Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо.
1.3 Суб’єкт хуліганства
Суб’єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст.18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.[65] Отже, виходячи з цього визначення, не будь-яка особа може бути суб’єктом хуліганства. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинене нею хуліганство, якщо вона: 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки визнаються загальними юридичними ознаками суб’єкта злочину. Вони належать до обов’язкових ознак будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.[66]
Обмеження кола можливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб’єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права – особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо).
Суб’єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.
Кримінальне законодавство виключає також кримінальну відповідальність малолітніх і можливість застосування заходів кримінального покарання до неосудних. Тому, суб’єктом хуліганства може бути лише фізична особа, яка є осудною і досягла встановленого законом віку.
У ч.1 ст.22 КК України прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності. У ч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – чотирнадцять років – за окремі, прямо перелічені в законі, злочини. Серед цих злочинів знаходиться і хуліганство.
В основу зниження віку кримінальної відповідальності за злочини, перелічені в ч.2 ст.22 КК України покладено такі критерії:
1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомлювати фактичні об’єктивні ознаки та суспільну небезпечність цих злочинів;
2) значна поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;
3) значна суспільна небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.[67]
На мою думку, встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності за хуліганство з 14 років є вірним і науково обґрунтованим, оскільки суспільна небезпечність хуліганства є цілком очевидною і зрозумілою будь-якому неповнолітньому. І неповнолітній з 14 років повинен і може усвідомлювати цю суспільну небезпеку, яка міститься в його діях.
Як зазначає з цього приводу В.М.Бурдін, у старшому підлітковому віці, який починається з 14 років, неповнолітні стають ще більш самостійними, ще більш сформованими особами. В своїй поведінці вони керуються вже не тільки найпростішими правилами. Особи з цього віку здатні усвідомлювати більш складні суспільні явища та мати власну думку з приводу кожного з них. Такий рівень розвитку свідомості підкріплюється достатньо високими вольовими здібностями. Все це, в своїй сукупності, дозволяє твердити, що особи цього віку здатні усвідомлювати більш складні соціальні зв’язки та наслідки своєї поведінки, а також керувати нею в ситуації вибору. Наскільки глибокі ці знання в різних суспільних відносинах, які є об’єктами кримінально-правової охорони, встановити можна лише в кожному окремому випадку.[68]
Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за хуліганство, визначається саме до часу вчинення цього злочину. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи дуже важливо встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тих же випадках, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.
Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.
Вивчені кримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особи у віці до 30 років (70%), причому тільки 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим, досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зрілому віці – старше 30 років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).
Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долю вікових груп від 31 року і старше.
Суб’єкт хуліганства характеризується не лише певним віком. Обов’язковою ознакою, яку повинна мати особа, що притягується до кримінальної відповідальності за хуліганство, як і за будь-який інший злочин, є осудність.
У ч.1 ст.19 КК України вказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Отже, осудність – це здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальний закон виходить з того, що тільки осудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність. Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.
Частина 2 статті 19 КК України вказує, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Здатність особи під час учинення хуліганства усвідомлювати свої дії означає правильне розуміння фактичних об’єктивних ознак цього злочину (об’єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення). Здатність усвідомлювати свої дії повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов’язані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.
Питання про осудність особи виникає тільки у зв’язку зі вчиненням нею хуліганства. Саме щодо нього необхідно з’ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчинених хуліганських дій та керувати ними.
Стан осудності – це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила хуліганство. Зі станом осудності пов’язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність учиненого хуліганства, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.
Неосудність характеризується двома критеріями: медичним (біологічним) і психологічним (юридичним).
Медичний критерій неосудності означає наявність у особи хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану психіки. Психологічний (юридичний) критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.
Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій на момент вчинення нею хуліганства.
Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями, що передбачені законом як хуліганство.
Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак – інтелектуальну чи вольову.[69]
Наявність лише одного медичного критерію не дає достатніх підстав для визначення особи неосудною. Їх необхідно розглядати в сукупності тому, що психічне захворювання саме по собі не свідчить про неосудність особи, наприклад, при деяких станах коли особа все ж може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Лише наявність двох вище зазначених критеріїв, які органічно поєднуються, дає можливість зробити обґрунтований висновок про неосудність.[70]