Очевидно, що національні й соціальні протиріччя найгостріше проявлялись у тих населених пунктах, де при недостатній кількості землі у місцевого селянства були створені господарства польських колоністів. У такій ситуації «… поляки, оточені переважно українським населенням, почуваються непевно. Просто тремтять зі страху. Тут частими є не тільки бійки та вибивання вікон, а й підпали польського майна або знищення врожаю перед жнивами» [59].
Напруга у відносинах між українськими селянами і польськими колоністами не зменшувалася до початку Другої світової війни. Так, у березні 1939 р. відбувалися вибори до громадських самоуправ. Спроби польських властей провести своїх ставлеників до гмінних рад у ряді місцевостей краю викликали активний опір місцевого населення. Заворушення селян під час виборів поєднувалися з гострими виступами проти осадників та загродової шляхти, які проводили колонізаторську політику на західноукраїнських землях.
Як бачимо, українські селяни протягом усього міжвоєнного періоду виступали проти насаджуваного польського осадництва. Польські урядові кола, зі свого боку, відповідали жорстокими заходами проти наростаючої хвилі невдоволення, застосовуючи при цьому жорстокі каральні акції. В такій ситуації досягнути порозуміння між прийшлими поляками й українцями було неможливо, оскільки Друга Річ Посполита твердо і послідовно проводила курс на колонізацію українського краю. Винним у такому розвитку подій повністю було політичне керівництво міжвоєнної Польщі.
Список використаних джерел до розділу 4
1. Torzecki Ryszard. Polacy i ukraińcy. Sprawa ukraińska w czasie II wojny śwjatowej na terenie II Rzeczypospolitej. – S. 11.
2. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 1412. – Арк. 24.
3. Мішко Степан. Галичина з Теребовлянщиною під Польщею // Теребовлянщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 68.
4. Діло. – 1924. – 14 листопада.
5. Wieś Wołyńska. – 1925. – № 12. – S. 9.
6. Революційна боротьба на Тернопільщині (1917 – 1920 рр.): Документи і матеріали. – Тернопіль, 1959. – С. 103.
7. Там само. – С. 117.
8. Боротьба трудящих Волині за визволення з-під гніту панської Польщі і возз’єднання з Радянською Україною. (1921 – 1939 рр.): Збірник документів і матеріалів. – Луцьк, 1957. – Ч. 1. – С. 22.
9. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 146. – Оп. 8. – Спр. 4871. – Арк. 28, 28 зв., 29 зв.
10. Там само. – Ф. 205 ч. т. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 1.
11. Grabski W. Uwagi o historji Polskiej. – Warszawa, 1929. – S. 72.
12. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 52. – Спр. 52. – Арк. 3.
13. Rocznik statystyki. – 1924. – S. 258.
14. Діло. – 1924. – 7 серпня.
15. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів: Вид-во Львів. університету, 1971. – С. 51.
16. Боротьба трудящих Волині…– С. 33.
17. ДАТО. – Ф. 287. – Оп. 1. – Спр. 36. – Арк. 24 зв.
18. Там само. – Ф. 231. – Оп. 5. – Спр. 1325. – Арк. 40.
19. Діло. – 1924. – 11 грудня.
20. Боротьба трудящих Волині…– С. 22.
21. Діло. – 1924. – 12 грудня.
22. З виступу посла Сергія Хруцького на пленумі сейму // Діло. – 1924. – 14 листопада.
23. Громадський голос. – 1927. – 1 жовтня.
24. Громадський голос. – 1927. – 31 грудня.
25. Громадський голос. – 1928. – 28 вересня.
26. Боротьба трудящих Волині…– С. 149, 152.
27. Громадський голос. – 1927. – 14 травня.
28. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 52. – Спр. 1165. – Арк. 26, 51.
29. Rocznik statystyki. – 1924. – S. 259; – 1925/26. – S. 447; – 1927. – S. 501; – 1928. – S. 498; – 1929. – S. 514.
30. Громадський голос. – 1928. – 25 серпня.
31. Podgorski B Osady wojskowe na terenie szubkowa na Woluniu…– S. 131 – 132.
32. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 171. – Оп. 2. – Спр. 3590. – Арк. 1,3, 4.
33. Там само. – Спр. 390. – Арк. 29.
34. Sabotaż ukraiński i akcija pacufikacijna. – Warszawa, 1931. – S. 12, 13.
35. Чайковський Данило. Білас і Данилишин. – Ню-Йорк, 1969. – С. 42, 43.
36. Фелінскі М. Українці у відроджувальній Польщі. – Львів, 1931. – С. 113.
37. ДАІФО. – Ф. 68. – Оп. 2. – Спр. 155. – Арк. 75.
38. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні у 1919 – 1939 рр. – С. 118.
39. Діло. – 1930. – 21 вересня.
40. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – С. 121.
41. Бережанщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 178.
42. Бережанщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 69, 71.
43. Луб’янецький Павло, Процик Нестор. Гнилички – село, що не скорилося ворогові // Підволочиська земля в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 29, 30, 40.
44. Sabotaż ukraiński i akcija pacufikacijna. – Warszawa, 1931. – S. 14, 15.
45. Ukraińcy // Sprawy narodowościowe. – 1931. № 1. – S. 87.
46. Мацьків Володимир. Пацифікація в Тернопільщині // Шляхами Золотого Поділля. Регіональний збірник Тернопільщини. – Філадельфія, 1983. – Т. ІІ. – С. 112; Тимуляк Василь. Тернопіль у боротьбі за державність // Шляхами Золотого Поділля. – Т. ІІІ. – С. 92.
