Перевірка правильності відтворення досягається у процесі допиту шляхом постановки перед допитуваним контрольних питань та отримання від нього максимально деталізованих показань про обставини, які можуть бути перевірені за допомогою інших доказів.
Зазначений прийом допомагає не тільки виявити та усунути помилки, які були допущені добросовісним свідком, але і викрити особу, яка дала неправдиві показання. Важливе значення мають повторні допити свідків з обставин, достовірність повідомлень про які викликає сумнів.
Примусивши допитуваного через деякий час, постановивши йому відповідні запитання, ще раз повторити свої показання про ті чи інші обставини, слідчий тим самим має можливість в деякій мірі визначити, що в них є правдою, а що неправдою.
Як правило, та частина показань, яка відповідає дійсності, у своїй основі залишається незмінною, в той же час, як видумані деталі постійно знаходяться у варіаціях, в них з'являються протиріччя. Дані протиріччя повинні бути ліквідовані, оскільки показання, які не узгоджуються із фактичними обставинами справи, не можуть бути використаними для обґрунтування обвинувального висновку[47].
Якщо наявні протиріччя дають можливість запідозрити неправду, то їх відсутність ще не є свідченням про достовірність показань через те, що у повторних показаннях досить часто спостерігається явище, яке називається "репродукцією" /відтворенням/, коли свідок відтворює не те, що в свій час він сприйняв, а свої первинні покази. Про прагнення свідка зберегти минулі показання без змін говорять текстуальні повтори, небажання вийти за межі викладеного, ухилення від оголошення обставин, які не були предметом першого допиту. При оцінці повторних показань присутність подібної репродукції завжди повинна спонукати до порівняльного аналізу змісту покаянь, а при необхідності і до доповнення інформації у ході нового допиту.
Виявивши під час порівнювання оціночних показань з іншими матеріалами справи які-небудь протиріччя чи їх невідповідність іншим доказам, потрібно вияснити дійсну причину цього, без чого неможливо правильно оцінити показання, а отже, і визначити їх значення для справи.
У тому випадку, коли протиріччя усунути не виявляється можливим, слідчий та суд повинні прийняти одні та відкинути інші показання.
Крім цього перевірка показань здійснюється за допомогою слідчих дій. Однією з слідчих дій, за допомогою якої визначається достовірність свідоцьких показань, є очна ставка. Для перевірки показань широко використовуються відтворення обстановки і обставин події за участю свідка. Дана слідча дія дає можливість краще з'ясувати обстановку події та перевірити на місці відповідність показань свідка дійсним обставинам справи. З цією ж метою можуть здійснюватись й інші процесуальні дії.
Перевірка показань свідка може здійснюватись і не процесуальним шляхом, за допомогою оперативно-розшукової діяльності. Матеріали цієї діяльності можуть сприяти як перевірці наявних доказів та їх джерел, так і вказати шляхи одержання нових, тобто вони здатні реально вплинути на прийняття певних процесуальних рішень у справі. Таким чином, перевірка свідоцьких показань провадиться, як правило, не одним якимось способом, а цілим комплексом заходів і здійснюється протягом всього періоду розслідування. Логічним завершенням перевірки показань є оцінка доказової інформації, що в них міститься.
Слідчий та суд приходять до висновку про достовірність чи недостовірність показань не відразу, а в результаті аналітичної діяльності, яка має ряд етапів. Дана діяльність починається з моменту, коли слідчий приймає рішення про виклик свідка, тому що в основу даного рішення покладена пропозиція, яка витікає із матеріалів справи, що особа, яка викликана на допит, знає про обставини, які мають значення для справи. Оцінка супроводжує отримання показань та їх перевірку, а завершується співставленням відомостей про факти, які містяться в показаннях, із всією сукупністю доказів Дані докази разом із отриманою від даної особи інформацією повинні складати єдину систему фактичних даних. Суд, який має справу із матеріалами закінченого попереднього слідства, відразу може оцінити кожне показання у сукупності з іншими доказами, але це не спрощує завдання, яке стоїть перед ним, оскільки ця сукупність доказової" інформації у ході судового розгляду справи може зазнати суттєвих змін.
2.3: Процесуальні правила допиту свідка.
Встановлені законом процесуальні правила допиту свідка мають за собою мету отримання повних та достовірних показань. Вони є організуючим моментом роботи слідчого та суду, виховують повагу до закону, підкреслюють важливість виконуваної свідком функції щодо його участі у відправленні правосуддя.
