Перший етап установлення багатопартійності в Україні почався в 1988 р. з виникнення опозиційних до КПРС рухів.Головним завданням демократичних сил було створення широкого об'єднання за типом народного фронту. Восени 1988 р. діяв ряд самостійних об'єднань(«Народний Рух України за перебудову» тощо).
Другий етап: 1989 р. — перший місяць 1990 р. Характеризується створенням багатьох партій, об'єднанням представників різних поглядів; поділ на «центр» та «радикалів». Межа закінчення другого й початку третього етапу припала на березень-квітень 1990 р коли відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. За їх результатами демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створює парламентську опозицію — Народну Раду.
Партії поділяються на три групи: праві, ліві й центристські. До правих належать партії націонал-демократичного спрямування, в основі політики яких лежить демократичній націоналізм. До центристських належать партії соціал-демократичного спрямування з ліберальною ідеологією. До лівих належать партії комуністичної та соціалістичної орієнтації, їхня ідеологія — марксизм-ленінізм.
5.Україна в сучасному світі .
Самостійну зовнішню політику Україна стала проводити після проголошення незалежності. Принципи зовнішньої політики країни були викладені в Декларації про державний суверенітет (1990 р.) та документі Верховної Ради “Основні напрямки зовнішньої політики України “ (1993 р.).
Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Союзі електрозв'язку. З 1972 р. Україна бере участь у програмі ООН з охорона навколишнього середовища — ЮНЄП.
Україна має 5 постійних представництв у міжнародних організаціях, е членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій.
9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і пов'язує з участю в роботі цієї організації: подальшу інтеграцію до Європи. Постійним представником України в Раді Європи є Олександр Купчишин. Участь делегації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) покликана сприяти зміцненню демократи та правопорядку в Україні. Наприкінці січня 2001р. в ПАРЄ відбулися слухавня про свободу слова в Україні.
Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гаранти безпеки, поваги до незалежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, США, Великобританії.
Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО). Країни НАТО визнали Україну невід'ємною частиною демократичних держав Європи.
Як країна-співзасновник Ради Євроатлантичного партнерства й активний учасник програми «Партнерство заради миру» Україна поглиблює практичне співробітництво з НАТО (проведення спільних операцій і навчань під егідою Ради Безпеки ООН і за відповідальності ОБСЄ). Україна і країни НАТО проводять регулярні консультації з питань регіональної безпеки, запобігання конфліктам, здобуття військової освіти.
Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Генеральної Асамблеї ООН.
У 2000—2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради
Безпеки ООН. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради
Безпеки ООН, що свідчить про високий рівень міжнародного авторітету на
шої держави.
Україна брала активну участь у врегулюванні кризе на Балканах. Україн
ські військові входять до складу міжнародних миротворчих збройних сил.
Український інженерний батальон бере участь у розмінуванні території Лі
вану; українські миротворці у Сьєрра-Леоне сприяють врегулюванню місце
вого міжетнічного конфлікту.
ПІсля терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США Україна взяла , актив
ну участь у боротьбі з міжнародним тероризмом.
Україна цілком підтримує концепцію «нової Європи», основою якої є Європейський Союз, Рада Європи та НАТО. Співпраця з цими організаціями е підґрунтям європейського курсу України у новому сторіччі.
6.Прийняття Конституції України – важлива віха її історії.
У 1996 р. була прийнята Конституція України..Конституція — Основний Закон держави. (У перекладі з латинської «конституція» — «установлення», «устрій».)
Україна має давні конституційні традиції. Ще за часів Київської Русі й Галицько-Волинського князівства діяла «Руська Правда». Під час перебування українських земель у складі Литви і Польщі діяли «Литовські Статути» (1529, 1566, 1588 рр.). У роки Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького основними правовими актами були універсали гетьмана, а з 1654р. — «Березневі статті», що визначали автономний статус України в складі Московської держави. Наступними актами, що визначали правовий статус України в складі Московської держави, були Переяславські статті, Московські статті, Глухівські статті, Коломацькі статті, «Вирішальні пункти».
Пам'яткою політичної та юридичної думки XVIII ст. стала Конституція Пилипа Орлика «Пакти і Конституція прав і вільностей Війська Запорозького», створена 5 квітня 1710 р.
У XIX ст. конституційне право продовжувало розвиватися. Був створений проект «Конституції Г.Андрузького»; з конституційними проектами наприкінці XIX — на початку XX ст. виступили М. Драгоманов, М. Грушевський.
У роки Національно-демократичної революції 1917—1921 рр. була прийнята, але не набрала чинності «Конституція УНР». Конституційне право поповнилося чотирма Універсалами Української Центральної Ради.
У радянській Україні діяли чотири Конституції — 1919 р., 1929 р., 1937 р., 1978 р.
Із проголошенням незалежності в Україні розгортається конституційний процес розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції, її розділів і статей. Конституційний процес умовно поділяють на два періоди: І період — 1992—1994 рр.; II період — з 1994 р. до прийняття Конституції 1996 р.
7. Підсумок виборів до Верховної Ради в 2002р. У I період була сформована Конституційна комісія на чолі з Президентом Л. Кравчуком і Головою Верховної Ради І. Плющем; до комісії ввійшли також учені-правознавці, судді, працівники правоохоронних органів, народні депутати. Результатом роботи комісії стало створення двох варіантів проекту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення. Однак жоден із них прийнятий не був.
ІІ період почався після позачергових виборів Президента України і формування нового складу Верховної Ради. Конституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. Нові проекти створювалися представниками різних політичних партій. Найгос-трішими проблемами були механізм прийняття Конституції, форма правління в Україні, питання власності, виборчої системи, державної мови і символіки.
Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції України. У пошуках компромісу було створено Узгоджувальну комісію на чолі з М. Сиротою. Було розв'язано спірні питання. У ніч на 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутатів Верховної Ради Конституція України була прийнята, її текст підписали Президент України і Голова Верховної Ради. Був виданий Указ Президента про введення в дію Конституції України.
Конституція включає 161 статтю і 14 розділів (розділ 15 містить «Перехідні положення»):
Конституція України є демократичною і має найвищу юридичну силу. Вона визначає форму правління, державний устрій, політичний режим України як незалежної, суверенної, правової держави. Найвищою соціальною цінністю за Конституцією є людина; Конституція визначає права, свободи й обов'язки громадян України.
Міністерство освіти і науки України
Вінницький національний технічний університет
На тему : “Національно – державне відродження
Українського народу. Україна в сучасному світі .
.
Вінниця-2004