Смекни!
smekni.com

Національно-державне відродження укр народу (стр. 2 из 4)

Але та ж більшість — і це її безперечно мужній крок — погоди­лася на внесення до Конституції УРСР статті, яка проголошу­вала верховенство законів Української РСР на її території над союзними законами. Інше важливе рішення — прийняття 3 серп­ня 1990 р. Закону УРСР про економічну самостійність Укра­їни. Закон проголошував принцип «власності народу респуб­ліки на її національне багатство і національний доход». Будь які дії, що суперечили цьому принципу, оголошувалися проти­законними і заборонялися. Це було винятково важливо для на­повнення положень Декларації реальним змістом.

Після прийняття Декларації відбулися вибори нового Голо­ви Верховної Ради. Перемогу здобув 56-річний другий секретар ЦК Компартії України Леонід Кравчук. Виходець з Рівненщи­ни, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропра­цювала в колгоспі, він зумів успішно закінчити Кооперативний технікум, Київський університет та Академію суспільних наук, стати кандидатом економічних наук. З 1960 р. займається партійною роботою, пройшовши шлях від консультанта методиста Будинку політосвіти обкому до другого секретаря ЦК КП України. Компартійне минуле на початковому етапі виклика­ло до нього недовіру національно-демократичної опозиції. На-:1юдові ж запам'ятались дискусії, які Л. Кравчук вів з ініціатором прийняття Декларації відбулися вибори нового Голо­ви Верховної Ради. Перемогу здобув 56-річний другий секретар ЦК Компартії України Леонід Кравчук. Виходець з Рівненщи­ни, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропра­цювала в колгоспі, він зумів успішно закінчити Кооперативний технікум, Київський університет та Академію суспільних наук, стати кандидатом економічних наук. З 1960 р. займається партійною роботою, пройшовши шлях від консультанта методиста Будинку політосвіти обкому до другого секретаря ЦК КП України. Компартійне минуле на початковому етапі виклика­ло до нього недовіру національно-демократичної опозиції. На-:1юдові ж запам'ятались дискусії, які Л. Кравчук вів з ініціаторами створення Народного руху , тимчасом як інші парт керівники не наважувались це робити .

Перша сесія Верховної Ради тривала майже 2 місяці, а не 2-3 дні як це було раніше, її засідання вперше в прямому ефірі транслювались по радіо та телебаченню, викликаючи активне обговорення в суспільстві. Саме Верховна Рада як вищий орган законодавчої влади в республіці стала основною ареною політичної боротьби і прийняття доленосних рішень.

в)Кроки на шляху політичної реформи демократизації . Формування багатопартійної системи в Україні .

Загострення економічної кризи пришвидшувало реформи в політичній системі . Існуючі державні інститути були вже неспроможні уберегти країну від занепаду. Ця істина оволодівала свідомістю ініціаторів перебудови й спонукала їх до демократизації спільного життя , відмови від так званої керівної ролі КПРС у суспільстві. Очікувалося, що це розв'яже ініціативу громадян і сприятиме створенню стабільної соціально-економічної й по­літичної системи в рамках «оновленого» соціалізму.

Але, як уже бувало в історії, наміри керівництва демократи­зувати тоталітарну систему наштовхувалися на жорсткий опір консервативних елементів владних структур, які не бажали втрачати свого становища і пов'язаних з ним привілеїв. Полі­тична реформа буксувала, бо закони Верховної Ради СРСР бу­ли половинчасті, приймалися із запізненням, а часто-густо не виконувалися. Серед населення наростали розчарування, зневіра у здатність керівництва вивести країну з кризи. Вплив і авторитет КПРС та державних владних структур швидко й не-зворотно падав.

Утворення Руху як масової громадсько – політичної організації поклало край монополії КП України почалося формування багатопартійності. Цей процес активізувався після лютневого (1990) пленуму ЦККПРС , який під тиском обставин погодився вилучити з Конституції СРСР сумнозвісну статтю 6, що закріплювала керівну роль партії в радянському суспільстві.

