Школа - єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні,
працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-
вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися,
щоб реалізуватись як громадянин.
Нашій школі козацько-лицарського виховання поталанило: у нас педагоги -
яскраві, неповторні особистості, носії уселюдських цінностей, глибоких і різнобічних
знань, вони прагнуть до втілення в собі людського ідеалу, до постійного
самовдосконалення, духовного зростання.
Продуктом творчого пошуку наших педагогів-новаторів є ідея козацько-
лицарського виховання та форми, методи нетрадиційного навчання і виховання
дітей. Ніщо не повертається в традиційних формах: час диктує свої. Не всі форми
козацької педагогіки відповідають сучасності. Нині інший тип виробничих відносин,
побуту, потреб та свідомості. Тому педагогічний колектив в пошуках форм, методів
прогресивних випереджальних ідей формування творчої особистості.
Любов до сім'ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і
волелюбності та побратимства; дух особистісної національної самосвідомості,
гідності та честі - весь виховний процес у його багато аспектному вимірі ґрунтується
в школі на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді
свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань
українського народу як корінного етносу Української держави.
Виховний процес, запроваджений педагогічним колективам та підтриманий
соціальним довкіллям - козацьким формуванням громади, йде корінням у
національний грунт (сім'я-клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти
життєдайну силу для розв'язання всієї низки складних проблем сучасного життя.
Керуючись змістом розділу „Національне виховання" Державної національної
освітньої програми "Освіта України ХХІ століття", педагогічний колектив допомагає
учням самовизначитися і самореалізуватися у соціально-культурному середовищі,
відповідати потребам соціально-економічного та політичного розвитку суспільства.
Провідний напрямок такої роботи - формування національно свідомого
громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно
багатої особистості, морально зрілої людини.
Шкільна організація за період свого функціонування проходить череду
етапів: від початку створення до природного припинення існування або
відродження на якісно новій основі; тривалість цього циклу, як правило, 12
років.
Таку ж череду етапів проходить наша Адамівська школа, що працює в
напрямку козацько-лицарського виховання; вона функціонує за універсальними
законами розвитку соціальних систем, а саме:
Школа із часом знижує здатність сприймати все те, що виходить за
формалізовані рамки; формалізація перетворює її в закриту систему.
Закрита система не може інтегрувати нову інформацію, стає застиглою й
втрачає здатність до адаптації.
Роль керівника полягає у підтримці стану відкритості, орієнтації на
інноваційний розвиток, адаптації організації до навколишнього світу.
Управління школою як відкритою системою має ризики (корисно для
організації, але несе загрозу для керівника).
Аналіз діяльності школи в напрямку козацько-лицарського виховання учнів
свідчить, що ефективність цієї роботи значною мірою залежить від особи, яка
спрямовує діяльність колективу, її впливу на оточуючих. Загальні риси цього процесу
(формообразуючи фактори):
Наявність ентузіаста (як правило, це керівник).
Залежність результатів роботи від особистих якостей ентузіаста.
Залежність результатів роботи від посади, яку займає ентузіаст
(адмінресурс).
Так ось, згідно основних формообразуючих факторів цей процес в нашій школі
проходив так (етапи розвитку школи козацько-лицарського виховання та основні
концептуально-методичні документи цих періодів):
І етап. Попередній. Декілька років.
На цьому етапі відбувався процес зародження ідеї, в даному випадку -
створення школи козацько-лицарського виховання.
Сутність ідеї:
...Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас -
козацтво - спосіб життя вільної людини, яка зі зброєю в руках захищала своє
право на свободу.
Освіта - це специфічна галузь суспільного життя, необхідна умова відтворення
суспільного виробництва і успішної економічної діяльності, формування національних
кадрів для економіки, державного і політичного устрою, для усіх сфер розвитку
суспільства. На основі освіти формується і всебічно розвивається особистість, її
основні якості.
Новий етап, в який вступила Україна, потребує пріоритетної уваги до освіти.
Саме вона покликана прокладати дорогу новій соціальній, економічній, правовій та
політичній культурі, робити українське суспільство динамічним і відкритим.
Сучасний напрямок розвитку освіти - відхід від орієнтації на уніфіковану,
стандартну людину, позбуття надмірної ідеологізації школи та нав'язування
молодому поколінню віджилих штампів і стереотипів, набули необхідної для
сучасного суспільства відкритості.
Рівень освіти - мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства,
важливий показник прогресивності його розвитку. Найважливішою закономірністю
розвитку цієї системи освіти є єдність його структурних елементів: навчання і
виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є
тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього
розвиває тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів.
Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї навички
самостійного мислення і оволодіння культурою мислення, розвиває і зміцнює всі
духовні здібності і її характер, формує світогляд особистості, її моральні норми і
соціальну позицію.
Загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного
народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній,
національній мові.
Рідна школа - це головна основа національного життя держави, основа рідної
школи - національне виховання. Національне виховання - це козацьке виховання, бо
українці - нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу,
вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби,
інтереси, прагнення; і вони створили самобутню і високоефективну, близьку до
європейської, національну систему освіти і виховання - козацьку педагогіку, яку
впроваджують в свою роботу колективи загальноосвітніх шкіл (шкіл козацько-
лицарського виховання) Білгород-Дністровського району Одеської області, бо творче
впровадження в життя ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання
фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом
громадян незалежної України.
В пониззі Дністра (зокрема це територія Старокозацької, Козацької,
Петрівської, Староцаричанської, Удобненської, Адамівської, Руськоїванівської
сільських громад) значна маса козаків з'явилася в 1709-1710 рр., під час відступу
мазепинської еміграційної хвилі. Це були ті козаки, що відступили з-під Полтави і
дійшли разом з Мазепою до Бендер, а згодом почали розселятися по землях між
Дністром і Дунаєм. Ця мазепинська хвиля накотилася на колонізаційну хвилю,
викликану поразкою повстання козаків-булавінців (некрасівців) у 1708 році та
зруйнуванням російськими військами у 1709 році, за наказом Петра І, Чортомлицької
Січі.
Ще одна хвиля докотилася до Задністров'я вже після руйнації в 1775 році, за
наказом Катерини ІІ, Нової Січі.
Чимало січовиків, селян-утікачів, прихильників Мазепи та козаків з Дону й
Кубані добувалися до Буджацьких степів окремими групами. Особливо посилився
цей процес з 1778 року, по тому, як уряд Османської імперії ухвалив досить мудре,
толерантне щодо до свого одвічного ворога - українського козацтва, рішення:
дозволити йому заснувати Січ у пониззі Дністра, в районі Кучургана, а паланки - між
Акерманом і Бендерами. У 1828-1868 роках козаки Акерманської паланки входили до
складу Дунайського (з 1856 року - Новоросійського) війська. Згодом військо було
переселено на Кубань, але частина козаків залишилася мешкати на території
Буджаку.
На початку 90-х років ХХ століття групою ентузіастів з козацьких родів було
відтворено Білгород-Дністровську (Акерманську) паланку Українського козацтва
(офіційні засновники - козаки Городецький Л.Г., Берлізов А.М., Тимофєєв В.Я.), яка
сьогодні складається з 7 куренів. Проживаючи у громадах, які мають давні козацькі
традиції, вчителі шкіл не могли ці традиції не залучити до виховного процесу.