47. ДАІФО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 747. – Арк. 22.
48. Бережанщина в спогадах емігрантів. – С. 181.
49. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1554. – Арк. 1, 2, 3.
50. Там само. – Спр. 1555. – Арк. 1.
51. Стефанович Богдан. Село Шутроминці // Чортківська округа: Історично-мемуарний збірник. – Нью-Йорк – Сідней – Торонто, 1974. – С. 856 – 858.
52. ДАТО. – Ф. 277. – Оп. 1. – Спр. 356. – Арк. 1.
53. Там само. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1556. – Арк. 3; Спр. 1557. – Арк. 3; – Спр. 3032. – Арк. 3; – Ф. 10. – Оп. 1. – Спр. 126. – Арк. 1; – Ф. 282. –– Оп. 1. – Спр. 521. – Арк. 1.
54. Там само. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 3032. – Арк. 3.
55. Мельник Богдан. «Зборівські вісті» // Зборівщина. Над берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи. – Торонто – Нью-Йорк – Париж – Сидней. – 1985. С. 303.
56. Свобода. – 1936. – 2 жовтня.
57. Книш Зіновій. З таємних документів польської окупації Західної України. – Торонто, 1983. – С. 136.
58. Там само. – С. 139 – 140.
59. Paczosa I. Osadnicy z Zachodniej Małopolski zwani «Mazurami» w wojewódstwach południowo – wschodnich. – Warszawa, 1938. – S. 7.
Дослідження та вивчення архівних і документальних джерел, аналіз праць українських та польських істориків, тогочасної періодичної преси переконливо доводять, що у 1920 – 1930-х рр. Західна Україна переживала один із найдраматичніших періодів своєї історії. З часу окупації східногалицьких і західноволинських земель політичні кола Польщі повели політику, спрямовану на полонізацію суспільно-політичного життя краю, нищення української освіти і культури, досягнення етнографічної переваги поляків над українцями.
Серед низки антиукраїнських заходів, таких, як ліквідація органів місцевого самоврядування, уніфікація адміністративного поділу, встановлення так званого «сокальського кордону» між Галичиною і Волинню, заміна цих історичних назв на Східну Малопольщу і Східні Креси, дискримінація українців у соціально-економічній, культурно-освітній сферах, важливу роль було відведено здійсненню аграрної реформи і безпосередньо пов’язаною з нею аграрної колонізації для створення у Західній Україні мережі цивільних та військових сільськогосподарських осадницьких господарств.
Характерна особливість проведення земельної реформи у Східній Галичині й Західній Волині полягала в тому що польські політичні кола розглядали її як національно-політичну проблему, в процесі розв’язання якої розраховували перетворити польську національну меншість на переважну більшість і таким чином забезпечити сприятливі умови для досягнення політичної мети – асиміляції та полонізації українського населення Польщі.
Оскільки велика земельна власність у Західній Україні належала головним чином польським землевласникам, уряд Польщі дбав насамперед про те, щоб ця земля при парцеляції потрапила в польські ж руки, сподіваючись шляхом створення цивільних і військових сільськогосподарських осадницьких поселень змінити етнодемографічну ситуацію на користь поляків.
За офіційною польською статистикою у чотирьох воєводствах Західної України – Львівському, Станіславівському, Тернопільському та Волинському на кінець 1930-х рр. нараховувалося 47 тис. господарств цивільних та військових осадників. Однак цю цифру не можна вважати остаточною, оскільки протягом усього згаданого історичного часу певна частина колоністів продавала свої земельні наділи, інша здавала в оренду і взагалі не господарювала, тож, зрозуміло, їх число було дещо меншим, причому щороку іншим.
Цивільне і військове осадництво постійно перебувало під особливою увагою та опікою польських урядових кіл, воєводських земельних управлінь. Підтримка польського осадництва була всебічною і широкомасштабною. Вона включала в себе державні затрати на переїзд колоністів із сім’ями і пожитками до місця осілості, а також довготермінові й короткотермінові кредити для придбання реманенту і забудування, фінансову допомогу державних та недержавних аграрних й фінансових товариств й установ.
Парцеляція і пов’язана з нею колонізація впродовж двадцяти міжвоєнних років служили постійною причиною ескалації напруженості між українськими селянами та польськими новопоселенцями. У виникненні польських осадницьких господарств українські селяни цілком правильно вбачали причини свого безземелля і тому виступали проти насаджуваного польського елементу. Селяни вдавалися до побиття колоністів, нищення і підпалів осадницьких господарств, намагалися не допустити парцеляції землі серед осадників, вступали в збройні сутички з колоністами, представниками польської влади на місцях.
Всебічне дослідження польського осадництва в Західній Україні протягом 1920 – 1930-х рр. як політичного і економічного чинника, котрий повинен був стати соціально-політичною опорою польського режиму, дає змогу повніше відобразити картину суспільно-політичного і соціально-економічного життя міжвоєнної Польщі. Недооцінка польською владою національної самобутності українців, нехтування культурно-освітніми прагненнями, дискримінація українців у політичному, економічному та соціальному житті, намагання вирішити національні проблеми шляхом терору і насильства призводили до конфліктних ситуацій на національному ґрунті й у перспективі не могли дати певного позитивного результату.
USTAWA
z dnia 17 grudnia 1920 r. o przejęciu na własność Państwa ziemi w niektórych powiatach Rzeczypospolitej Polskiej.