Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якого об єднання або обмежений у правах за належність чи неналежність до нього.
Стаття 32. Кожному забезпечується право збиратися мирно без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.
Державні органи мають бути повідомлені не пізніше, як за З доби до проведення в публічних місцях зборів, мітингів, походів і демонстрацій.
Збори в приміщеннях проводяться без попереднього повідомлення.
Державні органи і органи місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані забезпечити належні умови для проведення відповідного заходу й гарантувати громадський порядок та безпеку громадян.
Закон встановлює мінімально необхідні вимоги до порядку здійснення цього права з метою забезпечення громадського порядку, безпеки, прав і свобод інших людей.
Заборона в здійсненні цього права оскаржується через суд.
Стаття 33. Громадяни мають право направляти індивідуальні й колективні письмові звернення до державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування та їхніх посадових осіб, вносити пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, критикувати недоліки в роботі.
Державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані всебічно й неупереджено розглядати звернення громадян, давати вмотивовані, юридичне обґрунтовані відповіді у встановлений законом термін і вживати щодо цих звернень необхідних заходів.
Переслідування за критику забороняється.
Стаття 34. Кожному громадянинові, який має право голосу, гарантується право брати участь в управлінні державою, у місцевому та регіональному самоврядуванні як безпосередньо, так і через вільно обраних ним представників.
Стаття 35. Кожний громадянин, який має право голосу, користується рівним правом доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування. Вимоги до професійної підготовки кандидатів на ці посади визначаються законом відповідно до особливостей посади та службових функцій. Заміщення цих посад здійснюється, як правило, за конкурсом.
Стаття 36. Кожний має право на приватну власність, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та іншими цінностями як одноособове, так і спільно з іншими.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений своєї власності.
Здійснення права власності не повинно суперечити інтересам суспільства та правам окремих фізичних і юридичних осіб.
Недоторканність приватної власності і право її успадкування гарантуються законом і забезпечуються судовим захистом.
Кожний має право охороняти свою власність усіма законними засобами.
Стаття 37. Кожний має право користуватися природними об'єктами публічної власності для задоволення своїх потреб відповідно до законів України.
Стаття 38. Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом і має за мету одержання прибутку, об'єднуватися з іншими для досягнення цієї мети.
Стаття 39. Кожний має право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку погоджується.
Кожна людина без будь-якої дискримінації має право на рівну оплату за працю рівної цінності у відповідності з її кількістю і якістю.
Кожний, хто сумлінно працює, має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечувала б гідні умови життя йому і його сім'ї. Ця винагорода визначається трудовим договором (контрактом), виходячи із тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми на тиждень; вона не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.
Держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовки, перепрофілювання працівників у відповідності з їхніми інтересами і потребами суспільства.
У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності з законом.
Стаття 40. Кожний має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими.
Загальні умови праці визначаються законом. Ці умови можуть доповнюватися колективними й індивідуальними трудовими договорами та угодами, які укладаються внаслідок вільних переговорів сторін.
Стаття 41. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна їй невійськова служба, а також робота або служба, яка визначається для особи за вироком суду або у відповідності з законами про надзвичайний і воєнний стан.
Стаття 42. Визначається право на страйк, тобто на повне або часткове припинення роботи на підприємстві, в установі чи організації з метою захисту професійних, економічних і соціальних інтересів працівників.
Страйк не допускається, якщо він може створити безпосередню загрозу життю і здоров'ю людей.
Забороняється страйк суддів, службових осіб прокуратури, слідства, державного нотаріату, органів державної адміністрації, місцевого і регіонального самоврядування, служби безпеки, органів внутрішніх справ, митних органів, військовослужбовців.
Забороняються будь-які обмеження прав працівника та його звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно з законом.
Стаття 43. Кожний має право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних і приватних установ, інших джерел соціального забезпечення.
Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, не нижчий встановленого державою прожиткового рівня.
Держава здійснює захист осіб похилого віку та інвалідів, сприяє їхній участі в житті суспільства.
Стаття 44. Кожний має право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла без законних підстав.
Держава та органи місцевого самоврядування сприяють задоволенню житлових потреб громадян, безоплатно або на пільгових умовах надають житло особам, які потребують соціального захисту.
Стаття 45. Кожний має право на відпочинок і дозвілля.
Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного із батьків), які мають малолітніх дітей.
Стаття 46. Кожний має право на охорону фізичного і психічного здоров'я.
Охорона здоров’я забезпечується створенням належних умов життя і праці, системою соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, розширенням мережі комунальних (муніципальних) і приватних медичних установ і підприємств, розвитком медичної промисловості і науки, досконалою підготовкою висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров'я і державним контролем за їхнім фаховим рівнем.
Держава створює умови для високоефективного і рівнодоступного для всіх медичного обслуговування, поєднання безплатних і платних форм медичної допомоги.
Кожний має право на незалежну експертизу у разі застосування до нього заходів примусового лікування.
Держава забезпечує надання кваліфікованих безплатних медичних послуг особам, які потребують соціального захисту.
Стаття 47. Кожний має право на екологічно безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище, а також безпечні продукти харчування і предмети побуту.
Держава гарантує кожному право вільного доступу і поширення вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту.
Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, яка спричинена його здоров'ю чи майну екологічними правопорушеннями, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень.
Приховування або спотворення службовими особами інформації про факти, що завдають шкоди здоров'ю людей, забороняються законом.
Стаття 48. Кожний має право на освіту.
Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти, рівень якої визначається законом.
Держава поважає свободу батьків або законних опікунів обирати для своїх дітей вид навчання і тип навчальних закладів.
Стаття 49. Кожний має право брати участь у культурному житті, користуватися досягненнями культури і результатами науково-технічного прогресу.
Кожному гарантується свобода наукової, літературної, художньої, технічної, викладацької та іншої творчої діяльності й досліджень, забезпечується загальнодоступність надбань вітчизняної і світової науки та культури, які є у публічних фондах.
Права громадян на інтелектуальну власність, їхні матеріальні і моральні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної творчості, охороняються законом.
Стаття 50. Кожний має право на рівний захист законом.
Кожний має право самостійно законними засобами реагувати на порушення своїх прав і свобод, аж до безпосереднього звернення до суду.
Усі права і свободи людини і громадянина захищаються незалежним, справедливим і неупередженим судом.
Стаття 51. Держава забезпечує право кожного знати свої права й обов'язки. З цією метою держава публікує і робить доступними усі закони та інші нормативні акти.
Неопубліковані закони та інші нормативні акти є нечинними і не підлягають виконанню і застосуванню.