Правові відносини та юридичні факти (стр. 2 из 6)
Охоронні правовідносини регулюються охоронними нормами права. Їх прикладом може служити кримінальна відповідальність за злочин.
За ступенем індивідуалізації правовідносини можуть бути відносними і абсолютними.
Відносні правовідносини - це правовідносини, де поіменно визначені всі їх учасники. Наприклад, за договором купівлі-продажу Іванов Іван Іванович купляє будинок у Петрова Петра Григоровича. У договорі поіменно зазначаються обидві сторони.
Абсолютні правовідносини визначають лише одну сторону (правовідносини власності). Наприклад, майно належить Іванову Івану Івановичу. Визначена лише одна сторона - власник майна.
За характером обов’язку правовідносини можуть бути правовідносинами пасивного і активного типу.
Правовідносини пасивного типу виникають на основі забороняючи норм, що виражають статичну, закріпляючу функцію права (правовідносини власності). Наприклад, правовідносини власності передбачають заборону зазіхання на майно з боку інших осіб (забороняючи норма).
Правовідносини активного типу виникають на основі зобов’язальних та управомочуючих норм і виражають динамічну функцію права. Наприклад, правовідносини купівлі-продажу зобов’язують особу (покупця) сплатити конкретну суму за майно (зобов’язальна норма) та надають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном (управомочуюча норма).
У залежності від складу учасників правовідносини поділяють на прості, виникаючи між двома суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами. Прикладом простих правовідносин є договір перевезення, купівлі-продажу; складними правовідносинами є сімейні (більше 2 суб’єктів).
1.2 Ознаки правових відносин
Найбільш характерні ознаки правових відносин містяться в наступному:
1). Правовідносини - це відносини суспільні, тобто відносини між людьми та їх організаціями. Правовідносини складаються між людьми чи колективами як суб’єктами права з приводу соціальних благ чи забезпечення якихось інтересів.
В епоху Середньовіччя існували правовідносини з тваринами чи предметами. Так, у Росії в період смути XVI століття батогами побили дзвін, який дзвонив, коли було вбито царевича Дмитра (мається на увазі так званий Лжедмитрій I), а потім цього дзвона було заслано до Сибіру. Сьогодні ж таких відносин існувати не може. Так, якщо людина знущається з тварин, то в правовідносини вона вступатиме не з тваринами, а із спеціальними державними органами, які займаються захистом тварин.
2). Правовідносини існують у нерозривному зв’язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення. Правовідносини - це відносини між людьми, що регулюються нормами права: відносини стосовно купівлі-продажу певного товару регулюються правилами, які закріплені цивільним правом. Узагалі правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, тобто норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб’єктів і конкретних ситуацій. У нормах права уже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Іноді може бути реалізація правових норм, проте правовідносин може не бути. (Сухонос В. стор.480)
3). Учасники правовідносин пов’язані взаємними юридичними правами й обов’язками, що виникають у суб’єктів права при настанні певних юридичних фактів. Так, юридичним фактом правовідносин купівлі-продажу є відповідний договір, учасники якого (суб’єкти права) пов’язані між собою певними юридичними (тобто закріпленими в юридичних актах) правами та обов’язками. Одна сторона (продавець) зобов’язана передати майно у власність покупцеві, а інша сторона (покупець) зобов’язана прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. Це врегульовано ст.665 Цивільного кодексу України.
4). Для правовідносин характерна визначеність, індивідуалізованість. У структуру правовідносин включається об’єкт, суб’єкт та зміст. Не можливі правовідносини між суб’єктами взагалі, якщо ці суб’єкти не визначені, тобто суб’єкти повинні бути конкретизовані. Крім того, обов’язково слід зазначити об’єкт правовідносин: конкретні речі (наприклад, акції). Таким чином, індивідуалізованість означає, що в правовідносинах чітко зазначені їх суб’єкти.
Визначеність - це чітка вказівка на конкретний об’єкт правовідносин. (В. Сухонос, стор.480)
5). Правовідносини мають вольовий характер. Виявляється він в двох аспектах:
у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на основі норм права;
у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин - вони пов’язані предметом інтересу та досягнення його результату.
Однак, реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення одного з учасників (проведення обшуку). (О. Скакун, стор.346)
6). Правовідносини охороняються державою. У випадку невиконання умов правовідносин органи держави силою примушують суб’єктів до їх виконання, хоча здебільшого суб’єктивні права та юридичні обов’язки здійснюються без втручання держави. Державний примус є потрібним лише у випадку, коли зацікавлена сторона звертається до компетентного органу, який видає акт застосування права з чітким визначенням прав і обов’язків сторін. Така можливість державного примусу створює режим соціальної безпеки і законності.
Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальності поведінки людей - суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання.
Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність.
Отже, правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних обов’язків.
1.3 Юридичний зміст правовідносин
Юридичний зміст правовідносин - це можливість певних дій правомочної особи, а також необхідність певних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов’язаної особи.
Разом із юридичним змістом правовідносин виділяють фактичний зміст - самі дії, у яких реалізуються права і обов’язки.
Юридичний зміст правовідносин - суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
Суб’єктивне право - це передбачена для правомочної особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб.
Характерною рисою суб’єктивного права є міра подовження, забезпечена не тільки законом, але й обов’язками інших осіб. У противному випадку перед нами не суб’єктивне право, а простий дозвіл, що випливає з діючого в суспільстві правопорядку за принципом: „що не заборонено, те дозволено.”
Таких дозволів у повсякденному житті - незлічена безліч. Нікому, наприклад, не забороняється ходити на прогулянки, купатися в морі, займатися спортом, але це все не суб’єктивні права, і вони не складають змісту правовідносин.
Кожна з дробових складових частин суб’єктивного права іменується правомочністю. Урізних правах їх кількість різна. Приміром, у праві власності три: володіння, користування і розпорядження майном. У соціальних і політичних правах - до п’яти - семи. Наприклад, право на волю слова містить у собі можливість громадянина виступати на різних зборах і мітингах, публікуватися в печатці, мати доступ на радіо і телебачення, критикувати недоліки, вносити пропозиції, займатися літературною і художньою творчістю і т.д.
Суб’єктивне право характеризується такими ознаками:
1) являє собою можливу поведінку, що передбачає як активні дії, так і бездіяльність.
2) оскільки суб’єктивне право виражає міру можливої поведінки, то воно обмежується рамками норми права;
3) здійснюється в інтересах правомочної особи;
4) забезпечується обов’язком іншої сторони.
Суб’єктивне право є складним утворенням, що має певну структуру.
Юридичним обов’язком є запропонована зобов’язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересах правомочної особи.
Юридичному обов’язку також притаманні такі ознаки:
- необхідна поведінка, здійснення якої прямо наказується нормою права;
- міра необхідної поведінки, що здійснюється строго у рамках юридичної норми;
- ця поведінка здійснюється в інтересах правомочної особи;
- її виконання забезпечується державним примусом, а у випадку невиконання чи неналежного виконання настає юридична відповідальність.
Структура юридичного обов’язку відповідає структурі суб’єктивного права (будучи як би його зворотною стороною)
Її елементами є:
- необхідність здійснити певні активні дії або утриматись від них;
- необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги правомочної особи, що були звернені до неї;
- необхідність потерпати від заходів державного примусу за неналежне виконання вимог правомочної особи;
- необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право.
Юридичний обов’язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так і в інтересах держави в цілому. Держава є гарантом їхнього здійснення.
Важливо підкреслити, що юридичним змістом правовідносин є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і належні, тобто передбачені законом. Вони виражають стани зв’язності.