Друга хвиля арештів спіткала Чехоград через рік – у 1932 р. – і була пов'язана з державною кампанією тотального викачування з села продовольчих запасів, що, як відомо, призвело до страшного голодомору.З інформаційного листа Дніпропетровської обласної прокуратури та облсуду про роботу на терені сприяння хлібозаготовкам за станом на 20 грудня 1932 р. по Мелітопольському району:«Слідством встановлено, що низка куркулів пролізла до артілі «Пру-копник» Чехоградської сільради, зайняли там командні висоти і чинили опір виконанню хлібозаготівлі[26]. За офіційними даними у 1932–1933 рр. у Чехограді було зареєстровано понад 50 осіб, що потерпали (пухли) з голоду. На початок 1933 р. фактів смерті від голоду офіційно зареєстровано не було.[27]Зазначимо, що події, подібні до чехоградських, відбувалися в цей час і в інших місцях УСРР. Так, у Крошні-Чеській під Житомиром від голови сільради вимагали дозволу на проведення трусу у чеха – колгоспника Кржебіжа, до якого українські селяни привезли свій хліб для схову від співробітників НКВД. А коли голова сільради попросив районне керівництво дозволити використати кошти з колгоспного фонду, що призначалися на культурні потреби, на допомогу голодуючим, йому заборонили це, пояснивши що ці гроші можуть витрачатися тільки за цільовим призначенням[28]. Все це відбувалося в умовах, коли, наприклад, протягом 1932 р. кожного місяця здійснювалися державні заготівлі: спочатку зерна, потім худоби, овочів і наприкінці – сіна. Коли у селян нічого не залишалось, вони, особливо ті, хто мав по кілька хворих членів родини, просили дозволу продати облігації державної позики. Деяким дозволяли продаж, але лише 30% загальної вартості облігацій і за умови, що селяни відразу підпишуться на нову держпозику[29].
Як відомо, у Південно-західному регіоні України компактні чеські поселення існували, головним чином, навколо Миколаєва та Одеси. Яскравим, документально доведеним фактом економічних репресій проти чеського населення в цьому регіоні є шахрайство із наданням сільгоспартілі у селищі Богемка Врадієвського району Миколаївської області сільгоспмеханізмів у кредит. Вірогідно, влада це зробила з метою з'ясувати, чи не залишилось у досить заможних чехів якихось заощаджень. Ще у 1928 р. радянські чиновники з Москви разом із представником чеського торгпредставництва (якого потім так і не знайшли) уклали з селянами Богемки договір про поставку їм із Чехословаччини сільгоспмашин на суму 15 млн. чеських крон на умовах безпроцентної позики на 5 років. Машини дійсно почали надходити, але старі, поламані, без запчастин, наполовину комісійні чеські, наполовину старі російські. Невідомо звідки з'явилися чималі відсотки за наданий кредит. Село в 300 дворів виявилося боржником держави на суму 14 тисяч американських доларів. До органів державної влади вони звернулися лише на останньому етапі справи. Якимсь чином це шахрайство, що, можливо, мало за мету в легальний спосіб перевірити фінансову спроможність чехів і викачати з них кошти ще до розкуркулення, було скасовано. Значних втрат зазнало у 30-ті роки і чеське населення багатонаціональної Житомирщини, де були поширені так звані «лінійні» арешти, тобто арешти за національною ознакою. Документи свідчать, що для затримання органами НКВД іноді достатньо було визнати себе поляком, німцем, чехом чи ще якимось «нацменом». Відпрацьована система автоматично дозволяла обвинуватити затриману людину в участі в націоналістичній, повстанській, антирадянській, контрреволюційній і т. п. організації. Протоколи затримань і допитів, проте, не дають інформації про будь-які документальні або речові докази злочинної діяльності проти влади чи закону. «Факти», «докази» і «визнання» провини з'являлися у процесі слідства[30].У 1928–1929 рр. Штромбах створив у Житомирі «Чеське дружство», яке очолило всю роботу чеської військово-повстанської організації. Склад «Чеського дружства» впродовж декількох років постійно змінювався у зв'язку з арештами і виїздами окремих його членів. На початок 1937 р. до його складу входили: Томан С.А., Яндура Й.М., Голан В.В. і Маркуб Ф.Й. Створені в області повстанські дружини і «отбочки» вели підготовку до збройного повстання та проводили шпигунську роботу на користь чеської розвідки. Слідством було «викрито» на території області 4 чеські дружини та 12 «отбочок», що діяли у Черняхівському, Андрушівському, Малинському та інших районах.[31] У справі проходило 80 громадян, 77 з яких були чеської національності . У кримінальній справі, що налічує 7 томів, зберігаються документи на арешти та обшуки, протоколи допитів заарештованих. З них видно, що не всі обвинувачені одразу визнали свою «провину»[32].Серед представників чеського етносу в Україні, що стали жертвами репресій, неможливо не згадати професорів Євгена Рихліла і Олександра Янати, талановитих педагогів Ярослава Боучека і Я. Волседалека, краєзнавця і винахідника Стефана Кржижанека та інших. Під час Другої світової війни була викликана хвиля репатріації чехів. Так, у складі Чехословацької окремої бригади були й мешканці України чеського походження, котрі, дійшовши до своєї батьківщини , там і залишилися. За другої світової війни чехи, так звані волинські, підтримали заходи творити чехословацькі війська, частини, вступивши в 1944 до Чехо-словацької бригади. На підставі чехо-словацько-советської угоди про обмін населення 1945, частина чехів виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., найбільше у Волинській обл. У повоєнний час чеські навчальні заклади на території України вже не існували , лише у двох університетах – Київському та Львівському діяли кафедри слов’янської філології , які забезпечували підготовку фахівців-славістів.
