У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило, при цьому не враховується поведінка засудженого в період відбування покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть потрапляти особи, які не стали на шлях виправлення.
Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання. Проте амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.
Згідно Закону України „Про амністію” від 5.07.01 р.: амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.
Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.
Законом про амністію може бути передбачене:
а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);
б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).
Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання .
Не допускається застосування амністії:
а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що набрав законної сили;
б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;
г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті "г", і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється. Положення закону про амністію, які не відповідають вимогам цієї статті, не мають сили і застосуванню не підлягають.
Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.
У виняткових випадках, з метою припинення суспільно
небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).
Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.
Таким чином, амністія являє собою прощення державою осіб, що вчинили злочин, і скорочення терміну відбування ними покарання. Це пряма реалізація принципу гуманності. Проте, питання амністії є гострим та дискусійним.
Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну
злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду .
Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких
застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винним покарання.
Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.
Закон про амністію підлягає обов'язковій публікації в офіційних виданнях Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.
Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше, як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.
Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.
Види амністії :
1. Повна амністія - повне звільнення осіб від кримінальної відповідальності або від покарання.
2. Часткова амністія –часткове звільнення осіб від відбування призначеного судом покарання(фактично різновид полегшення покарання).
3. Умовна амністія - у виключних випадках, в цілях припинення суспільнонебезпечних групових проявів, дія амністії може бути поширена на діяння , здійснені до відповідної дати після оголошення амністії, при умові обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом.[2; 180]
Амністія - це завжди вияв гуманності з боку держави. Але в наших конкретних умовах ухвалення закону про амністію найчастіше пов'язано з необхідністю певним чином нормалізувати обстановку у в'язницях і колоніях. Вони переповнені, умови життя там нелюдяні. Тому час від часу державі просто необхідно використовувати цей клапан для того, щоб розрядити ситуацію.
Як правило, в сучасних умовах на зростання злочинності реакція - посиленнння покарання. Причому воно відбувається, як правило, відносно тих людей, до яких це не варто застосовувати. Рецидивістів, найчастіше,в даному випадку не зачіпають. Колонії і в'язниці переповнені – виникає необхідність їх звільнити. Зокрема, через масові безладдя, епідемії. Але коли приймається акт амністії, знову все йде по колу.
Причому, якщо вірити свідченням деяких науковців, практиці застосування амністії, то зростання злочинності не пов'язане з самим фактом амністії. Але знову реакція у вигляді посилювання наказання. І в результаті знову виникає необхідність нормалізації обстановки.
Проте, звільнення від покарання не означає звільнення від відшкодування збитків, заподіяних потерпілому, у тому числі, у формі моральної шкоди. Суспільство, держава вже відреагувала на цей злочин, порушено кримінальну справу, йде слідство. Можливо, навіть людина знаходиться під вартою, або відносно неї обраний інший запобіжний захід. Тобто негативна реакція вже реалізована.
Також, якщо злочин носить ситуативний, випадковий характер, чи є необхідність доводити цю справу до суду? Реакції з боку правоохоронних органів цілком достатньо для того, щоб людина зрозуміла, усвідомила неправомірність свого вчинку. Тому іноді виникає питання про те, чи завжди доцільно доводити справу до суду, зокрема якщо злочин носить випадковий характер. В даному випадку амністія послаблює суворість покарання; актом застосування амністії реалізується в першу чергу принцип справедливості.
З іншої сторони, вчені не прийшли до остаточного висновку стосовно впливу амністії на зростання злочинності: деякі вважають, що ніякого погіршення ситуації не відбувається, інші твердять, що є, просто воно знаходить свій прояв згодом. Безперечним є те, що після амністії хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення.
З іншої сторони, чи не є амністія проявом безкарності? Безкарність, зокрема, передбачає випадки, коли державі або суспільству взагалі невідомо про здійснення злочину. Або ж злочинець уникає кримінальної відповідальності за рахунок хабара, за рахунок корумпованих зв'язків. Коли суспільство або держава виявляє акт гуманності, чи доцільно тут буде вести мову про безкарність? Адже амністія – це прощення, перед яким відбувається осуд особи, яка вчинила злочин, з боку держави і суспільства.
Безперечним є те, що після амністії, наприклад, хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення. І це далеко не єдина соціальна та загальнодержавна проблема, пов’язана з амністією.
Крім цього, завжди існує проблема потерпілого. І коли формулюється кримінальна політика держави, особистість потерпілого повинна враховуватись завжди. Але враховуватись повинні не тільки інтереси потерпілих.
Потерпілий не має права судити саме тому, що він потерпілий. Але у разі ухвалення акту амністії держава, припиняючи кримінальні справи, повинна зробити все для відшкодування збитків потерпілому, у тому числі і моральних збитків.
Відсутність суб’єктивності – основна умова застосування принципу справедливості при призначенні покарання.
Отже, як і буль – якому явищу, амністії властиві негативні і позитивні риси.
Особисто я вважаю, що амністія є скоріше позитивним явищем, але за умови надзвичайно ретельного відбору осіб та кола злочинних діянь, щодо яких вона застосовується.
Висновки
Центральним напрямом кримінально-правової політики держави є обґрунтування соціальної обумовленості чинних кримінально-правових норм та їх проектів. Кримінальний закон завжди є соціально обумовленим. Він продукується реальними потребами суспільства в кримінально-правовій забороні і у певній мірі адекватно відображає їх у кримінально-правовій нормі.
Серед кримінально-правових норм окремі недостатньо повно відображають потреби суспільства в кримінально-правовому регулюванні. Дефекти норм можуть полягати у відсутності чіткості та визначеності правових приписів.
Звідси їх низька ефективність навіть в умовах бездоганної роботи правозастосовних органів. Це підтверджується певною нестабільністю сучасного кримінального законодавства. Соціологічні дослідження показують, що серед усіх причин та умов здійснення правозастосовними органами помилок четверте місце за ступенем суб’єктивної значимості займаєнеясність і суперечливість законодавства.
Науково-практичний інтерес щодо формування кримінологічної та кримінально-виконавчої політики в України зростає останнім часом, а його реалізація в концептуальних розробках має надати суттєвого поштовху в становленні та оптимізації згаданих напрямів діяльності державних та суспільних інститутів, у тому числі кримінальної юстиції, що працюють у сфері боротьби зі злочинністю. Вирішальним фактором у визначенні основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому й організованою злочинністю зокрема є усвідомлення соціальної ролі кримінальних процесів і їх адекватна політична і правова оцінка. Кримінологічна політика у сфері боротьби зі злочинністю передбачає здійснення широкого комплексу заходів законодавчого та організаційно-технічного характеру. Відмінність кримінологічної політики від кримінальної політики держави полягає в тому, що зміст останньої визначається в основному процесами криміналізації і декриміналізації. За формою і спрямованістю кримінальна політика є концепцією боротьби зі злочинністю суто кримінально-правовими засобами. Зміст кримінологічної політики значно ширший і охоплює більший комплекс заходів політичного, правового, економічного, культурологічного характеру.