На книжковому ринку АРК, як і загалом в Україні, провідні позиції посідають російські видання. За підсумками 1999р., на кожного жителя України припало три книги російського походження, проданих в країні.
За даними соціологічних опитувань кількість російськомовних періодич-них видань задовольняє більшість (53,1%) населення АРК, радіопередач - 46,2%, телепередач - 42%. Водночас, респонденти, які не задоволені кількістю російськомовних ЗМІ, вважають, що їх повинно бути більше: російськомовних періодичних видань - 40,5% опитаних; радіопередач - 48,1%; телепередач - 53,6%[52].
Суттєву підтримку проросійським організаціям надає «Фонд Москва – Крым», створений за ініціативою влади Москви. За його сприяння, в 2003р. здійснено 32 гуманітарні програми; в 2004р. – 50; у 2006р. планується здійснити 70 програм. За фінансової підтримки Фонду видаються журнали «Брега Тавриды», «Крымуша», газета «Русский мир», що поширюються в АРК.
Таким чином, зберігається висока присутність Росії в інформаційній, культурній і гуманітарній сферах АРК. З одного боку, це сприяє задоволенню культурних потреб кримчан, поглибленню взаємин між Україною і Росією; з іншого – створює можливості для цілеспрямованого впливу на населення автономії з боку РФ, в першу чергу для України і Криму, як українського, в цілому.
3). Присутність в АРК Чорноморського флоту РФ.
28 травня 1997р., після шести років виснажливих переговорів, Україна і Росія підписали Угоду про статус і умови перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Російської Федерації на території України. Фактично, мова йде про іноземне військове згрупування, яке базується на території України[11].
Попри численні декларації на найвищому рівні – про братський характер стосунків між українським і російським народами, флотами двох країн – час, що минув після підписання угод, засвідчив значну відмінність сторін в оцінках факту перебування ЧФ на території України в Криму.
Російська сторона завжди підкреслює його загальний позитивний аспект як фактора політичної стабільності в регіоні, форпосту інтересів Росії та СНД на південному фланзі.
Українська сторона раніше не виступала відкрито із запереченням аргументів росіян, однак починаючи з 2005р. ця позиція дещо змінилася. Україна почала переважно концентруватися на більш конкретних чинниках, які в основному зводяться до протиріч і негативу. Протилежність підходів частіше спостерігається в економічній сфері. Командування ЧФ наголошує на вимогах українців з питань сплати рахунків флоту за електроенергію та комунальні послуги, з питань приватизації. На противагу, наводиться як аргумент чисельність цивільних – жителів Севастополя, яких «годує» робота на ЧФ (близько 100 тис. робітників та членів їх сімей). Разом з тим, не згадується про те, які негативні наслідки має діяльність російської військово-морської бази для розвитку туризму, торгівлі, для залучення інвестиції в економіку Криму, для екології півострова тощо.
Україна навряд чи може бути задоволена постійним втручанням і коментарями з боку російських військових (командування ЧФ) та їх відвідувачів з Москви стосовно вирішення окремих питань двосторонніх відносин[34]. Окрім того, керівництво ЧФ постійно демонструє своє невдоволення щодо проведення в Криму і на Чорному морі заходів співробітництва України з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру», а спільні двосторонні навчання ЧФ РФ і ВМС України «Фарватер миру» намагається представити як «відповідь чужинцям». Особливе роздратування командування ЧФ викликають візити в український порт Севастополь кораблів з країн НАТО й та обставина, що українська сторона не питає на це згоди в ЧФ РФ. З огляду на таку конфронтаційну поведінку ЧФ, українські фахівці зовсім не схильні нехтувати можливістю втягування України в конфлікт – через протиріччя між Росією та її потенційними противниками. Така можливість обговорювалася в українських ЗМІ під час операції НАТО в Косово в 1999р.
Фактично, втягування України в конфліктні ситуації вже має місце – через участь морських піхотинців ЧФ в бойових діях у Чечні, до яких вони готуються на території Криму. Ця обставина вже неодноразово викликала протести з боку мусульманського кримськотатарського населення Криму та українських політиків національно-демократичного спектру. В березні 2001р. Міністерство закордонних справ України змушено було навіть направити росіянам ноту з приводу дій морських піхотинців ЧФ під час навчань з бойової підготовки в горах Криму.
Примітно, що більшість кримчан (51,4%) вважає позитивним вплив Чорноморського флоту Росії на політичну ситуацію в Криму, негативним цей вплив вважають лише 9,6% опитаних. Чверть респондентів (25%) переконані, що Чорноморський флот ніяк не впливає на політичну ситуацію в АРК; вагалися з відповіддю 14% опитаних[52].
Чорноморський флот РФ визначає воєнно-політичну присутність Росії в Україні, є вагомим чинником впливу на ситуацію в АРК. Необхідно налагодити планомірну діяльність обох сторін щодо вирішення конфліктних ситуацій, пов'язаних з його розміщенням на території України з подальшим виведення його до 2017р. з української території.
