Козацька система виховання:
наймудріша, бо вона озброєна багатющими знаннями, виробленими
колективним генієм народу;
найавторитетніша, бо її істинність підтверджена багатовіковою масовою
практикою;
найідейніше, бо вона базується на заповідях народної моралі, націлена на
формування справжньої людини;
найпрогресивніша, бо вона завжди знаходиться на передньому краї боротьби
за розум, за світло знань, за перемогу Добра над Злом;
найбагатша, бо на її теренах протягом багатьох віків сумлінно працюють
мільйони вихователів.
Народні традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле і майбутнє народу.
Практично прилучаючись до них, учнівська молодь убирає в себе філософський,
психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формується козацька
самобутність, творче ставлення до дійсності...
Головна мета школи козацького виховання - формування в родині, школі і в
громадському житті козака-лицаря, палкого патріота, мужнього громадянина,
захисника рідної землі з яскраво вираженою свідомістю і самосвідомістю,
світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю.
Основні завдання школи козацького виховання:
плекати фізично загартованих, із міцним здоров'ям, дужих тілом і духом
козаків і козачок;
формувати у підростаючого покоління високі козацькі якості, шляхетність,
моральні чесноти, почуття милосердя;
виховувати силу волі і силу духу, мужність і звитягу, уміння боротися зі злом і
перемагати його в будь-яких життєвих обставинах;
плекати віру, надію, любов, готовність творити добро і красоту в собі і в
довкіллі;
формувати здатність до альтруїзму, гармонійного поєднання особистих,
індивідуальних і загальнодержавних потреб та інтересів, відчувати себе невід'ємною
складовою частиною цілого і вічного - козацтва;
виховувати у підростаючих поколінь козацький характер, світогляд, історичну
пам'ять і свідомість;
готувати молодь до активної творчості, участі в розвитку культури,
духовності;
виховувати господарів рідної землі, творців держави, її захисників від ворожої
агресії, експансії;
сприяти оволодінню молоддю військово-спортивним мистецтвом козаків,
формуванню в неї, з урахуванням сучасних світових здобутків в галузі науки,
культури і техніки, творчих умінь продовження політичних, державних, економічних,
мистецьких і військових традицій козацтва.
Цикли
Цикли та напрямки виховання в козацькій школі.
Напрямки
Козацька система здоров'я.
КУЛЬТУРА
І ТІЛО-ВИХОВАННЯ
ДУХОВНА
КУЛЬТУРА
1 Формування у молодого козака міцного здоров'я, загартованості тіла й духу, умінняКозацька військова справа.
Відродження військово-спортивного мистецтва козаків: верхової їзди, стрільби з лука,
володіння списом, шаблею, іншими видами зброї, подолання природних перешкод,
керування човном, різних видів боротьби та протиборств.
Козацький родовід.
Організація досліджень молодими козаками свого родоводу; виховання родинних
цінностей, поваги до свого роду, бажання примножити його славу.
Козацькі традиції.
Відродження прогресивних козацьких традицій, служіння Батьківщині корисними
справами.
Козацька історія та культура.
Пізнання історії козацтва, досягнутих ними пріоритетів - ідейних, політичних,
наукових, культурних та ін.
Відродження козацьких мистецьких традицій: гуртового співу, танцю, дотепного
влучного слова, художнього розпису, художньої вишивки; козацьких знань: народної
І
медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії.
Козацька духовність.
6 Формування високої моралі, сили волі і сили духу; оволодіння основами козацькоїКозацьке самоврядування.
7
Відродження моделі козацького самоврядування - Кола (Кругу) - де отаман - лише
перший серед рівних (безпосередня участь у прийнятті рішень, але й персональна
відповідальність за їх втілення в життя).
ІІІ. Роль лідера громади (голови сільської ради). Виховання дорослого
населення громади.
Лідер повинен набагато більше віддавати громаді, ніж
отримувати; лише тоді структура буде дієвою, лише тоді
будуть бачити в тобі отамана, лише тоді підуть за тобою...
У світі спостерігається перехід від державного управління до державно-
громадського управління суспільством. Це пов'язано із загальною тенденцією до
автономізації регіонів.
