В рамках державної політики були відкриті у Богемці посади медичної сестри (1930 р.), ветеринарного лікаря (1934 р.) і листоноша (1936 р.), проведено радіофікацію (1930 р.), кінофікацію (1932 р.), телефонізацію ( 1956 р.), відкрито крамницю ( 1937 р.), медичний пункт (1961 р.), пошту (1966 р.), бібліотеку (1967 р.) та регулярне автобусне сполучення з районним центром смт. Врадіївкою( 1962 р.)
Громадяни Богемки взяли участь також у Першому та Другому Русі Опору. Під час Першої світової війни вони платили національний податок на рахунок масариківської Чехо-Словацької Національної Ради, а в « Чеській Дружині» та чехо-словацьких легіонах служили Франтішек Андрле та Карел Рейхрт. Під час Другої світової війни у Чехо - Словацькій східній армії служили 62 вояки і в Червоній Армії – 16 вояків з Богемки. За час свого існування Богемка пережила багато подібних історичних подій : чотири війни ( російсько-японська, Перша світова, громадянська та Друга світова), декілька окупацій , Лютневу революцію 1917 року, Жовтневий переворот 1917 р., чотири голодомори ( 1921-1922 , 1928, 1932-1933, 1947-1948 рр.), репресії ( 1927-1937 рр.), націоналізацію та колективізацію , епідемії , національні та релігійні переслідування, неврожаї ( 1922, 1932, 1947 рр.), Чорнобильську катастрофу(1986 р.) та існування найбільшої і найсильнішої тоталітарної держави в історії людства – СССР (1922-1991рр.). Загальні втрати точно невідомі , але лише під час голодомору-голокосту 1932-1933 рр. померло 15 краян, внаслідок репресій загинуло 24 краяни, під час Другої світової війни загинуло 13 краян в Чехо-Словацькій східній армії і 3 – в Червоній Армії. У 1967 р. було відкрито у селі Пам’ятник загиблим чехо-словацьким воякам і червоноармійцям.
Нині у Богемці проживає біля 450 осіб, вона все ще чеська (незважаючи на те, що там вже мешкають представники 13 національностей) і не дивлячись на складну економічну ситуацію в Україні з надією дивиться в майбутнє. [34]
2.2. Чеські колонії на Житомирщині
Житомирщина є одним з тих регіонів України, де широко розгорнулася чеська колонізація , яка почалася в 1870-і роки. Перша чеська колонія тут – Вільшанка Чуднівського району – заснована 1874 року, Високе – 1878- го, Зеленщина – 1879– го , Крошня та око лек – 1880 року. Це п’ять найбільших чеських колоній у Житомирському повіті , які завжди були самостійними та окремими адміністративними одиницями , тобто мали свого чеського старосту та інше. Від них походили дрібні колонії – Івановичі - 1892 рік, Виногради та Плехова – 1890 рік, Кручинець та Аліновка – 1893 , Городище та Горбаші. На Житомирщині на середину 20-х років жило понад 4000 чехів. Головне заняття чехів – землеробство. Із спогадів Валентини В’ячеславівни Шварц( Борисова) 1926 року народження, можна дізнатися, що чехи переважно сіяли пшеницю, жито овес, вирощували картоплю, буряки. Чехи працювали всією родиною, родичами, інколи допомагали сусіди. В кого землі було більше, ті жили заможніше.[35]
Щодо культури і освіти чехи Житомирщини стояли нижче від інших чеських колоністів. Організація національних чеських шкіл починається з 1923 року на підставі декретів Радянської влади.[36] Але все-таки чехи-колоністи залишили політичний слід у розвиток культури Житомирського краю. Так етнограф Євген Антонович Рихлік, уродженець с. Ольшанка Чуднівського р-ну, працював доцентом у Київському університеті. Проводив дослідження про розвиток чеських поселень. Проте ця робота так і не була надрукована, тому, що в 1931 р. Є.Рихлік був репресований і помер на засланні. Чехом за народженням був видатний укр.. письменник Василь Земляк ( В’ячеслав Сидорович Вацик). Так його повісті “Рідна сторона” (1956р.), “Кам’яний брід” (1957 р.) та інші були написані у Житомирі.
В після воєнні роки на Житомирщині працювали видатні лікарі-чехи: Пишель Ярополк, Вабець Людмила, Пишел В’ячеслав, Перглер Володимир, Вабець Поліна.
В умовах незалежної України, чехи нарівні з іншими національними меншинами дістали можливість вільно влаштовували своє життя. З 1991 року в м. Житомирі існує Спілка Волинських чехів. Засновниками Спілки є сестри Литвинець Анна та Снідевич Емілія.Родом сестри походять з Чеського поселення – колонії Мала Зубовщина з родини лікарів. Підтримали та допомогли створити Чеське товариство їх друзі та родичі: родина Тарасенка В’ячеслава, Гашек Володимира, Перглери, Цімбровичі та інші. Коли більшість родичів виїхали до Чехії в 1991 – 1994 роках по програмі переселення, сестрам вдалося об’єднати Чехів м .Житомира (Крошня Чеська) та області: Вільшанське, Окілок, Івановичі, Словечно, Крученець, Високе Чеське.
