Цінність Конституції полягає в тому, що її положення є основою подальшої модернізації держави і суспільства, вона — фактор демократизації соціуму. Слід враховувати й те що Конституція є базою забезпечення стабільності державного і суспільного ладу України. Вона є основою стабільного демократичного конституційного статусу людини і громадянина. В Конституції України дістали втілення концептуальні положення Загальної декларації прав людини і громадянина, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про соціально-економічні і культурні права, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод тощо.
Цінність Конституції не можна відривати від цінності конституційного права як провідної галузі національної правової системи. Соціальна цінність конституційного права полягає в тому. що воно регулює найбільш важливі корінні економічні, соціальні та політичні відносини. Прогалини, суперечності в конституційному тексті можуть негативно впливати на становлення не тільки конституційного законодавства, а й законодавства інших галузей права. І навпаки, вдосконалення Конституції, конституційного законодавства позитивно відбивається на розвитку правової системи вцілому і окремих її блоків. Слід зазначити, що наявність у Конституції України загальних положень, принципів, дефініцій не позбавляє Конституцію нормативності, а навпаки, свідчить про більш широке використання в її тексті якостей нормативності.
Велика соціальна цінність конституційних принципів обумовлена тим, що вони акумулюють, узагальнюють найбільш важливі, соціально значущі явища, процеси матеріального та духовного життя суспільства, дають їм оцінку і вводять їх у межі прийнятих в державі нормативів. Конституція України найбільш узагальнено і разом з тим ємко закріплює грані свободи і активності особи, в тому числі у державно-правовій сфері [ 25, с.11].
Цінність Конституції має не тільки внутрішній, а й зовнішній аспект прояву, оскільки вона закріплює ціннісні орієнтації Української держави в міжнародних зв'язках, визначає співвідношення внутрішнього і міжнародного законодавства, питання імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України. Це дуже важливо з точки зору входження нашої держави в європейський і світовий правовий простір.
Важливо, щоб Конституція як соціальна цінність під впливом політичних чинників не стала фактором дестабілізації соціуму. Це суперечило б її природі як політико-правового акта, що консолідує суспільство
1.3 Історія прийняття Конституції України 1996 року
Конституція України 1996 р. стала першою загальновизнаною у всьому світі вітчизняною конституцією незалежної української держави. На відміну від Конституції Пилипа Орлика 1710 p., Конституції УНР 1918 р. та низки українських радянських конституцій, чинна Конституція України ефективно діє впродовж років самостійного і незалежного існування нашої держави.
Історію розробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1991-1996 pp.) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 pp.) став періодом реалізації Конституції України 1996 p.; третій період (2004 р. — донині) позначився початком процесу внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційної реформи). Кожному із зазначених періодів властиві свої особливості, специфіка [ 13, с. 58].
Перший період історії Конституції України 1996 р. (1991-1996 pp.) був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період є найбільш складним і суперечливим. Його умовно можна поділити на декілька підперіодів:
1) від прийняття Декларації про державний суверенітет України 1990 р. до підготовки Концепції Конституції України 1992 p.;
Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародно-правових відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.
2) від прийняття Концепції Конституції України 1992 р. — до винесення першого проекту Конституції України на народне обговорення (15 липня — 1 грудня 1992 p.);
Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 р. і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 3-5 березня 1992 р. на міжнародному семінарі у Празі, 3-5 липня у Києві на симпозіумі «Конституція незалежної України», а також на численних «круглих столах». Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня 1992 р. був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня 1992 р., яка ухвалила постанову про винесення розробленого проекту Конституції У країни до 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення.
3) від завершення обговорення першого проекту Конституції України в грудні 1992 р. — до підготовки та затвердження Верховною Радою України другого проекту Конституції України у травні 1993 p.;
Перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не був реалізований через перманентні протистояння між Президентом України та Верховною Радою України на фоні тривалої соціально-економічної кризи в Україні.
4) травень — листопад 1993 р. — доопрацювання другого проекту Конституції України;
5) листопад 1993 р. — 1995 р. — конституційна криза в Україні;
6) підготовка та прийняття Конституційного Договору України 1995 р.;
Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради України О. Мороз підписали Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», відомий як Конституційний Договір. Договір набув чинності з моменту його підписання 8 червня 1995 р. Розділ 1 Договору декларував, що «на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюється на засадах, визначених Законом «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні».
Договір виконав роль альтернативної форми внесення змін до Конституції України, своєрідного механізму імплементації Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Він став помітною віхою в історії конституційного права України, оскільки стимулював конституційний процес та прискорив прийняття чинної Конституції України [13, с. 60].
7) від прийняття Конституційного Договору в 1995 р. — до прийняття Конституції України 1996 р.
24 листопада 1995 р. Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі 4 представників Верховної Ради України, 4 представників Президента України і 2 представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 р. і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л. Кучма та О. Мороз, попри різницю поглядів і оцінок проекту, були одностайні в прагненні до якнайшвидшого прийняття Основного Закону.
2 квітня 1996 р. Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня 1996 р. розпочався його розгляд. У парламенті над проектом спочатку працювала міжфракційна ініціативна група, пізніше створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України на чолі з народним депутатом України М. Д. Сиротою.
28 травня — 4 червня 1996 р. відбулося перше читання проекту, а через два тижні — друге. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів — «за»). При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.