Київський національний університет імені Тараса Шевченка
кафедра історія слов’ян
Чеська меншина на території України в ХХ ст..
Курсова робота
студентки ІІ курсу
історичного факультету
денної форми навчання
Сідєльнікової Альони Юріївни
Науковий керівник –
кандидат історичних наук
доцент – Мотрук
Світлана Миколаївна
Київ – 2011
Зміст
Вступ
Розділ 1.
Розділ 2.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Розділ 1. Походження чехів на українських землях
Перші поселенці чеського походження з’явилися в українських землях ще в ХІІІ ст.. – на півночі Галицького князівства, згодом, у ХІV – XV ст.., вони перемістилися до Львова і кордонів Молдови.
Польський хронікар Ян Длугош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним з дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.[1] За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани в кін. 15 — поч. 16 ст.). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. В Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.
Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з XV ст. став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У XV ст. війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-их pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чесько-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.
Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чеські впливи помітні в термінології козацького війська, організації табору, військовій тактиці. З козацьких старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман П. Орлик), який веде свій початок від чехів.
На послугах Петра І був ген. Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 він став київським губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув господарчу діяльність, зокрема в текстильній промисловості.[2]
У 18-19 вв. на українських землях були відомі чеські музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від міста до міста. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини як австрійські службовці. Популярними були чеські бровари.
Значна кількість чехів приїхала в Україну у 60-70 х роках ХІХ ст.. у пошуках праці. Царський уряд, зацікавлений у розвитку промисловості Південно-Західного краю, запропонував їм низку пільг : їх звільняли від податків і військової повинності , вони мали адміністративне самоврядування тощо. [3]
У 1860-х pp. чехи почали селитися в Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, головним чином на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення, які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, найбільші з них у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському повітах, а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані.[4] Головні поселеннями були села.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, біля Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив чехам приймати російське підданство. Вони записувалися до селянського стану і підлягали місцевій адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чеські волості: Рівненську, Дубенську, Луцьку і Купичівську; інші чеські поселення належали до українських волостей. Чотири такі волості мали власні школи. У 70- х рр.. ХІХ ст.. існувало вже 17 шкіл , підпорядкованих волосним управлінням, але 1891р. царський уряд ці чеські волості розформував.[5]
Отже, всіх чеських поселень було близько 130, а чисельність чехів доходило на поч. ХХст. до 65000, наприклад, тільки у Волинській губернії проживало 27670 чехів. Майже всі чехи прийняли православну віру , але частина з них залишилася протестантами (чеські брати). Довший час чеські поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту українського оточення; у містах асимілювалися скоріше. Завдяки добрій сільського-господарській техніці і методам хліборобства чехи ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували сільського-господарські машини. Організацією і технікою господарства чеська меншина впливали на сусідніх українців.
Розділ 2. Чеська національна меншина в Україні в першій половині
ХХ століття
Історично склалося так, що на українських землях, крім корінного населення українців, проживали інші етноси, в тому числі й чехи. За даними 1884 року в українські губернії поселилися 19699 чехів. Найбільше у Луцькому повіті ( 10 поселень). Чехи осідали у Дубенському , Луцькому , рівненському Новгород – Волинському , Житомирському , Овруцькому повітах. Чехи оселялися не тільки на Волині й Житомирщині, а й на півдні України, в Криму. Протягом 1870-1872 роках вихідці з Богемії закупили у польських поміщиків 20 тисяч десятин землі в Криму. Тут починають виникати поселення, зокрема Табори – Царевич, пізніше в Таврійській губернії – Новоградівка , Богемка у Херсонській області. Чехи селилися біля великих доріг. У глибині ж прокладали дороги до найближчого шляху. Вони будували 2-4 – кімнатні будинки з кухнею і коморою. Сільськогосподарські знання чехи відновлювали читанням різних спеціальних часописів . Особливо поширеним на Волині був
« Чеський Рольник». [6]Окремі чеські колонії існували також у Херсонській, Таврійській, Подільській, Катеринославській губерніях, в Одесі, Харкові, Чернігові, Полтаві та багатьох інших містах. Центром політичного та культурного життя чехів став Київ. У центрі Києва з’явилися фабрики і заводи з чеською адміністрацією або переважно чеським складом робітників: заводи «Гретер і Криванек», заснований у 1882 р. (з 1922 р. відомий як завод «Більшовик»), «Фільверт і Дєдина» (1889 р.), «Неєдлий і Унгерман», заснований 1898 р. (з 1934 р.—«Червоний екскаватор»). Іммігранти, що прибули в 70-х роках ХІХ ст. на будівництво Південно-Західної залізниці, наприкінці ХІХ ст. утворили чеський осередок, в якому на 1910 р. було понад 3 тис. членів.
