Господарства колоністів, відстаючи від фільваркових за прибутковістю, порівняно з господарствами більшості місцевих селян все ж виглядали краще. Це стосується і землеробства, і тваринництва. На Поділлі, наприклад, 1927 р. різниця у зборі зернових культур з 1 га в господарствах заможних осадників і малоземельних українських селян становила до 50 відсотків на користь колоністів. У повітах Львівського воєводства врожайність зернових в осадницьких господарствах порівняно з господарствами малоземельних українських селян була вищою на 30 – 50 відсотків [28]. Трудящі селяни не могли раціонально господарювати через нестачу не тільки землі, а й будівель, худоби і землеробських знарядь.
За фінансово-економічними показниками господарства польських колоністів можна умовно поділити на чотири категорії. До першої слід віднести тих, які придбали земельні наділи за марки до грошової реформи 1 травня 1924 р. Представник окружного земельного управління Націшевський на з’їзді старостів 19 травня 1932 р. в Тернополі підкреслив, що ця категорія перебуває у хорошому фінансовому стані, володіє міцними господарствами. Друга категорія – осадники, які придбали землю після грошової реформи вже за злоті (1 зл. дорівнював 5,19 дол.). Ці колоністи платили за землю, як правило, дуже дорого, потрапили у борги і до 1932 р. ще не розраховувалися за довготермінові кредити. Осадники, які придбали землю у 1926 – 1928 рр., так звана третя категорія, належала до середньозаможних. Ця категорія хоча й платила за земельні ділянки дуже дорого, але в результаті сприятливої економічної кон’юнктури зуміла вийти з боргів. І, нарешті, четверта категорія осадників – ті, які придбали землю під час господарської кризи в Польщі, що співпала зі світовою економічною кризою. Вони платили за землю дуже дорого, а сплачувати за кредити їм довелося в час жорстокої економічної депресії, характерної глибоким спадом цін на сільськогосподарську продукцію, збільшенням податків, зростанням відсоткових ставок на кредити, зменшенням рентабельності. Досить відрізнялися господарства осадників і за величиною заборгованості за кредитами: 4 відсотки осадників мали заборгованість понад повну вартість своїх господарств, 6 відсотків – заборгованість рівня повної вартості, 30 – половину вартості своїх господарств, 35 – від 30 до 50 відсотків вартості своїх господарств, і лише 5 відсотків мали незначні борги [29].
Внаслідок великої заборгованості, яка значно зросла під час кризи, багато колоністів, не забезпечених належним чином робочою і продуктивною худобою, будівлями та реманентом, не могли господарювати самостійно. На одне осадницьке господарство у Східній Галичині припадало пересічно 5,5 га землі, 0,72 воза, 0,71 плуга і одна борона [30].
Хоча за цими середніми даними і приховувалися різні соціально-економічні групи осадницьких господарств, все ж вони свідчать, що економічне становище переважної частини колоністів було не на зовсім належному рівні.
Таблиця 7. Забезпеченість осадницьких господарств продуктивною і робочою худобою та реманентом
| Воєводство | К-сть господарств | Продуктивна і робоча худоба (гол.) | Реманент (шт.) | |||||
| коні | корови | свині | птиця | вози | плуги | борони | ||
| Львівське | 4661 | 4152 | 7885 | 4555 | 87 | 3334 | 3207 | 3475 |
| Тернопіль-ське | 7626 | 8282 | 12850 | 11060 | 652 | 5081 | 5715 | 9099 |
| Станісла-вівське | 2620 | 2199 | 4315 | 2296 | 44 | 1728 | 1642 | 2058 |
| Разом | 14907 | 14933 | 24710 | 17911 | 683 | 1075 | 10564 | 14630 |
За результатами анкетного обстеження, яке провели воєводські земельні управління, за станом на 1934 р. вартість землі, будівель, живого і мертвого інвентарю 14807 господарства польських колоністів Галичини дорівнювала 108 млн. зл., зокрема 4661 осадницького господарства у Львівському воєводстві – 39 млн. зл., 7626 у Тернопільському – більше 55 млн., 2520 у Станіславівському – 17 млн. зл. [31]. Вартість землі, живого і мертвого інвентарю одного осадницького господарства за ринковими цінами дорівнювала пересічно 7328 зл. [32].
На одне господарство припадало в середньому 1830 зл. боргу, що дорівнювало ¼ вартості господарського майна, а на один гектар – 330,8 зл. боргу [33].
