Історія УПА cучасний погляд (стр. 5 из 6)

* * *

Та передбачування нового національного ісходу здійснилось, як здійснилось передбачування ген. Чупринки, що німці, хоч дійдуть до Кавказу, то мимо цього заломляться, як і сповнилось інше передбачування Чупринки і його штабу, висказане в 1944 році, тоді, як всі майже українці тішили себе думкою, що Західні Альянти, після розбиття Німеччини, підуть далі походом на Совєтів – а саме, що така війна буде не скоріше, як за 10 років, а тому підпільну боротьбу ОУН та УПА треба заплановувати щонайменше на 10 років.

* * *

Хтось десь цитував листа з краєвих матеріялів після смерти ген. Чупринки, з якого виходило, що один з друзів просить надіслати йому твори Кейнеса, цебто одинокого поважного економіста, якого захід протиставив Марксові в ділянці політичної економії. Я майже певний, що це просить друг Василь. Отже, коли серед диявольських піденкаведівських умовин життя провідні люди української революції прагнуть і студіюють поважні праці з економіки політики (бо й справді чи багато українських націоналістів у спокійних умовах еміграції знають, чи вивчають Кейнеса?) – то з вірою, з подивом глядімо на боротьбу України, вона бо в досвідчених, завзятих і розумних руках".

Який вигляд мала ця газета, подається далі. Ксерокопія титульної сторінки газети.

3. Зі спогадів полковника УПА Василя Кука[20]:

"… Большевицьке керівництво добре усвідомлювало, яке значення для визвольного руху мають провідники. Воно знало: доки існує провід, доти буде йти боротьба. За всіма керівниками – членами ОУН-УПА-УГВР ретельно стежили, і досить було інформації про хоча б приблизне місце перебування, як на їх ліквідацію кидали величезні сили кваліфікованих чекістів, озброєних наймодернішими засобами боротьби: вони докладно перевіряли кожний клаптик землі, кожний будинок. Часто незначні помилки – а їх найчастіше припускалися не керівники, бо були досвідченими конспіраторами, а оточення – закінчувалися смертю. Навіть виявлення правдивих прізвищ активу завжди призводило до репресій їхніх родин".

4. Спогади Романа Петренка:[21]

"В зустрічах з "Дубовим" і іншими я поділився спостереженнями з своєї поїздки на захід, започаткованої праці в ВО УПА "Турів". "Дубового" зокрема зацікавили відомості про організацію збройних відділів, їх вишкіл, спосіб життя, акції. Докладно розпитував про бій під Радовичами, в якому була така велика кількість збройних сил з обох сторін.

В господарчих справах я поінформував командира "Дубового" про великі запаси збіжжя, борошна й худоби в ВО "Турів" і запропонував йому організувати перевіз цих харчових нагромаджень до відділів УПА "Заграва" після відповідного домовлення з адміністративним проводом ВО УПА "Турів". А в заміну пересилати їм запаси тютюну, віконного скла, сірників, що їх більше нагромаджено в ВО УПА "Заграва". Думка ця сподобалась "Дубовому" і заходився її негайно реалізувати. Відразу було рішено поїхати до м. Пінська, де була велика фабрика сірників, що тепер працювала на німців. Звернулися до голови Сарненської кооперативи п.Білявського (нашого симпатика) і від нього дістали посвідку на доставу сірників з фабрики. Сірники були на той час дефіцитним товаром і високо цінились на ринку. За них можна було дістати по містах медикаменти й інші дефіцитні речі. Цим зайнявся господарчий ВО УПА "Заграва" – "Панас" ("Остап"). Віддаль до м.Пінська була далека з поганими поліськими дорогами, а все ж удалось по якомусь часі цю акцію перевести, хоч і не без пригод. Зібравши валку в 20 возів та відповідну кількість людей, вирушили до м. Пінська. В дорогу, як оповідав "Панас", виїхали возами.

Досить далеко пройшла справа закупу (допомогли в цьому цукор і повидла, які привезли). Але коли повертались назад, випали сніги, їзда возами ставала все трудніша, тим більше, що валка їхала бічними дорогами, виминаючи м.Сарни, в Костопільщину. Прийшлось в дорозі зупинитись і міняти вози на сани, що почало привертати увагу. Та в цій заміні допомогла також поклажа на возах – сірники. Вже на санях щасливо доїхали в Костопільщину на призначений пункт. Ще оповідав А "Панас", що по дорозі до нього звертались місцеві селяни і пропонували продати їм певну кількість сірників за золоті царські рублі. Волинські селяни мали значний запас цієї ще царської золотої валюти і нею в своїх трансакціях користувались (купно землі, худоби і т.д.). Управа Сарнецької кооперації, щоб не мати клопоту, повідомила німецьку адміністрацію, що вони втратили транспорт з сірниками, на який напала червона партизанка.