Цим же щляхом йде і Україна. Тому сьогодні дуже важливо виробити спільні
державно-громадські підходи до створення нової моделі цілісної системи управління
суспільством на місцевому рівні, якій були б властиві демократизм, гуманізм,
гнучкість, динамізм, мобільність, здатність до самоорганізації і розв'язати її головну
проблему: підготовку фахівця-управлінця місцевого органу влади - державного
службовця 9-10 рангу (голови сільської, селищної ради), який є визначальною
фігурою життя громади на місцевому рівні - координатором співробітництва органів
державного управління та місцевого (громадського) самоврядування, головним
вихователем громади.
Суспільство збільшує попит на демократичного і гуманістично зорієнтованого
голову місцевої ради, який би гармонійно поєднував у собі духовний, психічний,
фізичний розвиток, самопізнання з пізнанням природи буття людини, всесвіту,
суспільства, був би спроможним розвивати творчі здібності свої і навколишніх,
співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів, у
своїй роботі використовував би комплекс методів виховання, а не тільки один -
покарання.
Сучасна підготовка голів рад до виховної роботи з населенням не дає
можливості осмислити навколишній і внутрішній світ людини, не спонукає до
саморозвитку, до повного розкриття творчого потенціалу особистості.
Тому необхідно озброїти голів місцевих рад знаннями, вміннями, навичками
щодо теорії та практики змісту, форм та методів виховної роботи з населенням; це
допоможе виховати мислячу, духовно здорову творчу особистість, здатну вирішувати
проблеми сьогодення і майбутнього у житті громади.
Ретроспективний погляд на права, обов'язки та повноваження сільського
голови свідчить, що лейтмотивом всьої його роботи є (як це не дивно!) виховання
гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої
людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими
духовними якостями, є носієм кращих надбань національної та світової культури,
здатної до саморозвитку і самовдосконалення. Велике значення мають моральні
чесноти голови (вплив на моральну атмосферу в громаді), психологічні якості
(яструб-голуб), знання, вміння, навички, досвід практичної роботи.
Голова ради є головним вихователем соціуму, який його висунув на цю посаду.
Естетичні смаки голови, спосіб життя, фізичне, психічне, духовне здоров'я, світогляд,
активність, культура праці, політична, естетична, правова культура, культура
поведінки та спілкування, вміння застосувати знання у практичній діяльності,
моральні почуття і риси особистості, сімейне життя тощо - є потужним виховуючим
потенціалом, який може бути позитивним в разі переважання позитивних рис, або й
навпаки.
Крім опосередкованого виховного впливу голова ради повинен вести й
безпосередню виховну роботу серед населення сам і залучати сім'ю, найближче
соціальне оточення - формальні й неформальні об'єднання, громадські організації,
засоби масової інформації, школу, заклади культури, релігійні об'єднання тощо,
стрижнем якої є національна ідея (в її козацькому варіанті), яка відіграває роль
об'єднуючого, консолідуючого фактору у суспільному розвиткові, спрямованого на
вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина
своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні козака-
громадянина України незалежно від його етнічної приналежності.
Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм
на основі глибокого розуміння природи виховуваних, їх індивідуальних рис і
можливостей, поваги до особистості, турботи про їх гармонійний розвиток,
встановлення взаємин співробітництва.
Підвалини підготовки фахівця-керівника-козака закладає загальноосвітня
школа, як фахівець він формується у вищій школі, але як керівника-вихователя вища
школа його не готує, а досвід керівництва (зокрема, державного службовця 9-10
рангу), голова сільської ради набуває методом випробувань та похибок, що
неприпустимо!
Тому мистецтву керувати (і виховувати!) необхідно голову ради вчити!
Виховання населення конкретизується через систему виховних завдань, що є
загальними для всього суспільства в цілому:
забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей,
суспільних та власних інтересів;
відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усереднього»
виховуваного;
формування національної свідомості і людської гідності (козацькі якості),
любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту
держави, готовність її захищати;
виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України,
державної символіки, знання та дотримання законів;