Заборгованість Державному сільськогосподарському банку становили кредити з оборотного фонду земельної реформи і позички за заставами майна. Внаслідок часткового погашення кредитів з оборотного фонду земельної реформи заборгованість зменшилася до 8,5 млн. зл. Загальна сума заборгованості, яку становили кредити з державного сільськогосподарського банку, кредити приватних фінансових установ, на кінець 1924 р. сягнула більше 22 млн. зл. [34].
Різні соціально-економічні групи осадників мали неоднакову заборгованість. Вивчення фінансово-економічного стану 972 осадницьких господарств, яке Малопольське землеробське товариство (Malopolskie Towarzystwo Rolnicze) провело у Бережанському повіті Тернопільського, Городенківського, Станіславівського і Сокальському Львівського воєводств, проілюструвало, що заборгованість становила в середньому на 1 морг 210 зл., а на одне господарство – 2855 зл. [35]. Це було значно більше, ніж у середньому в Східній Галичині згідно з даними воєводських управлінь.
За повідомленнями повітових старост, звітами воєводських управлінь, на підставі матеріалів анкетних обстежень амплітуда коливань боргів на гектар землі у різних щодо заможності осадників була від 500 до 8 тис. зл. Поза тим, Державний сільськогосподарський банк без вагань на початку 1930-х рр. виділив нові кредити під 7 відсотків річних для купівлі осадниками нових ділянок із парцеляції. Крім того, у Тернопільському воєводстві колоністи часто користувалися кредитами комунальних ощадних кас, яким борги виносили від 500 до 1000 злотих на одне господарство, а також кредитами приватних фінансових установ, які надавали їх під 15 – 30 відсотків [36].
У 1930-х рр., особливо в перші роки після господарської кризи, тенденція фінансово-кредитної допомоги зберігалася. За даними річного фінансового звіту Львівського земського банку, військові та цивільні колоністи отримали за 1933 р. у чотирьох воєводствах 1097 тис. зл. кредитів, з них на Волинське воєводство припадало 682 тис., Львівське – 107, Тернопільське – 279 і на Станіславівське – 29 тис. зл. [37].
Господарське товариство Східної Малопольщі того ж року провело детальне вивчення матеріального стану осадницьких господарств Східної Галичини. На підставі даних, наведених у звіті за результатами обстеження, видно, що у Львівському воєводстві переважна більшість господарств належала до економічно слабких. Від економічної сили господарств залежав відповідно стан забезпечення житловими і господарськими будівлями. Найкращою ця ситуація була в Перемишлянському повіті. Існувала певна різниця в заборгованості, наявності житлових і господарських будівель між тими колоністами, які володіли житловими ділянками від 5 до 10 га, і тими, котрі мали до 5 га. Пояснювалось це тим, що деякі осадники, намагаючись придбати якомога більше землі, залазили в борги, з яких навіть за сприятливої економічної кон’юнктури не могли виплутатись. У Тернопільському воєводстві, зокрема у Тернопільському, Бережанському та Підгаєцькому повітах переважали некомплектні господарства без житлових і особливо господарських забудовань. Зокрема, у Тернопільському повіті з 510 господарств осадників 43 відсотки не мали житлових будівель, 6 – стаєнь, 48 – інших господарських приміщень.
У Чортківському повіті понад 30 відсотків осадницьких господарств перебували в критичній ситуації. В околицях Підгайців і Бережан переважали погано забудовані осадницькі господарства, тоді як у Золочівському, Зборівському і Бродівському повітах становище осадників виглядало дещо кращим. Задовільнішим стан забудови був у Станіславівському воєводстві, де близько 60 відсотків осадницьких господарств мали всі необхідні житлові та господарські будівлі [38].
На підставі проведених обстежень господарств цивільних колоністів у галицьких воєводствах і узагальнень Комітет господарського товариства зробив наступні висновки: а) осадницькі господарства гірші від фільваркових щодо вирощування землеробських культур, а щодо виробництва тваринницької продукції – кращі; б) переважають фільварки за кількістю домашньої птиці й худоби; в) за сприятливих умов (величина стартового капіталу, якість ґрунтів, кліматичні умови тощо) новоприбулі господарюють краще від місцевих малоземельних господарів; г) осадники, які мають від 2 до 5 га, господарюють гірше за місцевих селян з таким же розміром земельного наділу.
Комітет вніс пропозиції, суть яких полягала в тому, що: а) сума початкового капіталу в переселенця для загосподарювання повинна бути адекватною сумі, необхідній для купівлі земельного наділу і забудови господарства; б) потрібне врегулювання кредитної системи як гарантії розбудови осадницьких господарств [39].