Основною метою діяльності товариства є сприяння всебічному розвитку чеської культури, мови, збереження та розвиток фольклору, відродження духовних і культурних традицій, народних обрядів та свят, захист громадських та соціальних прав, честі та гідності чехів України. Видатну роль в житті товариства відіграють родини Єфимової, Новаків, Черних, Юшкової, Денисюк-Сищикової, Романової, Тамари Хмари, пана Слами, родина Гербеди, Чижевської, родина Борисової-Шварцової, Вікарчук, Гайдалович та багато інших. В товаристві створені дитячий та дорослий ансамбль. Кожен рік ми приймаємо участь у фестивалі “Чеський плес”, де збираються чехи зі всієї України. Приймаємо участь у фестивалях “Поліська родина”, “Ми діти твої, Україно”. Разом з другими національними товариствами приймаємо участь в святі нашого міста То ж і в наш час продовжують жити народні чеські традиції та пам’ять про добрі діла чехів, які внесли політичний слід у розвиток господарства та культури Житомирщини.[37] Детально розглянемо поселення на Житомирщині, на прикладі, Кроші Чеської.
Крошня – одне з найстаріших сіл Житомирської приміської смуги. З архівних джерел довідуємося про його існування вже в ХVI сторіччі. До минулого сторіччя це було одне українське село . У другій половині ХІХ ст.. з Чехії сюди переселяються біля 52 чеських родин і засновують між Житомиром і Крошнею нове село – Крошню Чеську. Через те, що територія , яку посіло це чеське село , була незначною, а число господарств дедалі збільшувалося , виникла потреба поширити межі села. Чехи посіли нову території за Українською Крошнею , далі від Житомира, утворивши третю – Нову Крошню.
Поява чехів в околицях Житомира мала неабияке значення і вплив на розвиток сільського господарства ( запровадження угноєння, вдосконаленіших способів обробітку землі тощо). Чехи запровадили плодозмінну систему, розвели садки , нові сорти городини. Вони почали розводити хміль , перетворивши хмелярство на одну з основних і найприбутковіших галузей господарства. Внаслідок розвитку хмілярства поширюється виробництво пива, в районах, де осіла чеська людність, будуються пивоварні заводи. На грунті місцевої сировини виникли пивзаводи в самому Житомирі і в Крошні. Поруч досягнень у рільництві розвиваються й інші галузі господарства – тваринництво, садівництво. 1928 року колгосп організовує товарову молочарську ферму. Того ж року райвиконком передає колгоспові садок, що був в індивідуальному користуванні.
В 1930 році два колгоспи об’єднується і утворюють один чеський колгосп « Праці Честь». , що 1930 року об’єднував 120 господарств , 1931 року – 160, у 1932 – 172. Чехів в них налічувалось 148 ( понад 65%) за даними на 1932 рік..
1931 року збудували свинарник на 25 свиней, 1932 року – велику клуню , будинок дитячих ясел, збудували також корівника на 70 корів, а наступного року нове зерносховище , свинарник , навіс для машини. З 1 січня 1934 року у Крошні Чеській Червоний Хрест відкрив медичну амбулаторію. При амбулаторії є акушерський пункт з ліжками для породіль. 7-річна школа колгоспної молоді, що розростається у десятирічку, обслуговує не тільки Крошню, а і сусідні села. Спершу були тілкь українські класи, а після 1920 року і чеські. При школі організовано загін піонерів, працюють різні гуртки. Школа готує кадри для соціалістичного господарства , для культурно-освітньої роботи. Є вже чимало молоді з Крошні Чеської , що навчається у профшколах, технікумах.[38]
Незважаючи на відносно велику кількість католиків у цих селах, царська влада дозволила на будівництво католицької каплички лише після толерантного маніфесту в 1905 році. Раніше різними засобами чехів примушували прийняти православ’я. Земля під забудову костелу була подарована поміщиком Андрієм Аршинєвським у 1907 році. Каплиця була посвячена в 1908 році та існувала до 1948 року. Потім її зачинили, всередині розмістили ковбасний цех і так було аж до 2002 року. Протягом цих 50 років до будинку каплиці добудували кілька виробничих цехів. Протягом усього цього періоду вірні брали участь у св. Месах в катедрі св. Софії у Житомирі.Від 2001 року відродженням парафії займається невтомний організатор релігійного життя волинських католиків о. прелат Людвік Камілевський. Раніше займався цим у багатьох місцевостях Луцької дієцезії, а нині на терені Київсько-Житомирської дієцезії. Завдяки його старанням, каплиця на Крошні знову була передана вірним наприкінці березня 2002 року, а в червні цього ж року продукційне обладнання було вивезене, і від того часу триває ремонт каплиці та решти приміщень. У 2004-2005 роках були відремонтовані приміщення, які знаходяться біля каплиці. Розміщені в них ризниця, бібліотека, катехетичні класи, а також кімнати для молоді. Ці приміщення оснащенні відповідними меблями. У 2002-2005 роках були проведені реконструкція і ремонт всередині каплиці.Нині богослужіння відправляються щоденно. У неділю служаться три св. Меси, на яких присутні понад 500 вірних. У 2003 році розпочалася катехізація дітей і молоді. Три сестри з чернечих Згромаджень провадять шість катехетичних груп (приблизно 115 дітей). З кінця 2002 року є дитячий костельний хор (біля 30 осіб), керівником якого є органістка. До парафії св. Вацлава належить Крошня, а також навколишні села Соняшне, Олїївка та Світин. Сама Крошня нараховує близько 40 тис. мешканців. Костел св. Вацлава, окрім малої православної церкви, є єдиною сакральною будовою в цій частині Житомира.Парафія на Крошні веде також суспільно-культурну діяльність. О. Людвік Камілевський – промотор різних зустрічей і заходів, в яких беруть участь члени Польського Наукового Товариства в Житомирі, а також місцеві поляки та чехи.7 жовтня 2007 року, у відбудованому костелі св. Вацлава в Крошні, о. Людвік Камілевський організував святкування його 100-ліття. Прибуло багато запрошених гостей, колишні та нинішні парафіяни.