створити Конституційний Суд Республіки;
наділити Конституційний Суд широкими повноваженнями, зокрема надати йому право припиняти дію законів, актів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, оголошувати їх юридичне недійсними, ухвалювати рішення про незаконність дій, розпоряджень несудових державних влад за скаргами окремих громадян про порушення їх конституційних прав і свобод.
Розділ IX. Порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів
У цьому розділі доцільно передбачити такий порядок змін і доповнень Конституції:
ініціатива внесення змін і доповнень до Конституції вноситься за рішенням не менш як 1/3 всього складу депутатів або у порядку народної ініціативи — петицією, підтриманою не менш як двома мільйонами громадян;
рішення про внесення змін і доповнень до Конституції приймаються кваліфікованою більшістю всього складу депутатів або простою більшістю в ході всенародного голосування (референдуму).
Прийняття конституційних законів, внесення змін і доповнень до конституційних законів ставляться з ініціативи 1/3 депутатського корпусу, а вирішуються кваліфікованою більшістю всього складу депутатів.
Обговорення і прийняття нової Конституції України передбачає:
обговорення і прийняття за основу проекту нової Конституції Верховною Радою України;
винесення на всенародне обговорення схваленого Верховною Радою проекту нової Конституції;
підбиття підсумків всенародного обговорення і прийняття Верховною Радою остаточного варіанту проекту нової Конституції, який виноситься на референдум;
проведення референдуму по ухваленню нової Конституції;
прийняття Верховною Радою України Конституційного закону про введення в дію Конституції України.
ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР «ПРО ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ»
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:
Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності.
Голова Верховної Ради Української РСР Л. КРАВЧУК
м. Київ. 24 серпня 1991 року
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно-правовими документами,
здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто
ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року.
Прийнята на позачерговій сьомій сесії
Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року
Із змінами і доповненнями, внесеними законами Української РСР та законами України від 27 жовтня 1989 року, 24 жовтня 1990 року, 18 квітня, 21 травня, 19 червня і 5 липня 1991 року, 17 вересня 1991 року (№ 1554-12), 5 листопада 1991 року (№ 1791-12), 14 лютого 1992 року (№ 2113-12), З червня 1992 року (№ 2401а-12), 17 червня 1992 року (№ 2462-12), 17 червня 1992 року (№ 2463-12), 19 червня 1992 року (№ 2480-12), 27 жовтня 1992 року (№ 2734-12), 27 жовтня 1992 року (№ 2735-12), 18 листопада 1992 року (№ 2796-12), 19 грудня 1992 року (№ 2885-12), 21 травня 1993 року (№ 3224-12), 17 листопада 1993 року (№ 3622-12), 20 січня 1994 року (№ 3851-12), 24 лютого 1994 року (№ 4013-12), 21 вересня 1994 року (№ 171/94-ВР), 25 січня 1995 року (№ 24/95-ВР). 31 жовтня 1995 року (№ 405/95-ВР).
Преамбула Конституції виключена згідно з Законом № 1554-12 від 17.09.91 р.
І. Основи суспільного ладу і політики України
Глава 1 Політична система
Стаття 1
Україна є загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей.
(Із змінами, внесеними згідно з Законом № 1554-12 від 17.09.9))
Стаття 2
Вся влада в Україні належить народові.
Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України.
Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.
Стаття З
Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих згідно з розподілом їх повноважень.
(Із змінами, внесеними згідно з Законом № 404-12 від 24.10.90)
Стаття 4
Держава Україна, всі її органи діють на основі законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.
Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції і законів України.
(Із змінами, внесеними згідно з Законом № 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 5
Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).
Стаття 6
Виключена згідно з Законом № 404-12 від 24.10.90 р.
Стаття 7
Політичні партії, громадські організації і рухи через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці і здійсненні політики республіки, в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів, відповідно до Конституції України і чинних законів.
Не допускається створення і діяльність партій, інших громадських організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, а також підрив її безпеки, розпалювання національної і релігійної ворожнечі.
(Із змінами, внесеними Законом № 404-12 від 24.10.90)
Стаття 8
Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення.
(Із змінами, внесеними згідно з Законом № 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 9
Основним напрямом розвитку політичної системи суспільства є дальше розгортання демократії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, утвердження свободи слова, постійне врахування громадської думки.
(Із змінами, внесеними згідно з Законом № 1554-12 від 17.09.91)
Глава 2. Економічна система
(Дію глави припинено Законом Української РСР №404-12 від 24.10.90)
Стаття 10
Основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.
Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.
Стаття 11
Державна власність — спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.
У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві та сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Стаття 12
Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безплатне і безстрокове користування.
Держава сприяє розвиткові колгоспно-кооперативної власності та її зближенню з державною. Колгоспи, як і інші землекористувачі, повинні ефективно використовувати землю, бережно ставитися до неї, підвищувати її родючість.
Стаття 13
Основу особистої власності громадян України становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. Особиста власність громадян і право п спадкоємства охороняються державою.
У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які надаються в установленому законом порядку для ведення підсобного господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та городництва, а також для індивідуального житлового будівництва. Громадяни зобов'язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденні підсобного господарства.
Майно, що є в особистій власності або в користуванні громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства.