2) неповідомлення про ці відомості може ускладнити процес встановлення істини у справі.
Вищевикладене говорить про необхідність розширення кола осіб, які не можуть бути допитані в якості свідків, а також у встановленні процесуальних гарантій для допиту тих свідків, чиї відомості можуть складати військову чи державну таємницю, торкатися питань таємниці усиновлення чи лікарської таємниці.
Крім того, статтею 5 Закону України “Про нотаріат” передбачено обов’язки нотаріуса серед яких зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій[18]. Дискусійним є питання, що в такому разі може бути предметом показань нотаріуса порядок проведення нотаріальних дій самим нотаріусом чи дії певного кола осіб під час виконання нотаріальних дій.
Особа, що провадить досудове розслідування не позбавлена права провести виїмку документів в яких фактично відображено нотаріальні дії і здебільшого потреба в показаннях нотаріуса стосовно цього кола досліджуваних обставин у кримінальній справі втрачає зміст.
Законом України “Про адвокатуру”, зокрема статтею 9, визначено поняття “адвокатська таємниця” суть його полягає в тому, що адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Дані досудового слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.[19]
Положення цього закону в подальшому найшли своє відображення у змісті ч. 1, ст. 69 КПК України де фактично є розмежування неможливості допиту як свідка як захисника тобто особи процесуальний статус якої визначено кримінально-процесуальним законодавством, так і адвоката чи іншого фахівця у галузі права який надавав правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи з приводу того що їм стало відомо чи було довірено при виконання професійних обов’язків.
Поряд з цим, заслуговують на увагу окремі положення 3акону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”, так у ст. 26 цього закону передбачено права та обов’язки журналіста серед яких є право на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду та обов’язок задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства[20] Відповідно до цього положення журналіста редакції який опублікував матеріал, допитувати на стадії досудового розслідування про обставини справи можна, однак джерела звідки він отримав ці дані він може не повідомляти і за це притягнути його до кримінальної чи іншої відповідальності не має підстав.
Своє бачення свідоцького імунітету до певної категорії осіб має Тертишник В.В., зокрема щодо свідоцького імунітету оперативних працівників які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Так на підставі п. 8 ст. 8 Закону України ”Про оперативно-розшукову діяльність” оперативні працівники мають право здійснювати проникнення в злочинні групи негласного працівника оперативних підрозділів або особи що співробітничає з ними із збереженням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості”.[21] На погляд Тертишника В.М. на сучасному етапі формування правової держави необхідно реалізовувати концепцію свідоцького імунітету та привілеї звільнення від самообвинувачення у більшому обсязі[22] та Бєдякова Д.І. працівник оперативних підрозділів повинен бути наділений правом обмеженого імунітету
Заслуговує також на увагу позиція Бєдякова Д.І. який вважає, що оперативному працівникові необхідно надати право обмеженого свідоцького імунітету, суть якого полягає в тому, що він повинен буде повідомити всі обставини по кримінальній справі не називаючи їх джерел[23]
Свою позицію щодо системи імунітету свідка висловив Парасюк В.М. у своїй наукові праці “Професійна етика слідчого органів внутрішніх справ”, де подає підстави набуття свідком імунітету:
- звільнення близьких родичів звинуваченого від обов’язків давати свідчі покази проти нього;
- звільнення осіб , які володіють професійною таємницею від обов’язку давати свідчі покази за обставин справи, які стали відомі у зв’язку з цим;
- звільнення свідка від обв’язку свідчити проти себе;
- звільнення від притягнення як свідків осіб, які через свої фізичні чи психічні вади нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи.[24]
Цікавим з точки зору моральних аспектів забезпечення дії свідоцького імунітету є окремі положення Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.
Зокрема статтею 3. цього закону “Право на свободу совісті” де передбачено, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.[25]
Подальший розвиток цього положення був відображений у ст. 69 КПК України де передбачено що не можуть бути допитані як свідки священнослужителі про обставини які стали їм відомі при сповіді( виконанні професійних обов’язків) якщо особа яка довірила таємницю не звільнила від обов’язку її зберігати.
Однак вважаємо, що навіть при згоді особи яка сповідалась на розголошення даних, що містять ознаки протиправного діяння (злочину) які вона повідомила священнослужителю, зважаючи на моральні аспекти священнослужитель не погодиться давати показання, посилаючись при цьому на свободу совісті.
1.3 Права та обов’язки свідка.
Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється у визначеній процесуальній формі за участю широкого кола органів та осіб, кожен із яких є суб'єктом певних прав та обов'язків.
В основі процесуального становища свідка лежить загальний його правовий обов'язок - давати правдиві показання про відомі йому обставини справи. Процесуальні права, якими наділений свідок, призначені не для захисту його особистого інтересу, якого він не має, а для успішної реалізації загального конституційного та процесуального обов'язку і, евентуальне, для охорони гідності та честі свідка як громадянина.[26]
Процесуальне положення свідка, отже, обумовлюється тією метою, заради якої він залучається до провадження у справі. Такою метою, і в тім єдиною, є отримання від нього розгорнутої доказової інформації про обставини, які мають значення для справи, які були свідком сприйняті безпосередньо чи опосередкованим шляхом. Має рацію М.Л.Якуб, відзначаючи, що процесуальне положення свідка не може звичайно вплинути на його відношення до справи чи відбитися на інших факторах, які впливають на достовірність показань, -обставина, яка радикально відокремлює показання свідка із числа таких засобів доказування, як показання підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого.[27]
Виходячи із цієї задачі, яка обумовлює участь свідка в кримінальному процесі, необхідно врахувати, що особа ставиться в процесуальне положення свідка з моменту офіційного виклику його для дачі свідоцьких показань. З цього моменту особа вступає в процесуальні відносини з органами держави, які ведуть кримінальний процес, і набуває права та обов'язки свідка у справі
Процесуальне положення свідка більше всього розкривається на основі аналізу його процесуальних обов'язків і процесуальних прав
Обов'язки свідка.
Загальний обов'язок всіх громадян - сприяти правосуддю та повідомляти останньому відомості про злочин та злочинця, - носить чисто моральний характер. Невиконання цього обов'язку само по собі не тягне кримінальної відповідальності.
Коли держава в особі судових чи слідчих органів звертається до окремого громадянина з пропозицією розповісти все відоме йому по кримінальній справі і викликає його в якості свідка, тоді в цьому випадку для даного громадянина наступає персональний юридичний обов'язок[28]
Головний і основний обов'язок свідка - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин -справи. Для того, щоб свідок мав можливість виконати цей обов'язок, він повинен бути викликаний у встановленому порядку відповідними органами. Кримінально-процесуальний кодекс зобов'язує свідка з'явитися по виклику органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст.70 КПК України). Цей перелік органів держави, уповноважених викликати особу в якості свідка, є вичерпним. Інші органи держави не наділені правом виклику громадян на допит в якості свідків в кримінальних справах.
Виклик свідків здійснюється повісткою, яка є процесуальним документом, який породжує певні правовідносини. Тому вона повинна бути підписаною посадовою особою, яка має право викликати громадян в якості свідків по даній кримінальній справі. Повістка про виклик вручається свідку під розписку. Свідок може бути викликаний також телеграмою чи телефонограмою.
При тимчасовій відсутності свідка (ст.. 166 КПК України) повістка для передачі йому може бути вручена будь-кому із дорослих членів його сім'ї, адміністрації за місцем його роботи, а в сільській місцевості чи селищі - виконавчому комітету місцевої Ради . У цих випадках повістка також вручається під розписку.