 137 2,7 | 92 1,8 | 134 2,6 | 198 3,8 | 48 0,96 | 46 0,9 | 46 0,9 | 29 0,56 |
| Осада Язловецька | 56 | 706 | 12,6 | 128 2,3 | 113 2,02 | 124 2,2 | 191 3,4 | 58 1,03 | 53 0,95 | 60 1,07 | 18 0,32 |
| Осада Залісся | 18 | 274 | 15,2 | 42 2,3 | 33 1,9 | 41 2,3 | 27 1,5 | 22 1,2 | 20 1,1 | 22 1,2 | 7 0,4 |
| Осада Боянівка | 38 | 462,8 | 12,7 | 102 2,7 | 76 2,0 | 90 2,5 | 87 2,4 | 38 1,0 | 31 0,8 | 36 0,95 | 14 0,4 |
| Всі осади | 248 | 3154 | 12,7 | 623 2,5 | 470 1,9 | 589 2,4 | 856 3,5 | 254 1,02 | 235 0,95 | 254 1,02 | 142 0,6 |
Стосовно осадників, поселених в інших повітах Волинського воєводства, то їх фінансово-економічний стан теж був задовільний. Так, матеріали анкетного обстеження, яке провело окружне земельне управління у вересні 1931 р. в гміні Медвежій Луцького повіту, де отримали земельні наділи і поселилися 90 військових колоністів, наглядно ілюструють, що на одне господарство припадало в середньому 23 га орної землі, 1,3 коня, 0,2 плуга і 0,2 борони. За цими ж матеріалами анкетного обстеження матеріального становища господарств осадників Почаївської гміни Кременецького повіту вартість одного господарства – житлових і господарських будівель, живого і мертвого інвентарю – за ринковими цінами становила близько 38 тис. зл., причому з незначною заборгованістю – трохи більше 2 тис. зл. Приблизно така ж картина спостерігалась і в гміні Дедеркали згаданого повіту [11]. Для опіки над військовими осадниками у Варшаві організували Спілку військових осадників, яка створила філії у воєводських містах, повітових містечках і безпосередньо у гмінах. Метою спілки було загальне опікування осадницькими справами, врегулювання правового статусу при отриманні земельних ділянок, забезпечення матеріальної підтримки в організації господарств, побуту тощо [12].
На відміну від військових осадників, яких забезпечували землею, інвентарем і житлом за рахунок держави, цивільні осадники купували земельні ділянки за ринковими цінами під час парцеляції відповідно до Закону про здійснення земельної реформи.
Для фінансової підтримки цивільної колонізації сейм прийняв ряд законів, зокрема закон про утворення колонізаційного фонду від 19 грудня 1919 р., згідно з яким Рада Міністрів Польщі виділила для цих потреб 70 млн. марок. У січні 1920 р. сейм схвалив закон, що встановлював пільгові ціни на переїзд колоністів, які прибули у Східну Галичину залізницею, а 16 липня цього ж року – закон «Про тимчасові угоди для фінансування земельної реформи», на реалізацію якого уряд призначив 500 млн. марок [13].
У Східній Галичині ще в ході Першої світової війни австрійський уряд утворив «краєвий уряд відбудови», одним із головних завдань якого була відбудова знищених війною господарських інфраструктур. Польський режим перетворив цей уряд з усіма його секціями на установу для допомоги осадникам. Активну участь у сприянні колонізації східних кресів взяв також окружний інспектор дільничної допомоги. Як заявляв його начальник Яновський, інспектор «дуже активно займався зростаючим у нас колонізаційним рухом, підтримуючи всіма силами і всіма можливими способами колонізацію, якій давав значну допомогу у формі рільничих знарядь, погною, насіння та іншого інвентаря». В березні 1920 р. інспектор видав розпорядження, за яким насіннєвим матеріалом забезпечували насамперед польських осадників [14].
Для економічно-фінансового забезпечення сільськогосподарського цивільного і військового осадництва у чотирьох воєводствах Західної України центральні державні органи Польщі, а на місцях – воєводські та повітові, вжили практично всіх можливих заходів, у яких були задіяні як державні, так і приватні фінансові структури, а згодом – організації, котрі були створені самими осадниками.
За даними Господарського товариства Східної Малопольщі, до 1923 р. 10037 осадницьких господарств Львівського, Станіславівського і Тернопільського воєводств отримали державної кредитної допомоги на облаштування своїх господарств 8 млн. 232 тис. злотих. Осадники також отримали 2 млн. 362 тис. 484 злотих довготермінових кредитів під 7 – 8 відсотків річних [15].