У 1880 — 1890 рр. активізується громадське життя чехів Києва. Їхньому згуртуванню сприяли вистави аматорських театрів, екскурсії. Великого розголосу набув урочистий бал, влаштований у 1900 р., в якому взяли участь і представники Волині. На початку ХХ ст. були засновані Чеське освітнє товариство, фізкультурне товариство «Юг», на базі якого у 1905 р. створено київський «Сокіл». На сцені Українського театру була поставлена опера Б.Сметани «Продана наречена». В Україні регулярно збирали пожертви для підтримки національних шкіл Чехії. Кошти пересилались на адресу організації «Матіца шкільна», під патронатом якої перебувала чеська освіта в Австро-Угорщині. [7]
З метою створення власної національної школи чеською громадою Києва було створене культурно-просвітнє товариство «Ян Амос Коменський», яке тривалий час залишалося центром культурного життя чехів. З ініціативи цього товариства було відкрито київську чеську школу, де навчалося близько сотні учнів, які бездоганно володіли чеською та російською мовами. Очолював цю школу талановитий педагог, волинський чех Ярослав Боучек.
Визначною подією став вихід 17 жовтня 1906 р. першого номера політичного тижневика «Рускі Чех», видавцем і редактором якого був Вондрак, найактивніший популяризатор чеської музичної культури в Україні. «Рускі Чех» належав до часописів, що виступили на захист і підтримку української культури. На його шпальтах уперше був надрукований повний переклад поеми Т.Шевченка «Єретик» чеською мовою, який здійснив Н.Жерновський.
Чехи внесли певний вклад у розвиток промисловості. Вони заснували тут ряд заводів і фабрик. Зокрема, в Києві на Шулявці діяли і мали добру славу заводи « Гретер і Криванек « (1882 р, виготовляли устаткування для цукроварень і броварень, з 1922 року – завод «Більшовик»), «Фільверт і Дєдина» (1898, комбіновані сівалки), « Неєдлий і Унгерман» (1898, запасні частини для іноземних машин і верстатів , з 1934 року – це «Червоний екскаватор»). Знаним був великий промисловець музичних інструментів у Києві – Їндржічек Їндржіх, власник однієї з перших в Росії фабрики грамофоних платівок « Екстрафон» - щедрий спонсор культурних починань серед українських чехів. Він був головою чеського товариства «Я. А. Коменський», фундатором чеської школи в Києві , часописів «Руські Чехи» і «Чехослован», спонсором Ярослава Гашека.[8]
Під час українського національного відродження в Галичині та на Буковині багато видатних діячів української культури і науки, зокрема З. Доленга-Ходаковський, Д.Зубрицький, члени «Руської трійці» М.Шашкевич, І.Вагилевич та інші, тісно співпрацювали з П.Шафариком, активним діячем чеського і словацького національного відродження. Його наукові праці «Історія слов’янської мови та літератури всіма наріччями», «Про походження слов’ян», «Слов’янська етнографія» мали в той час неабияке значення. Існують переконливі докази, що відомий політичний діяч, гетьман Війська Запорозького в екзилі Пилип Орлик веде свій родовід із Чехії.