Ці та інші питання були поставлені в ході підготовки і обговорення проекту нової Конституції. Питання про Основний закон стали джерелом безлічі розбіжностей не лише між шиїтським духовенством і секуляристськими ліберальними і радикальними силами, а й між самими релігійними діячами. Могутня опозиція сформувалася після оголошення про повторне голосування щодо проекту Конституції на конституційній асамблеї та передачу його на розгляд конституційного меджлісу. Так, один з великих релігійних діячів аятолла Шаріатмадарі вважав цей крок «дуже великою помилкою», заявивши, що релігійний діяч, який стане Президентом Ірану, принизить свою гідність: стати президентом не є підвищенням для служителя релігії, фактично це пониження.
У той же час інший великий релігійний діяч Ірану аятолла Хальхалі заявив: «Ніякого затвердження конституції взагалі не потрібно… оскільки» Конституцією Ірану є Коран», а замість референдуму або конституційних зборів досить затвердження основного закону країни імамом Хомейні».
2. Принципи норм законодавства
Проект Конституції Ісламської Республіки Іран включав в себе ряд принципів, у тому числі невтручання у внутрішні справи інших держав, підтримку боротьби експлуатованих проти експлуататорів у будь-якій точці земної кулі, право на працю і забезпечення таких його умов, які покликані покласти кінець експлуатації людини людиною, свободу зборів і мирних демонстрацій, свободу створення релігійних партій і політичних і професійних організацій і союзів, не вступають у протиріччя з принципами ісламської республіки, свободу друку, свободу совісті і т.д.
Крім того, в ньому йшлося про повагу приватної власності. Конституція підтверджувала, що офіційною релігією держави є іслам «в його шиїтському мазхабу» (тобто шиїтського сенсу), і проголошувала президента республіки першою особою в уряді.
Проект Конституції (з його перерахованими принципами) піддавався різноманітній критиці з боку різних політичних діячів і представників національних меншин, в тому числі і з боку іранського духівництва. Так, Асоціація іранських юристів заявила, що Конституція «повинна гарантувати правління народу в найвищому розумінні цього слова… шляхом забезпечення демократії».
У той же час шейх аль-Хусейні (курдський релігійний діяч) заявив, що у разі затвердження проекту Конституції в тому вигляді, в якому він представлений урядом, будуть ущемлені права курдів. Аль-Хусейні стверджував, що тільки Конституційна асамблея, що включає до свого складу представників національних меншин, юристів, представників прогресивних партій, прогресивного духовенства, військових і т.д., здатна забезпечити права національних меншин в Ірані. Крім того, проект Конституції піддався іншій різноманітній критиці з боку іранських партій (різного напрямку).
Конституція Ісламської Республіки Іран, проект якої був представлений урядом і доповнений радою експертів, складалась з дванадцяти розділів і включала в себе 175 статей. У першому розділі («Загальні положення») розглядалась система влади. Іран, згідно зі ст. 1, є «ісламською республікою». У ст. 2 відзначаються основи, на яких базується Конституція: це монотеїзм
(«Немає бога, окрім Аллаха»), визнання того, що Аллах є єдиним суддею, якому належить влада і від якого виходять закони, віра в божественне одкровення і його основоположну роль у донесенні до людей законів понад, віра в майбутнє життя після кінця світу, віра у справедливість Аллаха при творінні і дарування законів. Крім того, у цій статті йдеться про «віру в імамат, в безперервне керівництво, в його основну роль у справі продовження революції, здійсненої ісламом», а також в інші другорядні принципи. У ст. 3 Конституції формально підтверджуються різні громадські та особисті права і свободи. Ст. 4 Конституції особливо підкреслює, що даний Основний закон спирається тільки на ісламські критерії; ця стаття є основою для всієї решти статей Конституції і для інших законів. Завдання дотримання положень Конституції покладено на Раду конституційного нагляду, до складу якого входять тільки факихи.
У ст. 6 Конституції говориться, що державні справи в Ісламській Республіці Іран повинні вирішуватись при опорі на думку умми, яке виявляється в обранні президента республіки, на членів ісламського консультативної меджлісу (парламенту), членів інших консультативних меджлісів (місцевих) і відповідних їм органів або шляхом референдуму з статей, передбачених Конституцією.
У Конституції умовою вищевказаного ставиться функціонування трьох влад, повноваження яких здійснюються під спостереженням «керівника та імама умми», і підкреслюється, що «керівник» і «імам» одне й те ж особа (ст. 57). Тим самим фактично анульований принцип поділу влади, про який йдеться у тій же статті Конституції (ст. 57).
Разом з тим, спостерігається явна подвійність контролю за діяльністю трьох гілок. Так, якщо у ст. 57 йдеться про те, що діяльність цих властей контролюється президентом республіки, то ст. 94 говорить, що «постанови ісламського консультативного меджлісу не можуть вважатися законними без санкції Ради конституційного нагляду», а ст. 93 покладає на консультативний меджліс (рада) функцію позбавлення депутатських мандатів і вибору шести членів-юристів до Ради конституційного нагляду. Тим самим ст. 93 позбавляє законодавчу владу компетенції проведення всенародного референдуму з важливих питань економічного, політичного, соціального та культурного життя в разі згоди на це двох третин членів ісламського консультативного меджлісу (ради).
«Права народу» – така назва глави 3 Конституції Ісламської Республіки Іран, що регулює правове становище людини і громадянина.
Правове становище особистості регламентується чинною Конституцією Ірана. Правам та обов'язкам особистості присвячена глава 3 Конституції (ст. 19–42). Ст. 19 Конституції встановлює, що весь іранський народ, тобто будь-яка нація чи громада, має рівні права незалежно від кольору шкіри, раси, мови і т. п.
Ст. 26 Конституції закріплює, що партії і політичні організації, а також профспілки та ісламські заходи і визнані релігійними меншинами мають свободу, якщо їх діяльність не суперечить основам суверенітету, національної єдності, ісламської моралі, а також основам ісламської республіки. У цій же статті закріплено, що кожен громадянин Ісламської Республіки Іран має право брати участь у вищезгаданих громадських об’єднаннях.
В Ірані Конституцією гарантується свобода друку, преси, якщо вона не суперечить загальному порядку і нормам ісламу (ст. 24 Конституції). Також визнається право на проведення мирних зборів і демонстрацій, що не суперечать основам ісламу.
Оскільки мова йде про політичні права, необхідно відзначити, що деякі науковці помилково вважають, що в Ірані існує статевий ценз (у виборчому праві). В Ісламській Республіці Іран такого цензу немає і жінки можуть вільно реалізовувати активне і пасивне виборче право, і чимало представниць жіночої статі є членами законодавчого органу держави (меджлісу). Також вони представлені в органах місцевого самоврядування та займають великі пости в уряді.
Список використаних джерел та літератури
1.Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. – К.: Право, 2006. – С. 244
2.Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 457 с.
3.Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: АртЕк, 2005. – С. 258
4.Барабаш Б. Правова система Ірану та її функціонування // Право України. – 2003. – №8. – С. 117–119
5.Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. д. ю. н., проф. А.Я. Сухарев. – М.: Норма, 2003. – С. 517