4.3. Турецький фактор
Серед головних напрямів впливу Туреччини на ситуацію в АРК є підтримка діяльності релігійних організацій кримських татар, відновлення мечетей, налагодження економічних зв'язків. Як зазначив посол Туреччини в Україні А.Караосманоглу, Туреччина «виходила з фактору, що для неї і для інших членів міжнародної спільноти допомога у виправленні жорсткої історичної несправедливості шляхом надання допомоги кримським татарам у їх поверненні на їх рідну землю є, перш за все, моральним обов'язком». За фінансової допомоги Туреччини побудовано близько 1200 будинків для кримських татар, автомобільні шляхи, розвивається соціальна інфраструктура місць компактного проживання кримськотатарського народу[42].
1). Економічні відносини.
Туреччина займає друге (після Росії) місце за обсягами імпорту товарів з Криму; її частка становить 9,9% ($16 млн.). Загальний обсяг турецьких інвестицій в економіку АРК складає близько $2,4 млн., що в 40 раз менше російських і вдвічі – німецьких інвестицій[42]. В Криму функціонують 17 спільних українсько-турецьких підприємств. Однак, офіційна статистика неповною мірою відображає стан економічних відносин між АРК і Туреччиною, оскільки вона лише частково враховує «човникову» торгівлю.
2). Підтримка мусульман Криму.
В 1991р. було створене Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), встановлені перші контакти з ісламськими центрами, окремими організаціями та партіями Туреччини. У вересні 1991р., під час перебування групи турецьких громадських діячів в АРК, М.Джемілєв та голова «Товариства турецької інтелігенції» Н.Ялчинташ заклали символічний камінь у фундамент мечеті Кебир-Джами в м.Сімферополі. Релігійний Фонд імені Х.Акшемсетдина зобов'язався побудувати релігійний центр у М.Бахчисараї. Загалом, за допомогою Туреччини було побудовано 12 (майже половину) мечетей у Криму. Здійснюється спеціальна програма підготовки молоді АРК у турецьких релігійних закладах: у 1999р. на річні курси з вивчення Корану було направлено 10 юнаків і 12 дівчат. У 2000р. в Туреччині навчалися 122 студенти, а в 2005р. 158. Активно розвивається діяльність турецьких ісламських місіонерш, представників Міністерства у справах релігії Туреччини. Так, після II Курултаю до складу Муфтіяту був обраний громадянин Туреччини, якій має вищу релігійну освіту[42].
3). Зв'язки з політичними партіями та державними органами Туреччини.
В 1993 р. були встановлені тісні контакти з партією Благоденства та її головою Н.Ербаканом (в подальшому займав посаду прем'єр-міністра Туреччини). В травні 1993р. у м.Кельні М.Джемілєв зустрічався з генеральним секретарем організації «Милли гереш» А.Юкселем, а наприкінці серпня початку вересня 1993 р. (на запрошення цієї організації) він взяв участь у конференції мусульман у м.Давосі, на якій був оприлюднений заклик до всіх мусульман світу про допомогу і сприяння в боротьбі кримських татар. На території АРК виявляє активність турецька ісламська організація «Нурджу», керівник якої Ф.Гюлен є лідером релігійно-просвітницького руху «Нур», що пропагує пантюркську ідею та має на меті встановлення в Туреччині ісламської держави. За окремими даними, «Нурджу» фінансує турецький коледж в АРК, здійснює фінансову підтримку окремих релігійних громад.
Активну роботу в Криму проводять Міністерство у справах релігії, Міністерство народної освіти, Релігійний фонд Туреччини. Наприклад, 9 травня 1999р. за підтримки турецьких організацій була проведена конфе-ренція, присвячена дню народження пророка Мухаммеда. На конференції виступив Я.Ербаш – тогочасний координатор релігійної діяльності в Криму від Міністерства у справах релігії Туреччини[43].
Отже, Туреччина поглиблює економічні та культурні зв'язки з АРК. Більш активною є співпраця в релігійній сфері.
4.4. Ісламський фактор
На ситуацію в Криму останнім часом все більше впливає й ісламський фактор у більш широкому контексті.
1). Фінансова допомога.
Ще в 1992р. муфтій мусульман Криму Сейіт-Джаліль Ібрагімов обговорював з делегацією Ісламського банку розвитку питання про надання допомоги кримським мусульманам. Ця проблема обговорювалася також під час роботи II Міжнародного мусульманського форуму (1992р.), який ухвалив відповідну резолюцію. В 1996р. був підписаний протокол про наміри щодо виділення Ісламським банком розвитку $466 тис. на будівництво в АРК Ісламського центру, бібліотеки, школи, медресе. За допомогою Об'єднаних Арабських Еміратів в АРК побудовано 12 мечетей, є домовленість з Саудівської Аравією про будівництво ще 10 релігійних споруд. Протягом 1998-2000рр. керівники кримських татар активно взаємодіяли з представниками Саудівської Аравії, Кувейту, міжнародних ісламських організацій; під час зустрічей обговорювалися шляхи вирішення соціально-економічних проблем кримських татар, розвитку ісламу в Криму[33].