Те, що Українські Січові Стрільці перевозили пластову літературу із Захід-ної України на Придніпрянщину в 1918 р., підтверджує і д-р Никифор Гірняк, який стояв на чолі коша Українських Січових Стрільців у Єлисаветграді, де була одна з дружин Українського Скавтінґу, але про неї не маємо ближчих даних.
Перша дружина юнаків Українського Скавтінґу постала в Білій Церкві у травні 1917 р. Засновником її був згаданий вище Євген Слабченко, який перед тим був інструктором у російських бой-скавтах. В організації Україн-ських Бой-Скавтів допомагав лікар Модест Левицький, голова місцевої “Про-світи”, та деякі старшини січових стрільців.
Влітку 1919 р. організуються скавтські дружини у Вінниці, Каневі, Ржи-щеві та в Києві. Канівська і Ржищівська дружини були пов’язані організа-ційно з Білоцерківським осередком.
У Києві до організації Українського Скавтінґу спричинилися Лоцький, Сте-паненко (син міністра УНР), Гайдовськнй, Попович та інші. Домівка була в Українському клубі.
Усі скавтські дружини опиралися на статуті Українських Бой-Скавтів у Білій Церкві.
У 1918-20 рр. постали дальші осередки Українського Скавтінґу у Хвастові, Житомирі, Катеринославі та в інших містах. На жаль, ми маємо лише дані про Кам’янець-Подільський і Чернігівський осередки.
У Києві у скавтському осередку був діяльний Микола Мороз, який пізніше працював в Українському Пласті у Празі. До того осередку належав теж Оле-ксій Яремченко, автор книжки “Основи пластунства”, що вийшла друком у Берліні 1923 р., та кількох дописів у пресі. У згаданій книжці “Основи плас-тунства” є розділ “Скавтінґ на Великій Україні”, але без даних про початки Українського Скавтінґу. Автор подає проект організації Українського Пласту на Центральних Українських Землях, пристосовуючи його до географічних і економічно-політичних умов життя Придніпрянщини, трохи відмінних від Українського Пласту в Західній Україні. О. Яремченко був людиною винят-ково лагідної і доброї вдачі, здібний та з організаційним хистом. Він помер трагічно у Парижі.
Досить часто згадується прізвище д-ра А. К. Анохіна, який організував Скавтінґ у Києві ще задовго до революції 1917 р. Правда, у рядах д-ра Анохіна були й українці, але ж його скавтська організація була російська і тому ми тут її не обговорюємо.
Влітку 1918 р. гетьман Павло Скоропадський видав доручення творити українські скавтські організації при кожній середній школі.
У 1918-1919 рр. Головний Отаман Симон Петлюра дуже прихильно стави-вся до Українського Скавтінґу і декілька разів-мав розмови з Є. Слабченком у справі поширення тієї молодечої організації.
У Білій Церкві був курінь Українських Бой-Скавтів. Ділився він на 4 чоти. Три складалися з юнаків середніх шкіл, а четверта – з учнів народної школи. Остання вибрала собі назву “Чумаки”. Вовченят-новаків не було. Наймолодші юнаки-скавти в цій останній чоті називалися “джурами”.
Однострій був такий, як в англійських скавтів. У Білій Церкві всі скавти носили блакитно-жовті стрічки кожної барви, пришиті до сорочки. Було їх по дві, довгі на 15 сантиметрів (майже 6 інчів). Курінний стрічок не мав, тільки носив шнурок (аксельбанти) через плече до горішньої кишені. Шнурок був подвійний, один блакитний, другий жовтий (зн. національних барв). Шнурок закінчувався металевою відзнакою з тризубом, переплетеним свастикою. Відзнаки були “срібні”. На “золоті” бракувало відповідного матеріялу. Чотарі носили лише металеві відзнаки, а всі інші скавти мали тризуб, вишитий на скавтській сорочці.
О. Яремченко у віденській “Волі” у 1920 р. пише, що скавти носили відз-наку “три колоски”. Можливо, що така була відзнака у Києві. В Білій Церкві такої не було. А це вказує на те, що повної одностайности не було також і при одностроях.
У Білій Церкві видано статут Українських Бой-Скавтів. Друкувалися також інструкції. Журнал “Український Скавтінґ”, про який згадує О. Яремченко, друком не виходив. Може, це був журнал, який виходив на шапірографі захо-дами якоїсь чоти або куреня поза Білою Церквою, не маючи офіційного приз-начення.
Є. Слабченко написав підручник “Український Скавтінґ”, але він не був дру-кований. Один примірник його перебуває в музеї-бібліотеці ім. С. Петлюри в Парижі. Можливо, що журнал під тією ж назвою змішано з підручником.
Українські скавти віталися між собою козацьким гаслом “Вартуй!” Осередки в різних містах називалися “дружинами”. Головним помічником Є. Слабченка в Білій Церкві був один старшина УНР, який по тім загинув під Базаром.
В серпні 1920 р. в Лондоні відбувалося перше світове й міжнародне Джем-борі, на яке запрошено Є. Слабченка і М. Мороза, але вони як делеґати не могли з причин браку фондів туди поїхати і вислали тільки привітальну телеграму.
Розділ 6. Розвиток «Пласту» на сучасному етапі.
6.1. Відображення «Пласту» в ідеології Д.Донцова.
