У підрозділі 1.4. “Поняття і структура конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України”на основі розгляду ряду теоретичних розробок було запропоновано авторське визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України та його структури.
З метою якісного визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України, було встановлено, що правовий статус слід розуміти, в першу чергу, як правове положення суб’єкта права щодо інших суб’єктів права, з якими він може вступати у правове спілкування. Після проведеної класифікації поняття правового статусу було визначено, що конституційно-правовий статус органу виконавчої влади України є:правовим статусом у сфері публічного права;залежно від ситуації, яка розглядається, і характеру правовідносин, в які вступає орган виконавчої влади України, може бути загальним, особливим та спеціальним; даний статус, із теоретичної точки зору, можливо визначити як галузевий. Обґрунтовано, що базовим елементом конституційно-правового статусу органу виконавчої влади необхідно визнати його компетенцію, яка включає елементи як доктринального характеру: права і обов’язки, функції, так і нормативного характеру: повноваження, завдання, цілі, предмети відання (кола питань і справ). Сформована позиція, згідно з якою у питанні співвідношень “функції – повноваження”, “повноваження – права та обов’язки органу виконавчої влади”, необхідно визнати, що функції, права та обов’язки органу виконавчої влади є окремими складовими елементами компетенції та самостійним правовим явищем, що не є виправданим і, в свою чергу, спричиняє численні колізії у конституційному праві України. Функції, права та обов’язки органу виконавчої влади слід визнати доктринальними елементами його компетенції і дані поняття слід вилучити із текстів нормативно-правових актів.
Другий розділ “Конституційно-правовий статус основних елементів системи органів виконавчої влади України” складається з чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України та механізму його реалізації, особливостям структури конституційно-правового статусу центральних та місцевих органів виконавчої влади України.
У підрозділі 2.1. “Місце Кабінету Міністрів України в конституційній системі стримувань і противаг України як основа його конституційно-правового статусу”була уточненасистема аргументів щодо обґрунтування існування конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України та виділені фактори, які визначають його специфіку.
На основі проведеного аналізу конституційно-правових актів України було сформульовано висновок, згідно з яким переважна кількість елементів конституційної системи стримань і противаг присвячена взаємовідносинам таких суб’єктів конституційного права, як Президент України, Верховна Рада України та Конституційний Суд України з приводу впливу саме на Кабінет Міністрів України, який має на багато менше формалізованих важелів впливу щодо інших суб’єктів конституційного права. Безпосередньо характер взаємодії Кабінету Міністрів України з іншими органами виконавчої влади дає змогу стверджувати, що Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими суб’єктами права України виступає уособленням всієї системи органів виконавчої влади.
У підрозділі 2.2. “Механізм реалізації конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України”були досліджені організаційно-правові та правові форми діяльності Кабінету Міністрів України як основи механізму реалізації його конституційно-правового статусу.
Відзначається, що організаційно-правові форми діяльності органу державної влади необхідно розуміти як способи поєднання й розподілу праці між членами органу при виконанні його повноважень, правовий характер яких проявляється в тому, що при ігноруванні або неналежному використанні цих форм акти органу виконавчої влади не будуть чинними.
Доводиться, що організаційно-правові форми діяльності Кабінету Міністрів України як зовнішнє практичне вираження конкретних дій, що вчиняються Кабінетом Міністрів України, є важливим елементом його конституційно-правового статусу. Відповідно, було аргументовано виділення наступних організаційно-правових форм Кабінету Міністрів України: реалізація компетенції його окремими членами, засідання, функціонування робочих органів, а також запропоновані підстави визначення їх конституційно-правової природи.
У підрозділі аналізується конституційно-правова природа актів Кабінету Міністрів України та пропонуються система аргументації її існування. Доводиться, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України можуть містити норми конституційного права.
У підрозділі 2.3. “Особливості структури конституційно-правового статусу центральних органів виконавчої влади України”було зазначено, що групу центральних органів виконавчої влади складають міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Доводиться, що сучасний стан нормативно-правового забезпечення центральних органів виконавчої влади України характеризується великим накопиченням різноманітних нормативно-правових актів, прийнятих різними органами державної влади, а також наслідком такого накопичення – суперечностями у правовому регулюванні, які слід ліквідувати.
Обґрунтовується, що серед сукупності центральних органів виконавчої влади характеризуватися конституційно-правовим статусом можуть тільки міністерства.
Визначено, що конституційно-правовий статус міністерства України – це встановлене нормами конституційного права України становище міністерства у системі суспільних відносин, яке характеризується особливостями його компетенції, правосуб'єктності, принципів організації та діяльності, гарантій, організаційно-правових і правових форм діяльності та конституційно-правової відповідальності.
Окреслено, що для визначення конституційно-правового статусу міністерства основним є його розмежування із адміністративно-правовим статусом, критерії такого розмежування виступають підставами виділення конституційно-правового статусу міністерства України.
У підрозділі 2.4. “Структурна характеристика конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади України”на основі аналізу елементів конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади обґрунтована необхідність чіткого нормативно-правового розмежування місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції та місцевих органів виконавчої влади спеціальної компетенції, чіткого встановлення на законодавчому рівні, які органи виконавчої влади спеціальної компетенції безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, а які – місцевим державним адміністраціям. Дане питання можливо вирішити шляхом включення відповідних статей до Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”.
Обґрунтовується, що серед сукупності місцевих органів виконавчої влади характеризуватися конституційно-правовим статусом можуть тільки місцеві державні адміністрації. У підрозділі запропоновані критерії виділення конституційно-правового статусу місцевих державних адміністрацій.
У Висновках зазначено, що проведене дослідженняконституційно-правового статусу органів виконавчої влади України узагальнено у вигляді наступних науково-теоретичних положень, оцінок та узагальнень:
1. Теоретичною основою визначення правової сутності та функціональної природи конституційно-правового інституту виконавчої влади є теорія поділу влади та теорія народного суверенітету.
2. Сформульовано авторське визначення поняттю виконавчої влади: “Виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади, вона має притаманні лише їй функції та повноваження, які у своїй сукупності утворюють компетенцію, що здійснюється системою органів виконавчої влади та іншими суб’єктами виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління з метою реалізації прав і свобод людини і громадянина”.
3. Виконавча влада будь-якої країни існує у формі конституційно-правового інституту як сукупності конституційно-правових норм, які встановлюють систему суб’єктів виконавчої влади, їх компетенцію, основні завдання, принципи, методи та порядок їх діяльності, врегульовують особливості взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, процедури формування та припинення діяльності.
4. Місце та роль виконавчої влади в конституційно-правовій системі стримувань і противаг обумовлюють конституційну модель організації виконавчої влади кожної країни та конституційно-правовий статус органів, що її утворюють. Доцільно виділити як основні президентську, напівпрезидентську (змішану) та парламентську конституційні моделі організації виконавчої влади.
5. Конституційна модель організації виконавчої влади України передбачає наявність певної кількості органів виконавчої влади, які у своєму складі становлять систему органів виконавчої влади, особливість якої обумовлена встановленою Конституцією України республіканською формою правління змішаного, президентсько-парламентського типу і в основі побудови якої лежить так званий дуалізм виконавчої влади.