За короткий час про початок своєї діяльності заявили Ук­раїнська національна партія (УНП), Демократична партія Ук­раїни (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) та ін.

Поява нових політичних партій відбувалася одночасно із на­ростанням внутрішніх суперечностей у Компартії України. У січні 1990 р. було заявлено про створення Демократичної плат­форми. Головною своєю метою вона проголосила перетворення КПРС на демократичну партію парламентського типу. Дем-платформа виступала також за перетворення КПРС на союз ком­партій республік, за ліквідацію її унітарного характеру. Впев­нившись у неможливості демократизації КП України, Дем-шіатформа виділилася в окрему політичну партію - Партію де­мократичного відродження України (ПДВУ).

Вибори до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. продемон­стрували посилення впливу опозиції та послаблення авторите­ту і можливостей КП України. Незважаючи на нерівні умови, відсутність доступу до засобів масової інформації, опозиція, об'єднавшись у Демократичний блок, здобула майже третину місць у Верховній Раді. Згодом депутати від Демблоку оформи­лись в опозиційну Народну Раду.

2.Прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України . Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року про державну незалежність та вибори президента України .

24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято низку надзвичайно важливих документів.

Серед них — Постанова та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю (Постанова: за — 321, Акт: за — 346). У результаті Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду.

З метою всенародного підтвердження Акта сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум.

Одностайність підтримки Акта проголошення незалежності України свідчила не стільки про перехід парламентської більшості на самостійницькі позиції, хоч без урахування історичної реальності і волі народу тут не обійшлось, скільки про деморалізацію прокомуністичних елементів за умов поразки перевороту, про спробу ціною паперової незалежності врятувати компартію, про тактику поступки у гаслах з метою подальшого вихолощення змісту цих гасел. Водночас частина комуністичної номенклатури дійшла висновку, що в нових умовах її груповим інтересам більше відповідає незалежна Україна, і зробила свідомий вибір на користь самостійності.

Проголошення державної незалежності Україною та іншими республіками викликало неоднозначну реакцію в Росії. 26 серпня прес-секретар Президента РРФСР від імені Б. Єльцина заявив, що Російська Федерація не ставить під сумнів конституційне право кожного народу на самовизначення, але у випадку припинення союзницьких відносин залишає за собою право поставити питання про перегляд кордонів. На прес-конференції 27 серпня у Києві Л. Кравчук нагадав, що згідно з договором між Росією і Україною від 19 листопада 1990 р. сторони визнали неприпустимість перегляду кордонів і Україна має намір твердо дотримуватись цієї угоди.

Обурення демократичної громадськості Росії та народу України, а також безкомпромісна, але виважена позиція керівництва республіки призвели до термінового (28 серпня) приїзду у Київ державної делегації РРФСР на чолі з віце – президентом О. Руцьким . В результаті дводенних переговорів було прийняте комюніке , в одному з пунктів якого підтверджувалась закріплена договором від 19 листопада 1991 р. , територіальна цільність сторін .

Поступово світ призвичаювався до існування самостійної Української держави. Але повне її визнання провідні країни відклали до референдуму на підтвердження Акту про незалежність.

1 грудня 1991 р. на виборчі дільниці прийшло близько 32 млн. громадян. З них майже 29 млн. (90,35%) підтвердили Акт проголошення незалежності України. За ходом референдуму спостерігали представники державних органів, політичних партій і рухів, держав колишнього СРСР і зарубіжних країн, міжнародних організацій, українські та іноземні журналісти.

Звичайно, було б ілюзією вважати, що 90,35% громадян України за короткий час стали свідомими самостійниками. Основна маса населення або проголосувала з надією на краще життя в незалежній Україні, або просто довірилась авторитетові Верховної Ради та її Голови. Однак незалежно від мотивів воля народу була виявлена чітко й однозначно.

На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувалося, що договір 1922 р. про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим. Заявлялось, що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтвер­джувалися положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р. щодо гарантування усім народам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм власності. Висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Неподільною і недоторканою Україна оголосила і власну територію, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано було також без'ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формування Збройних Сил на засадах мінімальної достатності.