Значення цих особливостей тим важливіше, чим менше вік допитуваної дитини. Людина запам'ятовує лише те, що доступно для її свідомого сприйняття. Безперечно, що чим молодше допитуваний, тим менше він міг сприйняти і тим менше запам'ятати.
Дефекти сприйняття та відтворення у малолітніх пояснюються неповним розвитком їх розумових здібностей.
Вони досить часто ще не можуть розмежувати події, визначати відстані, годину. Діти не здатні до довгої зосередженості та уваги. Відтворення сприйнятого ними обмежено також недостатнім володінням мовою.
Активізації пам'яті дорослих сприяє, як відомо, логічне відновлення подій, на що неповнолітні здатні в меншій мірі. Часто не володіючи здатністю охоплювати описувану подію в цілому, неповнолітні разом із тим нерідко утримують у пам'яті окремі деталі даної події і досить точно відтворюють їх в показаннях.
Усе це необхідно враховувати при формулюванні питань, які належить вияснити. Тут є потреба попередньо проаналізувати із врахуванням особи допитуваного, якою складною є для нього обставина, котру потрібно вияснити, відношення до нього особи, яка проводить допит.
Більшість підлітків у віці 14-16 років нездатні тривалий час утримувати у пам'яті результати випадкового сприйняття. Відомо, що забування є не тільки результатом зникнення старих вражень та асоціацій, але і втручанням нового, стиранням набутої інформації під впливом нових вражень. Життя дитини та підлітка у значній мірі, ніж життя дорослого, переповнено новими враженнями, які відволікають його від раніше сприйнятого.
Звідси ймовірно, що перекручування при відтворюванні можуть статися них більш частіше, ніж у дорослих.
Особливістю відрізняється і мотивація неправдивих показань неповнолітніх у віці 10-12 років. Коли для дорослих та підлітків причиною недостовірних показань є запам'ятовування, помилкова думка чи неправда, то діти нерідко перемішують правду із вигадкою без усяких на те причин. Неправдиві показання у таких випадках є їхньою фантазією. Певна річ, що ї неповнолітні діти до 12 років і навіть малолітні можуть давати неправдиві показання із страху відповідальності /перед особою, яка допитує, чи батьками/, із-за сором'язливості, бажання помститися, під впливом заінтересованих осіб і т.д., однак, у показах дітей частіше зустрічається беззмістовна неправда[45].
Фантазуючи, діти здатні висвітлювати свої показання видумуванням подробиць, які звичайно будуть менш правдоподібнішим чим молодше допитуваний /із-за недостатньої здатності до розумового моделювання розвитку ситуації/, тому деталізація їх показань - ефективний засіб виявлення “лжесвідоцтва”.
Підвищена піддатливість дітей та підлітків до навіювання і привела до ствердження, що повторний допит неповнолітніх та малолітніх є нетканим -' такій категоричній формі це ствердження не можна визнати правильним
Необхідність у повторному допиті може виникнути із незалежних від слідчого причин, наприклад, у зв'язку із необхідністю вияснити нові обставини. Повторний допит у ряді випадків може мати бажані результати: неповнолітній може повідомити нові дані, про які він злякався сказати раніше чи забув Нарешті, до повторного допиту слідчий завжди краще підготовлений оскільки мас не тільки результати першого допиту неповнолітнього, але і, як “правил”, інші дані.
Від показань свідка нерідко залежить доля справи. Тому він досить часто буває під впливом зацікавлених осіб. А тому у всіх випадках, коли свідок у своїх показаннях навмисно перекручує дійсність, було б доречно перевірити, чи не учинений на нього вплив зі сторони зацікавлених осіб, оскільки практиці відомі випадки, коли поради чи умовляння зі сторони обвинувачених та їх родичів приводять до дачі неправдивих показань.
Слід зазначити, що у випадку повторного розслідування та розгляду справи свідок, який вже приймав участь у провадженні в даній справі, в значній мірі проінформований про всі обставини злочину. Таке спрямування у матеріалах справи накладає відбиток на його показання Він переймається впевненістю чи сумнівом у правоті своїх слів, співчуття чи антипатією до обвинуваченого чи потерпілого і все це впливає на його показання У зв'язку з цим з особливою обережністю слід підходити до оцінки достовірності показань неповнолітніх та малолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про певні обставини та інші чинники, що впливають на процес формування показань.
При оцінці доказів необхідно керуватись тільки законом. Це означає, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані постійно стежити за дотриманням в процесі доказування вимог кримінально-процесуального закону. Жодні докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка проводить дізнання, не мають наперед встановленої сили Цього правила повинні беззастережно дотримуватися усі посадові особи, які здійснюють оцінку доказів.