Розділ 2. Найбільші чеські колонії на теренах сучасної України
2.1. Кримські чехи
Переселення чехів у Таврійську губернію пов'язано з масовою еміграцією їх в Україні в 60-х рр.. XIX ст. з Чехії (Богемія, Моравія). Восени 1861 р. по селах Устецького, Літомішлского і Високомотского округів рознеслося звістка, що з Росії до Туреччини переселилися люди (маються на увазі кримські татари), звільнилося багато землі і повсюдно потрібні працівники. Перша група вирушила на запрошення князя Кочубея (маєток Диканька Полтавської губернії), деякі з цієї групи переселилися до Криму. З 1861 по 1862 рр.. в Крим переїхало близько 170 чеських родин. Переселенці розмістилися в Євпаторії та Сімферополі, а звідси почали роз'їжджатися по півострову в пошуках роботи.
У 1863 р. на місці кримськотатарського селища Джадрія чехами було засновано поселення Богемка (нині с. Лобанове Джанкойського району). У 1864 р. на місці селища Біакай-Кемельчи разом з німцями було засновано поселення Олександрівка (нині с. Олександрівка Красногвардійського р-ну). Ці поселення були засновані в Перекопському повіті; незабаром у цьому ж повіті на місці селищ Курман-Келечі і Кирей виникли поселення Цареквіч (нині с. Пушкіно Красногвардійського р-ну) та Табор (нині с. Макарівка Первомайського р-ну).
Життя у степовому краю нелегка. Чехи вирішили шукати інше місце для поселення. Державою була виділена земля в Мелітопольському повіті, і в квітні 1869 р. було засноване село Чехоград (нині с. Новгородківка Мелітопольського р-ну Запорізької області). Земельні наділи переїхали в Україні були додані до наділів що залишилися в Криму і збільшені до 30 десятин. За даними Всеросійського перепису населення 1897 р., В Таврійській губернії проживало 1962 чеха.
Значну роль в житті чехів грала релігійна громада. У 1911 р. у с. Олександрівка був побудований римо-католицький собор. У с Богемка в 80-х рр.. XIX ст. побудовано римо-католицький будинок. 25 січня 1911 р. на сході сільської громади, під керівництвом сільського старости Йосипа Прохасько було вирішено побудувати новий молитовний будинок. До осені 1912 р. будівництво завершилася, а восени 1913 р. в будинку пройшло перше богослужіння.
Календарні свята та звичаї чехів - складне переплетення древніх язичницьких основ із пізнішими народними традиціями й елементами християнської обрядовості. Треба відзначити, що одні свята та обряди пустили свої коріння в Криму, інші зазнали змін, а були й такі, які забулися. З кінця XIX - початку ХХ ст. велике значення для чехів стали набувати церковно-релігійні обряди (за віруванням чехи Криму - католики).Серед старовинних чеських свят свою етнічну специфіку на новій батьківщині зберегли: Св. Мікулаша (Миколи, 6 грудня), Різдво (25 грудня), Великдень, Хресні дні (Кшізові дні), свята врожаю (обжинки, посвіцані).Одним з місць збереження чеської культури в Криму була школа. Перша чеська школа була відкрита на півострові в 1867 р. в Богемка. У 1904 р. в Богемської школі навчалося 46 чехів і 3 російських, при ній працювали бібліотеки - учнівська і вчительська. У 90-х рр.. XIX ст. вчителем був Алоїзій Мігулка, який окрім викладання основних предметів пройшов навчання в Нікітському училищі садівництва і вів у школі шовківництво і виноградарство. У с Кирей-Табор в 90-і рр.. XIX ст. в чеській школі викладав Каплан, який закінчив вчительську семінарію. Заслуговує уваги і земська школа в с. Олександрівка, заснована в 1884 р. Першим вчителем у школі був Йосип Домбровський. У 1904 р. в Олександрівській школі навчалися 24 чеха, 2 поляка, 2 німця і 9 росіян. При школі відкрито дві бібліотеки: учнівська - 317 книг, учительська - 584 книги.[33]