Висновки
У ході глибокого й уважного вивчення даної теми я зробила наступні висновки щодо конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні:
1) інституція омбудсмена є не лише бажаним, а й необхідним елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою в процесі перетворень у країнах, що стали на шлях демократії та верховенства права;
2) уповноважений з прав людини є невід'ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе в першу чергу систему судів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна;
3) Уповноважений закладає підвалини нової правосвідомості не лише пересічних громадян, а й представників органів державної влади України, створює передумови для широкого застосування міжнародно-правових норм у національній правовій системі;
4) "сильна" модель українського омбудсмена, закладена в законі про Уповноваженого, має бути підкріплена низкою процесуальних норм у відповідних кодексах та законах;
5)"сильна" модель омбудсмена, характеризується такими особливостями:
"високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини, який закріплено в ст.55, 85, 101 Конституції України;
"незалежністю Уповноваженого від будь-якого органу державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб;
"запровадженням єдиної моделі омбудсмена на національному рівні;
"широкою юрисдикцією Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так і на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
"значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевірок, у тому числі з власної ініціативи для виявлення випадків порушень прав людини та здійснення постійного моніторингу за станом дотримання прав і свобод людини;
"правом ініціювати обов'язкові для розгляду подання з викладенням рекомендацій щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;
"можливістю безпосереднього звернення до Уповноваженого широких верств населення;
"гнучкістю та неформальністю процедури, свободою дій щодо відкриття провадження у тій чи іншій справі та ін.
Тепер ні в кого не викликає сумнівів про те, що захист прав і свобод людини і громадянина в Україні покращився із створенням інституту Омбудсмена.
Список використаної літератури:
1.Конституція України від 28.06.1996р.
2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" від 23.12.1997р. № 776\97-ВР\ Відомості Верховної Ради, 1998р. -№ 20. -Ст.99
3. Електронний вісник Уповноваженого з прав людини, №1, №2
4. Агєєв П. "Людина має право на звернення до Уповноваженого з прав людини чи ні ?" \ Урядовий кур"єр, 21.04.1998р. -Ст 14.
5. Білик І. "Правовий статус омбудсмена" \ Урядовий Кур"єр, 1997, № 35 -Ст.12
6.Давиденко Є. "Служба омбудсмена в Україні"\Право України, 2001 -№ 6. стр.132-134.
7. Євітов В."Зарубіжний досвід французьких посередників з прав людини" \Український часопис з прав людини, 1995. -№2
8. Ждан О. "Людина має право на захист права?" \ Голос України, 23.03.1997р -Ст.5
9. Ролганчук А. "Омбудсмен - суддя без мантії (Впроваджена посада Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини) \Голос України, 10.12.1996р. -Ст.4
11. Ткаченко Ю. "Підстави та категорії визнання конституційності нормативно-правових актів" \Право України, 2000. -№9 -Ст.26