У 1936 – 1938 рр. парцелювання поміщицької землі зменшується. Так сталося тому, що внаслідок економічної кризи 1929 – 33 рр. згасла гарячкова погоня за землею, характерна для 1920-х років. Брак коштів у селянства, заборгованість їхніх господарств зумовили велику пропозицію землі, а потрібної кількості покупців не знаходилося. До того ж, ринкові ціни на землю були високими і навіть зростали, тоді як ціни на сільськогосподарські продукти залишалися низькими, внаслідок чого земля стала менш доступною для покупців.
Здійснення закону про земельну реформу дало польським урядовим колам змогу проводити планомірну осадницьку колонізацію українських земель. Власне, колонізаторський характер реформи визначав головну особливість реалізації її у Західній Україні.
Цивільні осадники, яких власті вербували з польського селянства, купували земельні ділянки за ринковими цінами відповідно до закону про земельну реформу від 15 липня 1920 р. Вже до цього часу цивільні колоністи придбали земельні ділянки у 145 населених пунктах Галичини. Так, у Бродівському повіті Тернопільського воєводства були колонізовані села Рожнів, Ясенів, Корсів, Ремнів, Шнирів, Королівка, Нижня Кадлубиска, Клекотів, Новачина, Бережанському – Августівка, Ценів, Конюхи, Вербівчик, Каплинці, Криве, Кальне, Юзефівка.
У Борщівському та Бучацькому повітах така доля спіткала Слов’ятин, Мельницю, Трибухівці, Рібчиці, Помірці, Озеряни, Монастириська. У тому ж Тернопільському воєводстві осадники придбали земельні наділи в селах Гусятинського, Золочівського, Зборівського, Збаразького, Підгаєцького, Перемишлянського, Кам’янко-Струмилівського, Радехівського, Скалатського, Тернопільського та Чортківського повітів. У Львівському і Станіславівському воєводствах, де кількість осадників була порівняно меншою, їхні господарства виникли у Бібрському, Городоцькому, Жовквівському, Калуському, Львівському, Радехівському і Рудківському повітах. У Коломийському повіті на користь колоністів було розпарцельовано 14 фільварків. Господарства осадників започаткувалися також у Станіславівському, Тлумачському, Чесанівському, Товмачському і Яворівському повітах [23].
Колоністи придбали близько 69000 га землі, на яких поселилися 12 тис. польських сімей. На цьому першому етапі фактично вся розпарцельована земля стала власністю приїжджих польських осадників, яких із членами сімей нараховувалося майже 60 тис. [24].
У польській колонізаційній політиці 1920-х рр. можна відзначити ще два яскраво виражених етапи. Перший – від 1920 до 1923 р., другий – з 1924 до 1928 р. На першому етапі на основі таємних інструкцій Головного земельного управління весь земельний запас був призначений тільки для осадницьких господарств. Це стало відомим, зокрема, під час судового процесу в Тернополі проти одного з повітових земельних комісарів – Піхурського – за зловживання службовим становищем і хабарництво.
На згаданому процесі також виявилося, що певна частина польських колоністів займалася відвертими спекулятивними махінаціями. Використовуючи широку державну фінансову допомогу і всілякі пільги, осадники розглядали колонізацію як спосіб особистої наживи і за першої вигідної умови намагалися продати землю українським селянам із великим зиском для себе [25].
Кількість розпарцельованих маєтків – фільварків на першому етапі збільшилася з 143 до 470, а розмір земельної площі, яку поляки придбали у Львівському, Станіславівському і Тернопільському воєводствах, становив 160 тис. га [26].
На другому етапі здійснення земельної реформи і парцеляції польський уряд змушений був зважати на настрої українського селянства, якому було дозволено набувати землю під час парцеляції, правда, за високу ціну. Але до середини 1920-х рр., коли ціни на землю ще не були дуже високими, основну масу власників набутих парцелів становило прийшле польське населення. Серед покупців земельних ділянок на нього припадало 75 – 50 відсотків. До певної міри це пояснювалося «патріотичною» позицією «польських землевласників, які парцелювали або віддавали в парцеляцію свої маєтки з ригористичним урахуванням правила, що польська земля повинна перейти в польські ж руки» [27].
Майже половина осадників, які прибули у Східну Галичину, придбала землю в Тернопільському воєводстві, де ціна на неї була значно нижчою, ніж у Краківському чи західних повітах Львівського, звідки рекрутувалася значна частина колоністів. За словами представника земельного управління Тернопільського воєводства на з’їзді повітових старост у травні 1932 р., це був здебільшого «елемент несерйозний, який шукав легких заробітків через земельні спекуляції, і почав продавати набуту землю, як тільки ціна на неї зрівнялася на всій території Польської держави» [28]. Осадники походили із Сілезії, південних повітів Кельцського, Люблінського воєводств, «без капіталу, без знання сільськогосподарської техніки і без тої ідеальної любові до землі, яка є властивою для українського селянина» [29].
