3. Про роль Венеціанської комісії у вирішенні «наших проблем» посилаються, але її рекомендації ігнорують
На Венеціанську комісію посилаються, але її рекомендації ігнорують. Навіть якщо зараз парламент вирішить, що два законопроекти дорівнюють одному і що фактично перше читання модифікованого тексту є другим, суспільство матиме дуже серйозні сумніви у правочинності самих основ української судової системи. Тому слід було б зробити процедуру проходження через Верховну Раду такого важливого для країни закону юридично бездоганною, а не підпорядковувати її поточним політичним інтересам.
Коли познайомитись із висновками Венеціанської Комісії, виявляється, що провідні європейські правники вельми критично оцінили цей варіант реформи судової системи в Україні. Серед рекомендацій Комісії щодо істотно корекції законопроектів, серед інших є так:
«Чіткі та суворі кримінальні санкції повинні захищати суддів від зовнішнього тиску.
Судді повинні користуватися лише функціональним імунітетом.
Судді повинні мати свободу приєднуватися до суддівських об’єднань та профспілок.
Парламент не повинен відігравати жодної ролі у знятті суддівського імунітету (необхідні зміни до Конституції).
Процедури першого призначення суддів не повністю прозорі.
Встановлення випробувального терміну 5 років може підірвати незалежність суддів (необхідні зміни до Конституції).
У Вищій раді юстиції більшість мають складати судді».
Для реалізації судової реформи Венеціанська Комісія вважає за потрібне не тільки істотно змінити законопроекти, а й внести поправки до Конституції та до практики призначення членів Вищої ради юстиції (зараз із 17 її членів суддів тільки четверо, інші – депутати, державні чиновники, керівники вишів тощо). «Очевидно, для того, щоб забезпечити незалежну та ефективну судову владу, рекомендації, що містяться у цьому висновку, мають бути впроваджені в єдиному законі», – констатувала Комісія. Іншими словами, у законопроекті, який подав Президент Ющенко зауваження й рекомендації Венеціанської Комісії відверто проігноровані – за винятком об’єднання двох проектів у єдиному законі…
Висновок
Закономірно постає ще одне запитання: навіщо главі держави зараз, коли розгортається процес оновлення Конституції, який він сам ініціював вимагати негайних й істотних змін у судоустрої? А якщо ці зміни виявляться вщент несумісними з тим, що буде в оновленому Основному Законі? Знову через нетривалий час радикально змінювати судоустрій в країні? Чи справа в тому, щоб де-факто створити нову судову систему, яку легітимізує новий варіант Конституції? Адже зазначеними у законопроекті змінами справді має бути закладена за багатьма параметрами нова судова система. В ній Верховний Суд позбавляється функції здійснення правосуддя (всупереч, до речі, чинній Конституції), його повноваження різко обмежуються, натомість вводиться нова підсистема судів – окружні місцеві, що, на думку експертів, остаточно заплутує здійснення судочинства, бо ж ту саму справу можна бути подати аж до двох судів одночасно й одержати взаємовиключні рішення (тим часом як Венеціанська Комісія наполягала на спрощенні судової системи). Чи має рацію адвокат Тетяна Монтян, яка пише: «Така безумна ідея, як створити дійсно нормальну, працюючу судову систему в інтересах всього суспільства нашим політиканам, зрозуміло, навіть на думку не спадає. Все, чого вони хочуть – це «перетягнути ковдру на себе». Звісно, з урахуванням ресурсів, які є в розпорядженні кожного з них окремо та в цілому у тимчасових угрупувань, до яких в даний конкретний момент часу вони входять»?
Остаточний висновок, очевидно, тут зробити важко. Власне, він і не буде остаточним – події розвиваються, «судовий скандал» набуває нових обертів. Одне зрозуміло – про справжню судову реформу наразі не йдеться.
Використані джерела
1. Костенко Олександр. Актуальні проблеми реформування судової системи в Україні // Юридичний журнал. – 2007. – №6
2. Мандич Лідія. Кому потрібне якісне правосуддя? // Юридична газета. – 2007. – №17.
3. Філюк П.Т. Судову реформу треба починати з місцевих судів // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – №4