історичний метод, який проявився у виявленні історичних обставин, які зумовили виникнення, розвиток та характер конституційно-правового статусу органів виконавчої влади;
порівняльно-правовий метод, який практично проявився у порівняльному аналізі конституційно-правових актів різних держав щодо статусу органів виконавчої влади, за допомогою якого були встановлені загальні закономірності даного статусу та визначений відповідний позитивний досвід зарубіжних країн;
структурно-функціональний метод, використання якого дало змогу детально розглянути основні елементи зазначеного статусу та визначити місце органів виконавчої влади в конституційній системі стримань і противаг;
системний метод, за допомогою якого конституційно-правовий статус органів виконавчої влади України розглянуто як цілісну взаємопов’язану систему, що базується на комплексному застосуванні всіх інших методологічних підходів, які у своїй єдності відображають різноаспектне бачення конституційно-правового статусу органів виконавчої влади.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вона є одним із перших у сучасній юридичній науці України монографічних досліджень статусу органів виконавчої влади України із позицій конституційного права, в якому обґрунтовується наявність та основоположне значення конституційно-правового підходу до вивчення зазначеного статусу, визначення та розкриття специфіки його елементів. Дане дослідження узагальнює сучасну теорію і практику конституційно-правового регулювання основних складових елементів системи органів виконавчої влади в умовах проведення конституційної та адміністративної реформи в Україні.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, а саме:
Вперше:
- обґрунтовано, що поняття “система органів виконавчої влади” є цілком самодостатньою категорією конституційного права і відрізняється від таких споріднених йому понять як “апарат державного управління” та “механізм виконавчої влади”;
- запропонована система критеріїв виділення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади;
- обґрунтовано потребу прийняттяЗакону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України” із урахуванням існуючої нормативно-правої бази щодо центральних органів виконавчої влади, який, відповідно, повинен носити основоположний характер.
Дістали подальшого розвитку:
- обґрунтування наявності та основоположного значення конституційно-правового підходу до вивчення феномену виконавчої влади;
- позиція, відповідно до якої місце та роль виконавчої влади в конституційній системі стримань і противаг обумовлюють конституційну модель організації виконавчої влади кожної країни;
- позиція щодо необхідності розширення у законодавстві конституційно визначених видів актів Кабінету Міністрів України такими різновидами актів: нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України особливого характеру; акти Кабінету Міністрів України програмно-цільового характеру; акти, видані в порядку делегованого законодавства.
Уточнено наступні положення щодо:
- дефініції поняття та змісту виконавчої влади;
- класифікації функцій виконавчої влади;
- дефініції конституційно-правового статусу органу виконавчої влади та елементів його структури;
- системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України;
- системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу міністерств України;
- системи аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу місцевих державних адміністрацій України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх для удосконалення правотворчого і правозастосовчого процесів у сфері правовідносин, пов’язаних із конституційно-правовим статусом органів виконавчої влади України; прийняття Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, удосконалення законів України “Про Кабінет Міністрів України” та “Про місцеві державні адміністрації”; подальших наукових досліджень проблем конституційно-правового регулювання статусу органів виконавчої влади України; навчально-методичних цілей у процесі підготовки студентів у галузі конституційного права.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації та пропозиції одержані дисертантом в результаті опрацювання та аналізу 405 наукових, нормативно-правових джерел та юридичної практики з питань конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України, осмислення власного досвіду.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації доповідались на: Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” 29-30 квітня 2002 р. (м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” 17 травня 2002 р. (м. Київ); Міжнародній науково-теоретичні конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” 20 лютого 2003 р. (м. Тернопіль); науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” 19 квітня 2001 р. (м. Київ); науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” 14 травня 2003 р. (м. Київ); п’ятій науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування ” 15-17 червня 2007 р. (м. Одеса).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 15 наукових статей і тез , 9 з яких – у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 405 найменувань. Загальний обсяг дослідження – 211 сторінок, з яких 175 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, відзначено зв’язок дисертації з науковими планами, програмами, визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкривається методологічна основа дисертації, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, а також міститься інформація про особистий внесок здобувача, апробацію та публікації результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.
Перший розділ «Конституційно-правові засади системи органів виконавчої влади в України» має чотири підрозділи, в яких систематизовано різні підходи до розуміння феномену виконавчої влади, проаналізовані етапи його становлення і розвитку, визначені основні конституційні моделі організації виконавчої влади, досліджено поняття системи органів виконавчої влади України, особливості її нормативно-правового регулювання та конституційно-правові принципи організації, обґрунтовується авторське розуміння поняття та структури конституційно-правового статусу органу виконавчої влади.
У підрозділі 1.1. “Виконавча влада: еволюція поняття та визначення”було простежено еволюцію поняття виконавчої влади та визначено, що розвиток цього поняття як політико-правової категорії, органічно пов’язаної із теорією поділу влади, характеризується трьома еволюційними етапами: первісний етап, етап класичних розробок та сучасний етап. У підрозділі виділена та обґрунтована теоретична основа визначення правової сутності та функціональної природи виконавчої влади. Із врахуванням розгляду проблем співвідношення функцій і повноважень органів виконавчої влади, співвідношення органу виконавчої влади та суб’єкта виконавчої влади, співвідношення виконавчої влади та державного управління; визначення мети виконавчої влади автор запропонував власне визначення виконавчої влади. Доводиться, що виконавча влада будь-якої країни існує у формі конституційно-правового інституту.
У підрозділі 1.2. “Основні конституційні моделі організації виконавчої влади”відстоюється позиція, відповідно до якої для правильного розуміння конституційно-правового інституту виконавчої влади необхідно обов’язково визначити місце виконавчої влади в механізмі державної влади. Механізм державної влади будь-якої демократичної держави повинен будуватися та функціонувати на основі конституційної системи стримань і противаг, яка є базовим фактором виділення конституційної моделі організації виконавчої влади країни та конституційно-правового статусу органів що її утворюють. Існування кожної моделі зумовлюється характером взаємовідносин уряду як уособлення виконавчої влади із парламентом, главою держави, а також порядком його формування. У підрозділі проаналізовано особливості основних конституційних моделей організації виконавчої влади.
У підрозділі 1.3. “Система органів виконавчої влади України та конституційно-правові принципи її організації”було проаналізовано поняття “система органів виконавчої влади”. Обґрунтовано, що воно є цілком самодостатньою категорією конституційного права і відрізняється від таких споріднених йому понять, як “апарат державного управління” та “механізм виконавчої влади”, більш вужчим логічним змістом. Доводиться, що у зв’язку з існуванням ряду недоліків та суперечностей у текстах законів України щодо органів виконавчої влади, особливого значення набувають конституційно-правові принципи організації та діяльності системи органів виконавчої влади України як загальні норми конституційного права України, що носять основоположний характер та є важливими напрямами й орієнтирами розвитку конституційного законодавства України у сфері виконавчої влади.