М.Міхновський у „Самостійній Україні” замальовує важке становище українського народу під чужоземним ярмом. „…Коли в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостатніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки наче в завойованій свіжо країні, висмоктує останні сили, висмоктує ліпших з борців, здирає останній грам з бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються… Законами Російської імперії зневажається право совісті, погорджується право свободи особистої, гнобиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української республіки перемінився нині на правого тирана, якому належиться необмежене право над життям і смертю кожного з українців” [23, c.10]. У творі говориться також про мовні утиски з боку царського уряду. „Царський закон з 17 травня 1876 року наложив заборону на саму мову спадкоємців Переяславської конституції і вона вигнала зі школи й суду, церкви й адміністрації. Потомство Павлюка, Косинського, Хмельницького й Мазепи вже позбавлене права мати свою літературу, свою пресу: йому задано навіть у сфері духовній працювати на свого пана” [23, c10]. Міхновський у брошурі описує становище України. „… Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні” [23, c.10].
М.Міхновський у творі „Самостійна Україна” визначає і головну мету українського народу — повернення прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії. „” Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою. Наша надія довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуває собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція” [23, c.14].
„Самостійна Україна” закликає до відвертої боротьби. „Сини України! Ми як той Антей, Доторкаючись до землі, наберемось усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний, у кого ще не спідліле серце, озветься до нас, а кого спідліле, до того ми самі озвемось!…
… Україна для українців, і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам’ятатимемо, що слава і побіда — це доля борців за народну справу. Вперед, і нехай кожний із нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не згинув через його необачність” [23, c.14].
І нарешті, з невимовним запалом у серці звучить заклик: „Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратися назад!” [23, c.14].
Деякий час „Самостійна Україна” була фактично програмою РУП. Але вже у 1900 році стали очевидні і недоліки цього документа, який був позбавлений соціально-економічних вимог і гасел. Розгорнулася критика його політичними опонентами. Львівський молодіжний журнал „Молода Україна”, який в цілому підтримував заклик до самостійності, відзначив, що у змальованій автором „Самостійної України” незалежній державі „не зігріється жоден селянин. Така Україна хороша хіба, що для українського панства та інтелігенції” [18, c.5].Це типова народницька оцінка „Самостійна України”, яка повторювалася багато разів.
Опозиція до „Самостійної України” наростала і в РУП, у якій дедалі більше схилялися до прийняття соціалістичної програми. „Було б помилкою вважати цю брошуру типовим світоглядом партії”, [18, c.5]- писав центральний орган РУП „Гасло”. Лозунги рівності, всесвітнього братства, свободи від експлуатації, якими так охоче оперували соціалісти і які не одержали відбиття в „Самостійній Україні”, знецінювали у їх очах цей документ. Ці настрої врешті-решт стали домінуючими і призвели до розриву з ідеєю самостійності України.
Питання національно-державної незалежності України було оголошено „неіснуючим питанням”. На всі лади повторювалися марксове „Пролетарі усіх країн, єднайтеся!”, „пролетар батьківщини немає”. Росло переконання, що самостійність України шкідлива для інтересів всеросійської і світової соціалістичної революції, без якої визволення трудящих усіх націй неможливе.
На тлі густого хору критиків „Самостійної України” лунали і одинокі голоси застереження. Соціалізм Маркса і Енгельса — поза національний космополітичний, для якого, за висловом І.Я.Франка, „любов до народу і любов до поступу” [19, c.80] нічого не значить — оцінювався геніальним українським письменником і мислителем як небезпечний для українського національного руху.
І.Я.Франко відкинув і аргументацію противників ідеї самостійності України, яку розвивали чернівецька газета „Буковина”. Ні відміну від „Молодої України” і газети „Діло”, які прихильно поставилися до ідей М.І.Міхновського, „Буковина” доводила „неможливість незалежності України з огляду на економічні так звані „жолудкові” (тобто, шлункові) фактори. Франко легко доводить, що саме економічні інтереси і вимагають у першу чергу ліквідації національного гніту. „Значить жолудкові ідеї, — пише він у 1900 році, — тобто національно-економічні питання самі собою, з залізною консеквенцією пруть усяку націю до виборювання для себе політичної самостійності, а в противнім разі розкривають перед нею неминучу перспективу економічного невільництва, за нидіння, пауперизації, культурного застою і упадку”. Тих, „хто не ставить се питання так широко”, І.Я.Франко називає „прихильниками здорового холопського розуму” [19, c.80].
Скупі критичні зауваження висловив Мартос з приводу брошури Міхновського „Самостійна Україна”. „Міхновський написав невеличку брошуру „Самостійна Україна”, досить запальну, але слабо аргументовану, написав він її у формі промови, і це, мабуть, дало привід декому твердити „що він виголосив тоді промову про самостійність України… За чотири роки (1900-1904рр.) ця брошура не викликала жодного відгуку в масах. Тож виступати в той час з постулатом державної самостійності, — робив він висновок, — зовсім не до речі” [19, c.25].
Поява брошури „Самостійна Україна” викликала голосний відгомін в пресі Галичини і Буковини — українській, москвофільській і польській. Деякі органи преси (наприклад, як уже зазначалося чернівецька „Буковина”) зустріли заповідь боротьби за державну незалежність українського народу блюзнірськими клинами. Це було поштовхом до скликання влітку 1900 року віча української академічної молоді у Львові, на якому були виголошені реферати Лонгіна, Цегельського і Євгена Косевича, з умотивуванням ідеалу державної самостійності, й ухвалено відповідні революції. Матеріали цього віча були видрукувані в органі академічної молоді „Молода Україна” і окремою відбиткою. На той час І.Франко такого ідеалу безвиглядним. А щоб це стало можливішим колись в майбутньому, для цього мусить бути приведена відповідна організаційна і виховна праця в широких масах народу, під знаком того ідеалу [12, c.41].
Під кінець 1900 року появилось російське видання брошури „Самостійна Україна”. РУП, відбите на гектографі правдоподібно в Харкові, де мешкав її автор М.Міхновський, з передмовою від видавця і переднім словом від перекладника.
В передмові „Від видавця”, яким фігурує якийсь псевдонім — А.В.Ворог, говориться: „Отся брошура починає цілу серію періодичних випусків, що час од часу будуть появлятися. Мають вони на цілі познакомити російську інтелігенцію з українським рухом в цілій його повноті. Товчком до такого роду діяльності послужило видавцеві цілковите незнайомство російської інтелігенції з українським рухом, що приміром виражається у неспроможності відрізнити українство від українофільства. До переводу брошури „Самостійна Україна”, виданої за границею, додано переднє слово від переводчика. Воно доторкається багатьох наболілих питань українства, но не рішає його настільки основно та правильно, щоб з його виводами можна було згодитися. У всякому разі воно інтересне тим, що виражає погляди та ідеали якоїсь части українського суспільства і доторкається тих питань, що давно ждуть своєї розв’язки. В кожнім случаю застерігаємо собі слово. Видавець” [12, c.42].
Хто крився під тим псевдонімом, важко тепер встановити. Адже відомо, що РУП на початку об’єднувала най різнорідніші елементи, під світоглядовим оглядом і становище в національно-політичних питаннях.
Те переднє слово від перекладника являється важливим доповненням брошури „Самостійна Україна”, “узасаднюючи домагання державної самостійності України колоніальним положенням її в Російській державі, визиском її матеріальних і духовних сил на користь великоруського народу” [12, c.43], підкреслюючи, що користають з того визиску всі верстви великоруського народу і цим пояснюється їхня солідарна ворожа постава до визвольних змагань українського народу.