Другою більшою запланованою господарчою акцією, було набуття скла з вікон з гути в м. Рокитно Сарнецького р-ну і м. Костополі, де крім скла виробляли скляний посуд для господарчого вжитку. На цих підприємствах наглядачі від німецької адміністрації були переважно старші віком німці, часто без ніякої освіти. Були ласі на добрі харчі, горілку, тютюн. На цій "базі" вдалось нав’язати з ними досить широкий і вигідний товарообмін. Ці товари були на чіткому господарчому обліку і в міру потреби ними господарили. Пригадую, що в заміну за сірники привезли з Рівненщини валку возів пресованого в папушки тютюну для дальших замінних акцій. Курення було заборонено в військових відділах. Зв’язне це було з конспіративними міркуваннями, але пізніш приходилось бачити, що вояки курили, зокрема на півдні.

В районі м. Морочно, Сарненської округи було велике рибне господарство, взірцево розбудоване ще за Польщі. Розводили там, в основному коропів. Совіти його ще більш поширили, але вже не встигли скористуватись чи знищити. Німці знали про це господарство, але для них воно було недоступне з огляду на дії УПА і совітської партизанки. Та й положене було далеко на півночі і лісах. Зацікавившись цим рибним промислом, було рішено провірити особисто рентовність цієї господарки. Взявши боївку для охорони, "Панас" і я відправились туди. Виявилось, що це був дійсно великий рибний резервуар, вже знаний совітській партизанці і вони туди малими групами навідувались за рибою. Вернувшись, ми поінформували к-ра "Дубового" про ці господарчі можливості. З його доручення "Панас" з сотнею к-ра "Наливайка" організував "рибну" експедицію і привіз цілу валку свіжої риби, яку відповідно приготовили і закоптили. Пізніше "Дубовий" висилав туди ще два рази людей.

В розшуках за потрібними постачаннями для війська: харчів, взуття, одягу, білизни, медикаментів, сирівців для виготовлення потрібних продуктів прийшла проблема їх магазинування, раціонального розміщення в терені для пізнішого використання. Виготовлена в свій час певна кількість зимовиків для організаційних потреб вже давно переставала бути вистарчаючою. Тому майже цілий 1943 рік був періодом інтенсивного підпільного будівництва. В основному були це глибоко впущені в землю дерев’яні будинки в законспірованих місцях з добре закритим доступом і затаєним виходом, де магазинувалось харчі і інше військове майно. Крім того почалось виготовлення житлових зимовиків придатних для переховання людей під час виняткових ситуацій. Початок 1944 р. збільшив цю потребу. Наближався фронт. Були дані загальні вказівки як до того підготовити військові відділи УПА.

Головним завданням було перебути цей час без втрати в людях, також забезпечити їх матеріяльно в новій позафронтовій полосі. Це будівництво зобов’язувало, в першій мірі, теренову організаційну адміністрацію, що мусіла виготовити відповідну кількість законспірованих таких приміщень для потреб війська. Сховища ці будувались переважно в околиці села, на хуторах, рідко коли по селах. Отже нічого дивного, що до дефіцитних матеріялів того часу, крім всяких інших, зараховувались також будівельні мареріяли: дошки, стовпці, матеріяли для кровки, підвали тощо. Хоч лісу вистачало, але рідко де працювали тартаки, бракувало пилок, напильників до гострення пилок, поясів до моторів на тартаках, палива до моторів і т. д.

Багато деревних матеріялів приходилось заготовляти по селах повздовжніми ручними пилами. В деяких, залишених німцями "лігешафтах", розбивали старі будинки і використовували як будівельний матеріял, витягали старі гвіздки і вживали їх вдруге. Бракувало таких будівельних матеріялів як цегла, цемент, випалене вапно, а також будівельних інструментів. Одначе над всіма цими господарчими проблемами працювала колосальна кількість, пов’язаних зі собою організаційно, відданих людей, які знаходили все необхідне для своєї праці, але були більші труднощі, то допомагали їм їх зверхлі чинники, що безупинно допильновували виконання намічених плянів".

Висновок

Шлях створення УПА і її діяльності був складним, сповненим протиріч, поразок і перемог. Однак найголовніша мета – незалежна держава – не була досягнута. Дехто боровся далі, а хтось розчарувався у всьому. Трагедія особистостей, роздоріжжя на якому вони опинилися, - все було у період боротьби за повну самостійність. УПА зазнала поразки, її знищили, український народ ще 50 років терпів знущання окупантів. Але нарешті ми дочекалися дня, коли було затверджено незалежність України. І хоч цей час незовсім легкий, ми повинні пишатися нашою країною і вірити в її світле майбутнє, яке творимо ми, молодь. Тож постараймося побудувати таку державу, в якій хотілося б жити і працювати.