Дмитро Донцов у своїй праці "Дух нашої давнини" підтверджує теорію про кастовість будь-якого суспільства. Існує каста правляча і каста підвладна, каста ссскитів", воїнів і гречкосіїв. Перша - керує і забезпечує мир, інша обробляє грунт і утримує провідну касту, бо сама не здатна керувати.
Для чого ж створений Пласт : плазувати чи літати? Відповідь на це суто реторичне запитання все ж таки варто дати, звернувшись до слів обіту:» У летом крия скоба під хмари полечу», або Пластового гімну: «Цвіт України і краса, скобів орлиний ми рід», «В Пласті росте новий люд». Приспів закли-кає «Скаути в ряд» і «волю Вкраїні придбать», тобто очолити націю, повемти її по шляху встановлення. Пласт у своїй ідеї був створений, як життєдайне джерело провідної касти, її життєвий ресурс. З цього джерела постали С.Бандера, Р.Шухевич та їн. Вони очолювали Націю і вели її вперед. Пласту-ни вмерали за батьківщину, а не ховались по закутках, бо присягнули на вірність Богові в Україні могли лише воїни і провідники. Всі українці, котрі приходили до Пласту, були здатні засвоїти основні прикмети провідної касти - власновладство войовничість, патріотизм. Саме через войовничість, в «Пла-сті» аж до тепер зберігся впоряд, який практично перетворився на другоря-дний у скаутів. Але чи здатний Пласт на 86 році свого існування бути опорою провідної касти Як і провідна каста, так і Пласт встиг обрости бур'яном демократизму.
Пишний його цвіт ріже вухо полемікою про членство в Пласті. Ніби то
пластуном може стати кожен, аби тільки був «Вірний Богові і Україні», при
чому Бог розглядається багатозначно. Мовляв не обов'язково Христос, може
бути і будда, Аллах. Отже, залишається лише вірність Україні. Але якій
Україні9 Україні Леоніда Кучми чи може Дмитра Табачника. Така полеміка є абсурдною. Бо пластун повинен бути християнином і вірним ідеї Нації, ідеї касти, традиціям власновладства, войовничості і патріотизму, що й мається на увазі в образі «Вірності Україні». Уявіть собі, що вийде, коли Пластові країни Бразилія ,Америка чи Канада прийматимуться до своїх лав місцеве юнацтво. Пласт переросте у світову організацію, таку ж саму, як скавтинг, і тоді не поставатиме питання про прийняття у члени Світового Скавтингу. Тоді можне буде з ними розмовляти на рівних. Така теорія викликає посміш-ку, але це є те, про що деякі демократизовані полімізують з піною в роті.
Для того, щоб здобути ту важливу роль, яку відігравали представники Пла-сту середини століття, пластове керівництво так само як і керівництво держа-ви, мусить вірити тільки в свою організуючу ідею, служити їй, як найвищій меті.
Якщо пластун носить на серці «гармонійне поєднання» лілеї-символу касти правителів і тризуба-при належності до нації, він повинен виховуватися у відповідному дусі.
6.2. Занепад високих пластових ідеалів, ідей на сучасному етапі розвитку.
Демократизація суспільства настільки вплинула на «Пласт», що успішно розпочала процес перевтілення. Пласт переростає у анархічний натовп, де послух старшині існує тільки de jure, а розгул безвідповідальності de facto.
Є серед нас і апостоли натовпу, котрі з посмішкою примружених очей прорекли б:»друже, це ж всього-навсього гра, не бери це близько до серця». Авжеж, але сумнівним здається, що О.Тисовському на порозі 1 Світової війни, раптом заманулося погратись. В час, коли Україна мала всі підстави і можливості здобути державність. Звідси й походить поняття про «новий люд», який не належить натовпу, а керує ним. Ця сила, яка за неписаними законами повинна впливати на державотворення. Тому порівнювати Пласт і Скавтівський рух навіть на цьому етапі є тим самим, що намагатися провести аналогію між орлом і голубом. Мало чому нас можуть навчити скавти. Бо якщо розглядати «Пласт», скавську організацію, то можна однозначно ствер-джувати макронічність розвитку Великої Гри. Пластові вдалося, зберегти ті первинні ідеї скавтингу, асиміляція з яким зараз означало б повне зречення традицій «Пласту» і відмова від тих першозавдань, поставлених не конк-ретними особами, а потребами нації. Якісний продукт Великої гри потрібен державі, як запорука її існування, прогресу і розвитку у потрібному напрямі.
З соромом приходиться визнати, що за 5 років діяльності «Пласт» в Україні зовсім розпорошив свою силу. Звинувачувати когось, означало б не помічати провини своєї. Адже заради ідеї варто затуляти очі на особисті упередження і натомість починаються розробки хто кращий, хто гідний. Цю гангрену змо-жимо ми подолати тільки силою Відродження з джерел наших власних традицій - Пластового духа.
Пересічному пластунові не може здатися високими ідеалами, проповіддю мрійника. Продовжувати діяльність, не отримуючи якісного продукту, для «Пласту» означає роль батька, нездатного виховати дитину. Україні від того користі не буде.
Розділ 7 Сучасний розвиток Пласту
7.1 Мета Пласту
Мета Пласту- сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самови-хованню української молоді на засадах християнської моралі; спираючись на ідейні засади Пласту, виховувати молодь на свідомих, відповідальних і пов-новартісних громадян місцевої, національної та світової спільноти, провід-ників суспільства.