Важливим аспектом у проведенні допиту свідка - як слідчої дії є моральні норми Саме з урахуванням їх оцінюються і вибираються тактичні прийоми проведення цієї слідчої дії.[48] Свідки, викликані в одній і тій же справі, допитуються окремо та у відсутності інших свідків. Слідчий приймає заходи для того, щоб свідки в одній і тій же справі не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту /ст.167 КПК України/ У судовому засіданні свідки до початку їх допиту видаляються із залу судового засідання. Головуючий приймає заходи до того, щоби допитувані на суді свідки не спілкувалися з недопитаними свідками. В суді свідки також допитуються окремо та у відсутності ще не допитаних свідків /ст. 303 КПК України/, дані процесуальні правила направлені на те, щоб зробити неможливим вплив на показання свідка зі сторони інших осіб.
Перш ніж приступити до допиту, слідчий та суд повинні переконатись в особі свідка /ст.ст. 167, 302 КПК України/, а також вияснити інші необхідні відомості про його особистість. Крім прізвища та ім'я, по-батькові до необхідних відомостей відносяться - рік народження, місце проживання, місце праці та інші відомості, які характеризують особу свідка. На початку допиту встановлюється також відношення свідка до обвинуваченого та потерпілого.
Щоб забезпечити результативність допиту та отримання докладних та достовірних показів, свідку роз'яснюються його обов'язки, а також робиться попередження про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань. Закон не встановлює, в якій формі свідку роз'яснюються його обов'язки та відповідальність. В одному випадку може бути достатнім ознайомити його із нормою закону,, в іншому - може бути потрібним більш досконале пояснення значення його показань для правильного вирішення справи та здійснення правосуддя, а також відповідальності за несумлінне виконання свідоцьких обов'язків.
Названа частина допиту - це не тільки виконання формальних вимог закону, але і важливий тактичний етап отримання свідоцьких показань. Вже на даній стадії слідчий повинен знайти правильний підхід до свідка, встановити з ним психологічний контакт.
Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується потерпілому розповісти все, що йому відоме про обставини., у зв'язку із якими він викликаний на допит (ст.. 303 КПК України). Свідок починає свої показання у формі вільної розповіді про те, що та із яких джерел йому відомо про дані обставини. Вислуховуючи вільну розповідь від свідка, слідчий та суд не тільки отримують відомості по справі, але і складають враження про особу свідка.
Однією із гарантій отримання повних та об'єктивних показань в процесі вільної розповіді є правильна постановка запитань до свідка. Пропозиція до свідка розповісти все відоме йому по справі повинна бути продуманою та сформульованою ще в процесі підготовки до допиту та остаточно скоректована при знайомстві із свідком на попередній стадії допиту. Визначаючи мету вільної розповіді свідка, слідчий повинен у розумних межах інформувати його яро справу, по якій він викликаний на допит. Іноді має зміст підказати свідку методику розповіді: викласти події в їх хронологічній послідовності та логічному розвитку з максимальними подробицями; при розповіді робити посилання на джерело інформованості; повідомляти про додаткові джерела доказів, які підтверджують його показання[49].
Вільна розповідь є органічною частиною допиту і від неї не можна відмовитися, якою би стислою чи великою вона не була Навіть тоді, коли свідок сам бажає відразу перейти до відповідей на запитання, йому повинен бути роз'яснений обов'язок дати показання у формі вільного викладення відомостей.
У даній частині допиту є недоречною постановка свідку запитань, як і недоречним є оголошення показань вже допитаних осіб з метою ліквідування протиріч в їхніх показаннях після вільної розповіді. Як відзначав Верховний Суд, оголошення свідку показань інших осіб може спонукати його пристосувати свої відповіді до того, що вже знайдено по справі, наводити його на визначену відповідь, і за своєю суттю рівнозначно постановці заборонених законом навідних питань.
Питання свідку дозволено задавати не інакше, як після вільної розповіді, причому питання ті повинні бути сформульовані і доставлені таким чином, щоб свідок не мав можливості вибрати із них ніякої інформації для своєї відповіді.
Постановка свідку запитань може переслідувати мету отримання від нього відомостей про обставини, які не були ним висвітлені у вільній розповіді чи були висвітлені недостатньо повно. Свідок може, наприклад, не надати значення яким-небудь відомим йому обставинам, не побачити зв'язку між ними і розслідуваним злочином і не згадати про них у своїй розповіді.