Смекни!
smekni.com

Кодифікація права в Україні у складі Австрійської монархії в II половині XVIII-на початку XIX століття (стр. 4 из 6)

13 січня 1787 року імператором Йосипом II був виданий новий австрійський кримінальний кодекс "Про злочини та їх покарання", який охоплює окремі положення, характерні для буржуазного кримінального права, хоч в цілому він був феодальним кодексом. По ньому відмінялися тортури, гарантувалися деякі права звинуваченому на захист. Повністю відмінялись можливості суддів призначати такі покарання, які не були передбачені законом. Радикально була змінена система покарань. Спеціально обумовлювалась смертна кара – вона могла застосовуватися лише в надзвичайних судах, найтяжчим способом, яким вона могла здійснюватися було повішення. Встановлювалися інші види покарань – утримання в кандалах, заключення в тюрму за тяжкі злочини від 30 до 100 років. За прості злочини від 1 місяця до 5 років. Вперше були вказані різні режими відбування покарань: суворий та посилений. Режим тюремного заключення супроводжувався примусовими роботами по відношенню до тілесних покарань - встановлювалося обмеження: не більше 100 ударів кнутом за 1 раз. Одним із можливих нововведень було те, що злочин визначався не тільки особою самого злочинця, сім’я звільнялася від відповідальності. Позбавлення дворянства розповсюджувалося тільки на злочинця, а не на членів його сім’ї, але за тяжкі державні злочини, коли передбачалася конфіскація майна, то це не обходило і сім’ю. Цей кодекс ( його називають скорочено Йосифіною) вперше в історії австрійського кримінального права поділив злочинні дії на кримінальні злочини (184 ст.), які розглядали суди, і так звані політичні злочини (82 ст.), тобто менш серйозні правопорушення, які розглядалися адміністративними органами.[2;c.46]

