Чеська громада на ториторії України (стр. 3 из 9)

Інша доля спіткала чехів Півдня України. Їх, звичайно була менша кількість всього 2423 (міських 499, сільських 1924)^[17]. Тут не було хмільників. Головний акцент становили зернові культури. Тому, замість розквіту, у 20-х рр. приазовським колоністам довелося виправляти наслідки страшного голоду 1921–1922 рр. уряд Чехословаччини відправив у цей регіон кілька потягів з харчуванням. За часів НЕПу Мелітопольський Чехоград був відомий своїм високоякісним беконом, який ішов, як і хміль з Волині, – на експорт[18].

Чехоград Мелітопольської округи мав наприкінці 20-х рр. кілька артілей та колгоспів («Моравія», «Прукопник» та ін.). Завдяки роботі голови сільради Франца Вавріна вдалося уникнути протистояння з владою. Похід із петицією до запорізького губвиконкому селян, не згодних з розмірами сільськогосподарського, податку 5-го розряду, не було здійснено, але Ваврін знайшов важіль у керівництві, і через Гаека (чеська секція бюро нацменшин при Раднаркомі УРСР) було владнано цю справу[19].Міські чехи, згуртовані насамперед на заводах (зокрема київський «Більшовик»), були, вірогідно, найпасивнішими в соціально-економічному плані, що спричинювалося тодішнім розладом виробництва.[20]

На той час культурно-організаційною сферою мало опікуватися Бюро Раднацмен Народного комісаріату освіти УРСР.Рад-нацмен був створений у червні 1921 р. і працював із вкрай обмеженим апаратом, а відіграючи роль центру для передання та отримання сигналів з місць. Одним з перших, хто заговорив про потрібність організації культурної роботи, видання газети, отримання літератури чеською мовою, був мешканець с. Вишеград Макарівського району Київської губ. Олександр Баскевич. Його лист до газети «Правда» за травень 1925 р. хоча й не був опублікований, проте загострив увагу радянського апарату до цих проблем. Тобто проміжок з 1924 до 1929 рр. можна вважати найактивнішим у спробі надати культурному рівню чеських колоністів нової висоти. Дуже цікавим є приклад тривалого листування з Раднацменом вчителя с, Крошня Чеська Волинської округи – А. Вадседалека. Листування тривало і протягом 1928–1929 рр. і містило слушні теоретичні й методичні міркування, зокрема щодо створення в Житомирі семінару для вчителів чеської мови і про «завдання та навчання чеської нацменшини в УРСР». Вадседалек говорив про «зміцнення життєздатності елементів західної культури, з одного боку, та революційний потенціал і досвід соціального будівництва, з другого… Можливість підготувати агіткадри для використання їх у Чехословаччині, Закарпатті».Семінар було організовано і навіть проведено Всеукраїнську нараду чеських культпрацівників у Житомирі 23–24 вересня 1929 р. Вадседалека через 10 років розстріляли разом із ще 80-ма чехами, яким було інкриміновано участь у контрреволюційних організаціях «Сокіл» та його «отбочки» – дружини «Чеське дружство» (Вадседалек, Штромбах)[21].Новонароджена напівполітична еліта колоністів – Кржижанек, Боучек, Вольф, Вадседалек та інші – розуміли це. Але вони розривалися між прийнятою ними комуністичною революційною доктриною і цим трагічним розумінням. Не було конкретних виступів із сформованою програмою. Були суто людські почуття, висловлені у віршах чи вчинках (Додаток Б). Народ, який втратив право на головне – свій труд і статок, почав лояльно, без різких вибухів гніву деградувати.

У 1920–1921 рр. на Волині видаються чеською мовою газети комуністичного напрямку «Kronika», «Volynska Pravda», «Revoluke». В них велася агітація проти політики Масарика, легіонери чеського корпусу подавалися як ошукані та скривджені. 80% інформації в цих виданнях було присвячено становищу у волинських чеських колоніях. Наголошувалося на випадках несправедливого розподілу землі, відмові заможних господарів фінансувати офіційну чеську шкоду[22].Щодо культури і освіти чехи Житомирщини завжди стояли нижче від інших чеських колоністів. Ті культурні скарби, що вони їх принесли з собою – культурні звички, любов до книги, читання, розвинені форми тваринництва, товарисько-громадського життя та інше – майже зовсім втрачені новим поколінням. Відсутність у громадах чехів постійних середніх шкіл, звичайно, відіграла свою роль у цьому. Організація національних чеських шкіл починається з 1923 р. на підставі декретів Радянської влади, але це освітнє будівництво розгорнулося не відразу, бо не було ні вчителів, ні підручників. Для виховання звичок спілчанського громадянського життя у чехів найбільше значення мали пожежні товариства, що й досі добре працюють, хоч де-не-де, так би мовити, «за інерцією» є зразком для сусідів. Нині вони діють у Крошні, Високому, Околку, Івановичах, Кручинці, Аліновці Вільшанці та в Селянщині. Політосвітня праця в нових радянських умовах іде дуже поволі. Потрібно було багато зусиль та вміння, щоб підняти чехів на Житомирщині на справжній культурний рівень, хоча деякі риси нового за останні роки вже все ж таки помітні.[23]

Період 20-30 – років надзвичайно багатий політичними подіями, що не могло не відобразитися на громадсько-політичному житті волинських чехів , які оселилися на цій землі ще у ХІХ столітті. Змінилися не тільки соціально-економічні умови їхнього життя, а й та політична ситуація, в якій діяли численні чеські товариства і об’єднання. На їхню діяльність впливала політична нестабільність у республіці, ставлення уряду до вирішення національного питання, що було дуже актуальне у Волинському воєводстві. Саме в цей період надзвичайно широко розгортають свою діяльність українська «Просвіта» , Волинське Українське Об’єднання , Російське Народне Об’єднання та інші організації й політичні партії. Крім того, міжнародні події в Європі , особливо наприкінці 30-х років, коли Чехословаччина опинилася у центрі процесу політичних змін, спонукали до дії найбільш освічених , радикально настроєних представників чеської громади.

Ретроспективний погляд на питання дає уявлення про чеських поселенців як таких , що не проявляли особливої політичної активності. Хоча можна зазначити , що на початку століття в Києві діяли численні організації культурно-освітнього спрямування ( товариство ім.. Я.А. Коменського, гімнастичне товариство «Сокіл» , товариство « Чеська Бесіда»). Це були лояльні до уряду організації, що діяли в рамках законності. Головну ж свою мету вони вбачали у захисті інтересів чехів у Росії. В підзаголовку друкованого органу товариства ім.. Я.А. Коменського тижневика «Rusky Cech» писалося : « Тижневик, присвячений чеським інтересам в Росії».

Польські та чеські автори відзначають лояльний характер стосунків чеської общини до уряду в міжвоєнний період. Це підтверджуються й результатами виборів до Сейму у 1920 році, коли переважна більшість чеської меншини голосувала за кандидатів безпартійного блоку співпраці з урядом (BBWR). Серед обраних послів до сейму був і чех з Волині Владімір Медина. Лояльне ставлення до влади показали і вибори у місцеві органи 1934-1935 років.

Однак знайдені і опрацьовані автором архівні документи дають підставу дещо змінити думку щодо політичної позиції певної частини чеської громади.

У 1923 році в середовищі чехів Волині виникає ідея створення організації під назвою « Чехословацьке Народне Об’єднання».

Перше зібрання представників чеських поселень на Волині відбулося в с.Квасилів Рівненського повіту з ініціативи А. Перного, редактора часопису « Hlas Volyne». У зборах взяли участь 52 делегати. Був обраний тимчасовий комітет , головою якого став А.Перний, а членами – Й.Раж , пекар з м. Рівне, Й. Свіховський , городник з с.Басів Кут , Й.Земан , пивовар з с. Квасилів, Й.Новотний та інші.

Після загального зібрання відбулося засідання новообраного тимчасового комітету Об’єднання, на якому розглядалося питання про становлення організації до майбутніх виборів у законодавчі органи Польщі. Тимчасовий комітет обрав делегацію , яка вступила у переговори із Волинським воєводським Комітетом BBWR , проте , вони не дали результатів , і за дорученням BBWR передвиборну агітацію серед чехів проводило не Чехословацьке Народне Об’єднання , а комітет Чеської Матіци Шкільної (ЧМШ).

1.1. Репресії та утиски з боку радянської влади чехів в Україні

Наприкінці 20-х – початку 30-х років пройшли сумнозвісні судові процеси у «Шахтинській справі», у справі «Промпартії» та ін. По всій країні їм відгукувались свої маленькі процеси над місцевими «контрреволюціонерами». Водночас продовжувалися розкуркулення та насильницька колективізація (економічні репресії під політичними гаслами). Етнічні чехи – громадяни УСРР повною мірою розділили долю українського народу в цю трагічну добу. Було розкуркулені тисячі чехів, вони також зазнавали політичних утисків, якщо на виборах 1925–26 рр., як «куркулів» було позбавлено голосу 1,4% чехів, то 1926–27 рр. 13,8%.[24]У жовтні 1930 р. у селищі Чехоград, Кизіярського району, Мелітопольської округи було заарештовано трьох осіб: бухгалтера Зозулю Антона Францевича та двох вчителів (прізвище одного з них було Іона). їх відвезли до Харкова, де у слідчому управлінні ГПУ їм висунули обвинувачення у шпигунстві на користь чеського Генерального штабу. Заарештованим прямо роз'яснили, чого від них вимагають: «Нам потрібно створити контрреволюційну організацію і ми її створимо – ви будете її керівниками, а інші – виконавцями».Після допитів із застосуванням засобів психічного і фізичного тиску на заарештованих співробітники ГПУ отримали необхідні їм свідчення і 15 грудня 1930 р. у Чехограді почались масові арешти. Декого брали під варту прямо на роботі, за деякими приходили додому, прохали тепліше одягтися і піти на якісь збори. Більшість людей ніколи не повернулася з тих зборів. У справі проходили 30 осіб. Спочатку їх тримали під арештом у Чехограді, потім перевезли до Мелітопольської міської в'язниці. Вирок винесли влітку 1931 р. В більшості випадків це – 10 років ув'язнення без права листування. Родини засуджених проголошувалися куркульськими, їхнє майно конфіскувалося, будинки відбиралися, а жінкам і дітям надавалося 2 години, щоб залишити помешкання. Інколи, трохи згодом, заарештовувалися і дружини засуджених. За рішенням «трійки» при Колегії ГПУ УСРР від 25 липня 1931 р. за обвинуваченням у причетності до створення і діяльності на користь чеського Генерального штабу на території УСРР шпигунської та контрреволюційної організації були засуджені до ув'язнення у виправних таборах НКВД на різні терміни 11 осіб.[25]Було знищено кілька сотень селян та інтелігентів, серед яких були майже всі ті, хто якимсь чином брав участь у культурному житті чехів 1920-х рр. Отже, ці репресії набули катастрофічного характеру для існування чеської еліти. Можна сказати, що було її винищено. За визначенням Військового трибуналу Київського військового округу від 31 серпня 1965 р. всі ці особи були реабілітовані за відсутністю в їх діях складу злочину. Втративши можливість розвивати далі господарчу культурну традицію й не маючи іншого стрижня, крім релігії, виробивши в мовній ізоляції самобутню мову, яка вже мала значні відмінності від чеської оригінальної, чехи, почали існування без надії.