Смекни!
smekni.com

Національно-державне відродження укр народу (стр. 4 из 4)

Перший етап установлення багатопартійності в Україні почався в 1988 р. з виникнення опозиційних до КПРС рухів.Головним завданням демократичних сил було створення широкого об'єднання за типом народно­го фронту. Восени 1988 р. діяв ряд самостійних об'єднань(«Народний Рух України за перебудову» тощо).

Другий етап: 1989 р. — перший місяць 1990 р. Характеризується створен­ням багатьох партій, об'єднанням представників різних поглядів; поділ на «центр» та «радикалів». Межа закінчення другого й початку третього ета­пу припала на березень-квітень 1990 р коли відбулися вибори до Верхов­ної Ради УРСР. За їх результатами демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створює парламентську опозицію — Народну Раду.

Партії поділяються на три групи: праві, ліві й центристські. До пра­вих належать партії націонал-демократичного спрямування, в основі полі­тики яких лежить демократичній націоналізм. До центристських нале­жать партії соціал-демократичного спрямування з ліберальною ідеологією. До лівих належать партії комуністичної та соціалістичної орієнтації, їхня ідеологія — марксизм-ленінізм.

5.Україна в сучасному світі .

Самостійну зовнішню політику Україна стала проводити після проголо­шення незалежності. Принципи зовнішньої політики країни були викладені в Декларації про державний суверенітет (1990 р.) та документі Верхов­ної Ради “Основні напрямки зовнішньої політики України “ (1993 р.).

Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнарод­них організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Союзі електрозв'язку. З 1972 р. Україна бере участь у програмі ООН з охорона навколишнього середовища — ЮНЄП.

Україна має 5 постійних представництв у міжнародних організаціях, е чле­ном більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій.

9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і пов'язує з уча­стю в роботі цієї організації: подальшу інтеграцію до Європи. Постійним представником України в Раді Європи є Олександр Купчишин. Участь де­легації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) покликана сприяти зміцненню демократи та правопорядку в Україні. На­прикінці січня 2001р. в ПАРЄ відбулися слухавня про свободу слова в Україні.

Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітницт­ва дозволила нашій країні одержати гаранти безпеки, поваги до незалежно­сті й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, США, Велико­британії.

Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе пар­тнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО). Краї­ни НАТО визнали Україну невід'ємною частиною демократичних держав Європи.

Як країна-співзасновник Ради Євроатлантичного партнерства й активний учасник програми «Партнерство заради миру» Україна поглиблює практич­не співробітництво з НАТО (проведення спільних операцій і навчань під егідою Ради Безпеки ООН і за відповідальності ОБСЄ). Україна і країни НАТО проводять регулярні консультації з питань регіональної безпеки, за­побігання конфліктам, здобуття військової освіти.

Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Гене­ральної Асамблеї ООН.

У 2000—2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради
Безпеки ООН. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради
Безпеки ООН, що свідчить про високий рівень міжнародного авторітету на­
шої держави.

Україна брала активну участь у врегулюванні кризе на Балканах. Україн­
ські військові входять до складу міжнародних миротворчих збройних сил.
Український інженерний батальон бере участь у розмінуванні території Лі­
вану; українські миротворці у Сьєрра-Леоне сприяють врегулюванню місце­
вого міжетнічного конфлікту.

ПІсля терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США Україна взяла , актив­
ну участь у боротьбі з міжнародним тероризмом.

Україна цілком підтримує концепцію «нової Європи», основою якої є Єв­ропейський Союз, Рада Європи та НАТО. Співпраця з цими організаціями е підґрунтям європейського курсу України у новому сторіччі.

6.Прийняття Конституції України – важлива віха її історії.

У 1996 р. була прийнята Конституція України..Конституція — Основний Закон держави. (У перекладі з латинської «конституція» — «уста­новлення», «устрій».)

Україна має давні конституційні традиції. Ще за часів Київської Русі й Галицько-Волинського князівства діяла «Руська Правда». Під час перебу­вання українських земель у складі Литви і Польщі діяли «Литовські Ста­тути» (1529, 1566, 1588 рр.). У роки Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького основними правовими актами були універсали гетьмана, а з 1654р. — «Березневі статті», що визначали автономний статус України в складі Московської держави. Наступними актами, що ви­значали правовий статус України в складі Московської держави, були Пере­яславські статті, Московські статті, Глухівські статті, Коломацькі статті, «Вирішальні пункти».

Пам'яткою політичної та юридичної думки XVIII ст. стала Конституція Пилипа Орлика «Пакти і Конституція прав і вільностей Війська Запо­розького», створена 5 квітня 1710 р.

У XIX ст. конституційне право продовжувало розвиватися. Був створений проект «Конституції Г.Андрузького»; з конституційними проектами напри­кінці XIX — на початку XX ст. виступили М. Драгоманов, М. Грушевський.

У роки Національно-демократичної революції 1917—1921 рр. була при­йнята, але не набрала чинності «Конституція УНР». Конституційне право поповнилося чотирма Універсалами Української Центральної Ради.

У радянській Україні діяли чотири Конституції — 1919 р., 1929 р., 1937 р., 1978 р.

Із проголошенням незалежності в Україні розгортається конституцій­ний процес розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції, її розділів і статей. Конституційний процес умовно поділяють на два періоди: І період — 1992—1994 рр.; II період — з 1994 р. до прийняття Консти­туції 1996 р.

7. Підсумок виборів до Верховної Ради в 2002р. У I період була сформована Конституційна комісія на чолі з Президентом Л. Кравчуком і Головою Верховної Ради І. Плющем; до комісії ввійшли та­кож учені-правознавці, судді, працівники правоохоронних органів, народні депутати. Результатом роботи комісії стало створення двох варіантів проек­ту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення. Однак жо­ден із них прийнятий не був.

ІІ період почався після позачергових виборів Президента України і фор­мування нового складу Верховної Ради. Конституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. Нові проекти створювалися представниками різних політичних партій. Найгос-трішими проблемами були механізм прийняття Конституції, форма прав­ління в Україні, питання власності, виборчої системи, державної мови і символіки.

Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції України. У пошуках компромісу було створено Узгоджувальну комісію на чолі з М. Сиротою. Було розв'язано спірні пи­тання. У ніч на 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутатів Верховної Ради Конституція України була прийнята, її текст підписали Президент України і Голова Верховної Ради. Був виданий Указ Президента про введен­ня в дію Конституції України.

Конституція включає 161 статтю і 14 розділів (розділ 15 містить «Перехід­ні положення»):

Конституція України є демократичною і має найвищу юридичну силу. Вона визначає форму правління, державний устрій, політичний режим Укра­їни як незалежної, суверенної, правової держави. Найвищою соціальною цін­ністю за Конституцією є людина; Конституція визначає права, свободи й обов'язки громадян України.

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Реферат

З дисципліни : “Історія України “

На тему : “Національно – державне відродження

Українського народу. Україна в сучасному світі .

.

Вінниця-2004