Кримінальний кодекс 1787 року з деякими змінами діяв до 1918 року.В порядку експерименту у 1796 році був запроваджений в Західній, а в 1797 році в Східній Галичині кримінальний кодекс, підготовлений австрійським криміналістом Й. Зонненфельсом, і в 1803 році із незначними змінами проголошений діючим в усій Австрії. Він складався з двох частин ( злочини і тяжкі поліцейські проступки), кожна з яких мала два розділи. Один з них стосувався норм кримінального матеріального права, а другий – процесу.[1;c.60] На рубежі XVIII і XX ст. в Австрії посилюється класова боротьба і національно-визвольний рух, які відбилися на цьому кодексі. Панівна верхівка використала його в боротьбі проти нових сил для збереження підвалин феодального ладу. Кримінальний кодекс 1803 року (його називають скорочено Францішканою) залишив смертну кару через повішення за державну зраду, вбивство, підробку грошей і підпал, але смертні вироки імператор в порядку права помилування в переважній більшості замінював позбавленням волі, що повинно було створити в умовах розкладу феодально-кріпосницького ладу та зростання капіталістичних відносин популярність абсолютної влади й зміцнити віру народних мас у доброго імператора. Так, з 1304 смертних вироків, які були винесені австрійськими судами до 1848 року, виконано лише 448, а всі інші були замінені позбавленням волі на різні строки. Інквізиційний характер кримінального процесу значно посилювався. Кодекс виключав участь захисників у кримінальному процесі та передавав звинуваченого у цілковите всевладдя суду. Кримінальний процес був таємний, письмовий з формальною оцінкою доказів. В інтересах швидкої розправи з особливо небезпечними для кріпосників особами кодекс передбачав скорочене судочинство. Для цього були введені так звані наглі суди. Ці суди не дотримувались звичайних вимог процесуальних норм, вироки вважалися остаточними і виконувалися не пізніше як через 24 години після моменту їх винесення. Смертна кара – єдине покарання, яке застосовувалося наглими судами.[3;c.63]..Революція 1848 року привела до перегляду кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Але хоч пізніше видавалися нові кодекси, та вони зберігали жорстокість першого кодексу 1768 року. Введення принців буржуазного права увесь час зустрічало опір панівного класу феодалів-кріпосників, які, використовуючи імперську владу, прагнули зберегти не тільки економічні, але й політичні та правові підвалини свого привілейованого становища.[3;c.64]. Дальший розвиток капіталістичних відносин В Австрії привів до того, що кримінальний кодекс в 1852 році був переглянутий, виданий у новій редакції і діяв у Галичині аж до введення там польського кримінального кодексу 1932 року. Замість попереднього поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки Кримінальний кодекс 1852 року запровадив поділ на злочини і проступки. Кодекс поділявся на дві частини: 1) Про злочини (ст. 1-232) і 2) Про проступки (ст. 233-532) За вчинення злочину передбачалася смертна кара через повішення або тюремне ув’язнення на різні строки. За проступки кодекс передбачав грошові покарання, арешт до шести місяців, тілесні покарання, заборону проживати в даній місцевості та ін. Тілесні покарання були офіційно скасовані в Австрії законом від 15 листопада 1867 року, але в Галичині продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 року одинадцята стаття якого поряд з арештом і штрафом передбачала також биття різками. Ще на початку ХХ ст., в червні 1902 року, депутат від Рогатинського повіту (нині Івано-Франківської обл.) адвокат А. Могильницький вимагав з трибуни галицького крайового сейму скасувати названий патент, посилаючись на поширення в Галичині сваволі з боку повітових старостів і галицького намісництва. Кримінальний кодекс 1852 року був доповнений у 1855 році військовим кримінальним кодексом, який посилив відповідальність військовослужбовців за державні злочини, та рядом інших законів. Серед них: 1) закон від 24 жовтня 1852 року про зброю; 2) 27 жовтня 1862 року про охорону особистої свободи; 3) 17 грудня 1862 року про друк; 4) 25 липня 1867 року про відповідальність міністрів; 5) 6 квітня 1870 року про охорону таємниці листування; 6) 10 травня 1873 року про бродяг; 7) 4 січня 1903 року про строки торгівлі хлібом, договори з іншими державами про видачу кримінальних злочинців та ін. Однак, незважаючи на видання багатьох законодавчих актів, що доповнювали кримінальний кодекс 1852 року, він базувався на застарілому кодексі 1803 року. Тому австрійські юристи вимагали перегляду багатьох його положень. Зокрема, середньовічним варварством вони вважали смертну кару, вимагали іншого врегулювання питання про відповідальність неповнолітніх – за австрійським кодексом 1852 року від кримінальної відповідальності звільнялися тільки діти до десяти років; виступали проти застосування статей кримінального кодексу за аналогією і т. п. У кримінальному законодавстві Австро-Угорщини відбився дуалістичний характер держави. Кримінальний кодекс 1852 року діяв тільки в Австрії, в тому числі в Галичині й на Буковині. В Угорщині ж у 1879 році був виданий свій кримінальний кодекс, який поширив чинність на територію Закарпаття. Цивільне право в Угорщині кодифіковане не було, а складений наприкінці XIX ст. проект цивільного кодексу не був затверджений.[2;c.47-48].....Та частина кримінального кодексу 1803 року, яка регулювала кримінальний процес, діяла до 1853 року. Тоді ж був прийнятий окремий закон про кримінальне судочинство, який запроваджував частково гласність процесу, але не допускав будь-якої участі громадськості в здійсненні правосуддя. Більше того, ще в 1852 році більшість справ про проступки було передано на розгляд органів поліції. В умовах повороту Австрії до буржуазного конституціоналізму в 1862 році був прийнятий, як зазначалося вище, закон про охорону особистої свободи, а вже після прийняття конституції 1867 року в наступному 1868 році була створена спеціальна комісія для вироблення законів, яку, по-перше, кодифікували б всі кримінально-поліцейські приписи і по-друге, нормували б судочинство в справах поліцейських проступків. Ці закони були підготовлені й навіть опубліковані в 1870 році, але офіційного затвердження аж до розпаду Австро-Угорської монархії не дістали. У другій половині XIX – на початку ХХ ст. в зв’язку з посиленням революційного руху серед пригнічених австрійських народів значно розширився поліцейський апарат. Поліція була передана у відання міністерства внутрішніх справ і поділялася на поліцію безпеки, шляхову, пожежну, санітарну, торгову і т. п., контролюючи таким чином все життя країни. Кримінально-процесуальний кодекс 1853 року суперечив основним буржуазно-демократичним принципам суду і в 1869 році був доповнений законом про суди присяжних, а в 1873 році був затверджений новий кримінально-процесуальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини в жовтні 1918 році. Цей кодекс має 27 розділів, налічує 474 статті, встановив усність на гласність процесу, допустив участь "громадськості", тобто суду присяжних в розгляді тяжких злочинів (списки присяжних засідателів щорічно складалися адміністративними органами, а суд в порядку жеребкування вибирав потрібну йому кількість для розгляду конкретної справи) і проводив ідею вільної оцінки доказів по внутрішньому переконанню суддів. У 1912 році був введений в дію військовий кримінально-процесуальний кодекс. До того ж військові суди розглядали справи на підставі застарілого Терезіанського кодексу 1768 року, що справедливо критикував з трибуни австрійського парламенту один з основоположників і керівників польської соціал-демократії І. Дашинський, називаючи це "ганьбою і відвертим скандалом". Ось як він характеризував військовий процес: "Справа розглядається у відсутності обвинуваченого. Обвинувачений не бачить суддів, не бачить свідків. А судді також не бачать свідків, не мають перед собою найважливіших доказів, не мають перед собою живих людей, а лише їх покази... Це – негідна комедія, а не правовий процес... Все покрито таємницею, яка пильно охороняється, а в цій атмосфері таємниці той є сильний, хто має владу; не правда, а забаганки власть імущих дуже часто, на жаль, надто часто вирішують в нашому австрійському військовому судочинстві".[2;c.49].