.В Києві січня 1990 року я читав, в лютому слухав, в березні почав
питати. А питати я почав хлопців, що одягнені були в сценічні козацькі
костюми, мали папаху, люльку, шаблю, нагайку, вуса та оселедці.
Прадід мій - отаман-некрасовець, дід - козак-характерник, батько -
син козачий, полковник Радянської Армії, а я. ось тут й заговорили гени
козацькі. Хлопці посміялися й (тепер я знаю - це був Д.Сагайдак із
товаришами) відповіли так: «На, москалику, листівку-козаківку - читай!».
На жаль, оригінал не зберігся. Хтось із тернопільчан-курсантів випросив
її у мене. Але текст я переписав; потім переробив для наших умов (тоді
вважав, що козаки жили й живуть лише на Дунаї, а в Білгород-
Дністровському районі їх немає).
На жаль, подальші контакти із київськими козаками не відбулися -
почалася підготовка до випускних екзаменів (28 березня), захист «малих
дипломних» (я тоді вже друкувався, навчався в аспірантурі); заступник
Міністра освіти В.Максименко обіцяв допомогти із друкуванням великої
статті з проблем виховання (я її гарячкувато правив), а ще й вибори
23.03.1990 в Адамівці голови сільської ради (мене, як депутата,
телеграмою просили приїхати - я їздив на вибори) - все це на деякий
час відвернуло мою увагу від Хрещатика, а коли в кінці березня декілька
разів поспіль ходив туди - (завідуючий кафедрою ЦІУУ В.Маслов за
моєю заявою продовжив мені ще на 3 доби термін перебування в
гуртожитку - для роботи над статтею) - вже козаків не бачив.
В Києві я багато фотографував, відкрив для себе М.Булгакова,
Андріїв узвіз.
ИЗВОЗ
Завтра -
последняя декада марта.
Мне предстоит пройти
маршрут длиною в три рассвета
и через лето
к осени прийти...
Шестой этаж.
Под нами - Покровский монастырь.
Испуганные лики смиренных монахинь.
В окно по воскресеньям
колоколов трезвон -
сигнал.
К почтамту мчимся
Где митинг,
СНУМ, ОМОН.
Гримить Дмитро Павличко,
Покаявся Бочар,
і чарівна паличка -
Звертання «пан Гончар».
Кричат:
«Коммуну до гіляки!»
И вот без драки
Попали в забияки.
В национальные герои.
Когда народ захотел другой жизни -
он вышел на улицы и его не могли «успокоить»
ни МВД, ни КГБ, ни ОМОН, ни армия.
Значит, дело не в большевиках.
Дело в народе.
Обманутый хотел быть обманутым.
Сейчас не хочет.
Потом -
обманут другие.
Восходит солнце, и заходит солнце, и спешит к месту своему,
где оно восходит. Идет ветер к югу, и переходит к северу, кружится,
кружится на ходу своем, и возвращается ветер на круги свои.
Экклезиаст.
І. КОЛЕЧКО.
Взлетаю по ступенькам -
пятидесятая.
Направо - АсаїЗетіа -
аудитория тридцатая.
Звонок.
Утих резерв.
Звучат наук куранты.
Почти доктор учильных наук внушает курсантам:
«Обучение - это общенье
(записать определенье спешу),
где познаньем происходит управленье
(посмотрел. я уткнулся в конспект. я в конспекте поэму пишу.),
общественно-исторического опыта усвоенья.
(все внимают. вещает лектор. я ему ничего не скажу.
Промолчу.).
Тут декан
ковырнул ржавым ломиком юмора
(блеск традиций застольного Рюмера):
«Он один поднимает экран!»
Смех резерва послышался громкий.
(Как воспримешь ты юмор столь «тонкий»?
Я в смятеньи смотрю на Мишка -
Он страдальчески хмурит брови.)
Поднимаюсь с Петраркой вровень!
Счастлив я.
Спутаюсь по ступенькам -
пятидесятая,
вверху осталась
Academia -
аудитория тридцатая.
ІІ. TABULA RASA.
Я окунулся в Неизбежность,
я спрятал в Ней свои шаги.
Моя стареющая Нежность,
начни читать меня, начни!
Твоя любовь - самоотдача.
И счастлив я, в конце-концов,
что, счастья от других не пряча,
услышал светлый тихий зов.
Моя стареющая Повесть,
ты не отступишь от лица.
И прочитать твою холодность
никто не сможет до конца.
Я разглядел - и ты не скроешь,
не можешь скрыть, как март, Светла,
моя стареющая Повесть,
ты - без начала и конца.
Они идут, твои страницы,
они идут, и ты жива.
У них - задумчивые лица,
в них нет начала, нет конца.
Они тревожны, как сомненья,
как трепет тела, как слова.
Моя стареющая повесть,
Как март, Светла. Как март, Светла.
ІІІ. ЛЕПЕСТОК.
Дом
зашторенными окнами
взглянул.
Из окон гул:
нечистой силы бал
хлестнул девятый вал.
Здесь
Мастер
жил.
Любил
он
Маргариту.
Я замедляю шаги.
В дверях - Бегемот:
«Поди! Поди!
Ему не нужен ты.
Гонимый и больной
нашел покой
ваш Мастер
не у вас!..»
Беда пришла,
коль на защиту Мастера
от нас
нечистой силы рать
пришлося звать
чистейшей Маргарите.
Завтра -
последняя суббота марта.