Важливе значення має зіставлення відомостей, що містяться в свідоцьких показаннях, з іншими доказами у кримінальній справі. При оцінці свідоцьких показань необхідно з'ясувати також їх конкретність і повноту. Адже чим конкретніші і детальніші показання, тим більше доказового матеріалу в них міститься. Зміст цих показань повинні складати відомості, які підлягають встановленню, мають відношення до обставин злочину, що розслідується, а інакше вони просто втрачають значення.
Оцінюючи покази свідка, потрібно враховувати умови формування, запам'ятовування й відтворення свідком показань.
Перевірка показань свідка починається ще у процесі допиту. Таким чином, допит, перевірка та оцінка показань представляють собою як би визначену систему дій, які об'єднані єдиною метою: отримання достовірних доказів.
У всіх випадках при допиті свідка повинно бути встановлено питання, звідки свідку відомо про згадані ним факти. Вияснення цього питання може полегшити оцінку показань свідка .
Перевірка включає як аналіз інформації, яка міститься в показаннях свідка, так і порівняння цієї інформації з доказами, які вже є у справі чи спеціально зібраними після допиту, в тому числі із повторними показаннями тієї ж особи.
При визначенні достовірності відомостей про факти, які містяться в показаннях, враховуються положення науки, психології, досвід, накопичений слідчою та судовою практикою.
Можливість того, що описане показаннями явище є достовірним, зростає у тих випадках коли при порівняльному аналізі різних елементів одного показання встановлюється, що його незалежні деталі відносяться до однієї і тієї ж події і при цьому підкріплюють одна одну.
При перевірці отриманих показань аналізуються не тільки кінцеві міркування свідка, але і реальність їхньої чуттєвості.
Для того, щоб перевірити повноту виявлення інформації, яка знаходиться у розпорядженні, необхідно прослідкувати увесь процес утворювання понять, міркувань та висновків свідка до їх джерел.
При аналізі показань дуже важливо відрізняти в них висновки та факти, а останні у свою чергу розмежовувати на факти, безпосередньо сприйняті допитуваним, та факти, відомості про які він отримав з іншого джерела.
Відомості, які повідомив свідок зі спів інших осіб, частіше бувають неточними, а в деяких випадках можуть відповідати тому, про що розмовляли дані особи. Свідок міг не зрозуміти їхньої розповіді, міг перекрутити її, допустити перебільшення і т.д. Тому перевірка свідоцьких показань, які являють собою похідні докази, як правило, здійснюється '. шляхом допиту осіб чи огляду документів, на які свідок посилається як на джерело повідомлених ніж відомостей. При втраті початкового джерела чи його недоступності, встановлюється факт його існування та факт передачі відомостей допитуваній особі.[46]
Показання свідка сприймаються особою, яка проводить допит, і яка перероблює отримані відомості у своїй свідомості, а опісля фіксує їх у встановленому процесуальному порядку. Тому потрібно враховувати можливу втрату чи перекручування інформації, яка міститься у свідоцьких показаннях при їх фіксації. Слідчий чи секретар суду досить часто переказує покази своїми словами, вкладаючи у вуста свідка промову, яка не відповідає рівню його розвитку, містить непритаманні йому вирази. Правильному розумінню змісту показань може перешкоджати неправильне розуміння сказаного слідчим, упередженість, захоплення певною версією, що приводите до того, що людина часто чує: не те, що було сказано в дійсності, а те, що вона очікувала почути.
Помилки при фіксації можуть бути викликані особливостями мови показань. Причиною непорозуміння виявляється застосування свідком спеціальних термінологій, жаргонних слів, чи неточних виразів. Все це обумовлює необхідність аналізу не тільки змісту оцінюваних показань, але і всієї дії допиту, формулювання питань та характеру використаних тактичним прийомів. Можливості перевірки значно підвищуються, коли допит супроводжується звукозаписом.
Порівнювання магнітофонних записів різних допитів однієї і тієї ж особи сприяє виявленню змін в показаннях. Визначення причин даних змін є важливим елементом оцінки показань.
Достовірність показань перевіряється при порівнюванні з результатами інших слідчих дій.
Показання можуть бути уточнені і в результаті їхньої перевірки у ході процесу на місці пригоди, пред'явлення для впізнання і т.д.
За допомогою огляду чи обшуку можуть бути перевірені показання свідка про місцезнаходження слідів та предметів, а при допомозі експертизи - показання про походження та особливості слідів та предметів.
Належить вияснити, чи володіє суб'єкт необхідними якостями, які дозволяють належним чином сприйняти ті події, про які він повідомляє у своїх показаннях, а також з яких об'єктивних умовах сталося це сприйняття. Здатність свідка до сприйняття тих чи інших обставин може бути з успіхом перевірена за допомогою відтворення обставин та обстановки події, що дозволяє, наприклад, встановити, чи має можливість він бачити чи чути те, про що повідомив у своїх показаннях.