Найбільше скупчення цивільних осадників в Тернопільському воєводстві спостерігалось у Підгаєцькому, Бережанському, Бучацькому, Бродівському та деяких інших повітах. Зокрема, в Підгаєцькому повіті у 1919 – 1926 рр. було розпарцельовано близько 18 тис. моргів*, а кількість колоністів, які купили землю з парцеляції, досягла 4 тисяч. У Бережанському повіті кількість розпарцельованої землі становила 13311 моргів, і придбали її 2856 осадників. До найбільш сколонізованих також належали Золочівський, Перемишлянський Тернопільський повіти. Осади здебільшого групувалися по 8 – 30 господарств кожна. Всього з 1919 до 1926 р. у Тернопільському воєводстві було виділено для цього 165881 морг (близько 90 тис. га), з чого придбали земельні наділи 28195 власників, із яких більше 10 тис. осадників [30].
У звіті Тернопільського воєводського управління про стан землеробства у воєводстві за 1931 р. зафіксовано, що переважна частина осад на території цього воєводства створювалася під кутом зору задоволення партійно-політичних інтересів. Більшість колоністів прибули «без фінансів і вже на початку свого господарювання навчилися просити різні позички та дотації на облаштування господарства» [31].
Польські цивільні осадники, які прибували у Тернопільське воєводство і купували тут земельні наділи, поселялися переважно у селах з українським населенням, викликаючи тим самим невдоволення, а почасти й злобу і ненависть у місцевих жителів. На території Чортківського повіту було організовано 9 поселень осадників, які володіли 188 господарствами та 2031 моргом орної землі. З 9 поселень тільки одне утворювало окрему гміну – Барточівка, в якій нараховувалося 61 господарство, з них 12 господарств українських селян. Після Барточівки найбільше скупчення осадників було в Косцюшківцях – 22 господарства. У гміні Свидова нараховувалося 17 осадницьких господарств. Наплив польських колоністів на територію Перемишлянського повіту розпочався відразу ж після оголошення земельної реформи. У 1931 р. тут було 209 осадницьких господарств. У Підгаєцькому повіті на 1928 р. у с. Богатківці було створено 52 осадницьких господарства, у Глиноводах – 40, Юстинівці – 31. У Бережанському повіті в селах Глинне, Конюхи разом нараховувалося 150 господарств польських колоністів. У у гмінах Біла і Великий Глибочок Тернопільського повіту придбали земельні ділянки 30 сімей осадників, у гміні Прошова – 24 осадники. У тому ж Тернопільському повіті протягом 1920-х рр. створили 3 осади, розташовані за 3 – 5 км одна від одної [32].
На території Тернопільського воєводства були села і гміни, де концентрація осадницьких господарств стала особливо високою. Вже у 1923 р. в с. Ярчівцях Зборівського повіту створили 106 таких господарств, у с. Оришківцях Копичинського повіту – 82 господарства [33].
У Львівському воєводстві вихідним пунктом польської аграрної колонізації став Львів, звідки у західному і південно-західному напрямках розміщувалися осадницькі поселення. Цивільні осадники влаштовувалися здебільшого компактно на кращих землях поблизу міст і залізниць, шляхів комунікацій. Найактивнішими були поселення по лінії Перемишль – Мостиська – Львів. Від околиць Перемишля проліг напрямок польських колоній – до Добромиля, Хирова, Рудок, Комарного. Спостерігалися ще два сильних напрямки осадництва. Один із них тягнувся від Синяви Ярославського повіту через Любачів, Рава-Руську, Белз, Сокаль до Синяви; інший йшов по лінії Римарів – Балігруд – Більче. Великий приріст польського населення за рахунок аграрної колонізації спостерігався в Перемишлянському повіті, де до 1934 р. було створено 710 осадницьких господарств, у Сокальському – 697, Рава-Руському – 317, Ярославському – 297, Бібрському – 289, Яворівському – 180, Львівському – 269, Мостиському – 245, Рудківському – 167, Самбірському – 121 [34].
У Станіславівському воєводстві за рахунок колонізації кількість польського населення зросла, особливо в Рогатинському, Коломийському, Тлумацькому, Городенківському, Калушському, Стрийському і Надвірнянському повітах [35].
До кінця 1934 р. у трьох воєводствах Східної Галичини було створено 756 осадницьких поселень із 14807 господарствами, у власність яких перейшло близько 80000 га землі. На одне господарство припадало в середньому 5,5 га. Зокрема, в Тернопільському воєводстві було створено 352 осади, де функціонувало 7626 господарств, які користувалися 43 тис. га, у Львівському – 285 осад, 4661 господарство з 24 тис. га землі, у Станіславівському – 119 осад із 2520 господарствами та 13 тис. га землі [36].