Прошел я
маршрут длиною в три рассвета
и через лето
к осени пришел...
2. КВІТЕНЬ-ТРАВЕНЬ 1990. ПРОФОРІЄНТАЦІЯ Й ТРУДОВЕ
ВИХОВАННЯ КОЗАЧАТ.
На ІІІ з'їзді народних депутатів СРСР М.Горбачова обирають
президентом Радянського Союзу.
У Верховній Раді України утворилася парламентська більшість та
парламентська опозиція (І.Юхновський, О.Ємець, Д.Павличко, Л.Танюк,
В.Яворівський). Першим головою українського парламенту було обрано
В.Івашка, який до цього (замінивши В.Щербицького), очолював ЦК
Компартії України. З ініціативи Демократичного блоку було прийнято
Декларацію про державний суверенітет України.
На той час я був пошукачем наукового степеня кандидата
педагогічних наук при кафедрі педагогіки Одеського державного
університету (перший мій науковий керівник - завідуючий кафедрою
педагогіки професор Іван Іванович Кобиляцький помер й мене передали,
разом із зміною теми моєї дисертації, його наступниці - доценту
Олександрі Миколаївні Якубовській (померла в 2006 році) - дружині
директора Одеської радпартшколи (Якубовський Олексій Петрович);
потім директор радпартшколи, вже у часи Незалежної України, став
ректором Одеської філії Академії державного управління при
Президентові України; й тоді вже він, за порадою ректора Академії
Лугового, ще раз змінив тему моєї дисертації - «Виховна робота
державного службовця 9-10 рангу (голови сільської, селищної ради) із
населенням»).
Тоді ж тема моєї дисертації тоді була пов'язана із трудовим
вихованням та профорієнтацією, вже пройшли публікації в ЗМІ: «Вошли
в ассоциацию» («Школа и производство», Москва), «Учнівська молодь -
селу» («Радянська школа», Київ), «Предлагаю програму вывода
сельской школы из кризиса» («Педагогическая инициатива», Одеса), у
місцевій газеті «Советское Приднестровье», діяла в школі налагоджена
система суспільно-корисної виробничої праці, але щось мені муляло
душу - не було високої ідеї, яка б запалювала серця юні. Крім того, я
отримав листа від «класика закордонного бізнесу» - З.Тенненбойма
(автора книги «Прагматизація освіти», Швеція-Осло, 1991), який,
прочитавши мої опуси в радянських центральних ЗМІ, вирішив дати
директорові школи декілька порад по налагодженню роботи шкільних
кооперативів, але зауважив: «В сучасну епоху процвітають ті регіони, в
яких процвітають виробничі фірми. Виробничі ж фірми (базові
підприємства, шефи - розрядка моя) процвітають, якщо діти й підлітки
(підшефної школи - розрядка моя) вже в шкільні роки отримують
соціальний досвід життя духом й дисципліною виробничої фірми». Далі
він пише: «Хлоп'ята та дівчата, юнаки та юнки навчального закладу
повинні мати своє прибуткове виробництво, яке вони отримали в дар від
сусідньої фірми (шефів - розрядка моя). Не можна дітям дарувати
безпосередньо гроші, цукерки, працю дорослих, це дітям не на користь;
їм треба дарувати доступні дитячій праці госпрозрахунково-локальні
частини вже налагоджених виробництв і хай (паралельно навчанню) учні
там працюють й заробляють і на ремонт, і на прикрашення і на
збагачення свого навчального закладу і на кишенькові витрати і на
доплату кращим вчителям і на туристичні поїздки».
У нас було своє прибутково-локальне виробництво (частина
свинотоварного комплексу асоціації кооперативів - вирощували
ремонтне поголів'я свиней - майбутніх свиноматок); на ньому у нас був
ідеальний порядок: середньодобовий приріст ваги свинки становив 650
г.!; в асоціації ім. Шевченка - 248 г.?). Була в районній газеті стаття на
цю тему «Урок для родителей»; в статті ставилося питання: «Як же так
сталося, що діти зробили урок батькам?». Голові асоціації (Бурлай М.І.)
прийшлося давати пояснення; він сказав так: «Ми на це питання
намагалися відповісти на партійних зборах. Думки були різні. Але я
особисто вважаю, що справа у відмінно організованій роботі по уходу за
поголів'ям. Діти - молодці. Нам у них треба багато чому навчитися».
Завідуючий фермою (Охременко Ф.О. - вже покійний) сказав: «У дітей
нічого не пропадало. Все, що можливо, вони несли на ферму. На
пришкільній ділянці вирощували буряк, кормові гарбузи; поросяткам
перепадало кожен день снопик свіжого сіна. Крім того, слідкували за тим,
щоб сильніші поросята не заважали слабкішим; цих слабкіших
підкормлювали». Хто заважав дорослим так робити? Але на цьому
грунті з нами вже восени 1993 року не продовжили контракт. Своєрідна
конкуренція.
УПРАВЛЕНИЕ ПРОФОРИЕНТАЦИЕЙ В СЕЛЬСЬКОЙ ШКОЛЕ.
Из опыта работы директора школы.
Профессиональная ориентация в общеобразовательной школе - это
подготовка учащихся к труду и оказание им помощи в сознательном выборе
профессии. Для реализации задач профориентации необходима глубоко
разработанная система управления, которая снизила бы роль стихийного фактора.
Но управление, отмечала Н.К.Крупская, должно рассматриваться у нас «не по-