Після обговорення ідеї (утворення школи джур та дан) з'явилися як союзники,
так і опоненти; згодом в школі організаційно оформилась ініціативна група педагогів
(директор Тимофєєв В.Я., завуч Лавриненко П.М., педагог-організатор Гриценко
В.Н.), яка взялася за її практичну реалізацію.
Ризик цього етапу: ідея могла не матеріалізуватися у щось реальне.
Роль керівника на етапі: переконати всіх (і себе!) в реалістичності ідеї,
знайти ефективну мотивацію для її реалізації.
.Початок 90-х років минулого століття: розпад Союзу, крушіння правлячої
ідеологічної машини.
Наше становище (керівників шкіл) в ті роки: кадри побігли зі школи,
фінансування пішло з місцевих бюджетів (вірніше, його не стало зовсім!), ми
намагаємось налагодити хоча б якусь виховну роботу в школі, причому без
матеріальної та, навіть, моральної підтримки з боку влади та громадськості, бо,
мабуть, лише в школі люди розуміли, що починаємо втрачати ціле покоління.
У школі почали платити за класне керівництво копійки, скасували зарахування
до педагогічного стажу років роботи на посадах старшого піонерського вожатого -
педагогу, який більше за інших працював з дітьми, оголосили школу поза політикою (і
державою також!), звернувши державну підтримку дитячо-юнацьких організацій.
Опам'ятавшись від шоку (ідеологічного, фінансового - інфляція, зниження
реального рівня зарплати, яку, до речі, затримували по півроку!), ми почали шукати
альтернативні форми виховної роботи; альтернативні комуністичним; бо якщо
держава відмовилася від комуністичної ідеології, то й державна школа не мала права
її сповідати; в іншому випадку вчитель зобов'язаний був покинути державну школу -
ми ж хотіли в школі працювати.
В країнах, де розуміють значення виховання, в школах існує цілісна система
формування лідерів різного рангу. Ця система не обходиться без дитячих організацій
- лідер виростає тут, далі він лише «шліфується». Така ж система існувала й в
СРСР: жовтенята - піонери - комсомольці - комуністи.
Необхідність в наших умовах такої системи розуміли і ми, педагоги Адамівської
школи, і спробували створити українську національну піонерську організацію
«Джура» (одним з атрибутів у нас був жовто-синій націонал-піонерський галстук).
Організація будувалася на засадах та традиціях Українського козацтва; за основу її
побудови ми обрали Концепцію української козацької педагогіки, яка була
надрукована в «Освіті» у 1992 році. Організація почала діяти.
У 1993 році мене було обрано головою Адамівської сільської ради Білгород-
Дністровського району Одеської області й нові обов'язки змусили на декілька років
відійти від практичної педагогіки, хоча за перебігом педагогічної думки в пресі я
слідкував. Поступово господарські та політичні турботи місцевого масштабу
заполонили мене: йшло перманентне ділення колгоспу - лідери змінювали один
одного, після чергових звітно-виборчих зборів виходили з колгоспу й виводили з
собою однодумців; йшло паювання і ми намагалися не залишити сільську
інтелігенцію без землі; після війни у Придністров'ї озброєні молдавські волонтери
почали порушувати кордони й грабувати колгоспні ферми, в тому числі й наш
колгоспний свинотоварний комплекс; почала працювати добровільна козацька
дружина з охорони громадського порядку.
.Початок зими 1993-1994 років. Україна готується до виборів депутатів всіх
рівнів та Президента України (березень 1994 року). Кандидати в депутати Одеської
обласної ради та Верховної Ради України «мотаються» по району - беруть участь у
передвиборчому марафоні - проводять зустрічі з виборцями, головами сільських рад
(за Законом про вибори голови сільських рад формують територіальні та дільничні
виборчі комісії). Десь у цей період заїхав до Адамівської сільської ради Петро
Чернишук (тоді голова Білгород-Дністровського осередку РУХу та кандидат у
депутати Верховної Ради України). Ми розмовляли з ним про особливості тогорічних
передвиборчих баталій і якось непомітно перейшли до питання про мою національну
приналежність. Я - некрасовець-липованин-старообрядець (некрасівці - нащадки
донських козаків-некрасівців, які оселилися на Дунаї після розгрому царськими
військами козацького повстання Кіндратія Булавина). Петро дав мені адресу
канцелярії паланкового козацького товариства пасічників і вже через кілька днів я
розмовляв про справи козацькі з Леонідом Городецьким (паланковим отаманом).
.Невдовзі після цього я звернувся до начальника районного відділу міліції
Чербаджі М.М. з проханням дозволити офіційно зареєструвати добровільну народну
козацьку дружину для охорони громадського порядку на території громади та
боротьби із порушниками кордонів - молдавськими волонтерами. Нас підтримав
голова районної ради Майстро В.І. Дружину було оформлено, екіповано одностроєм
та козацькою зброєю, нічні чергування дружинників оплачувалися коштами сільської
ради.
Було організаційно оформлено Адамівський курінь Українського козацтва,
отаманом якого мене було обрано. Пізніше курінь увійшов до складу Білгород-
Дністровської міжрайонової козацької паланки Українського козацтва, тоді ж мене
було обрано писарем цієї паланки.
На сесіях сільської ради, розглядаючи питання про стан навчально-виховної
роботи в школі, ми звертали увагу депутатів на виховний потенціал Кодексу буття
Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської
духовності та Заповіді милосердя. Кодекс буття забезпечує формування та
виховання такого духовного стану молоді-молодих громадян України - козаків, яке в
народі збереглося як розуміння козацького духу, того особливого соціального
положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою народу і
державі протягом віків. Тому ми вирішили за основу виховання молоді в нашій
сільській громаді обрати козацьку педагогіку.
На жаль, відсутність на той час розробленої методики виховної роботи з
козачатами не дозволили колективу Адамівської школи досягти помітних успіхів:
«Джура» працювала більше як піонерська організація, ніж як козацька.
2 етап. Підготовчий. Рік - два.
На етапі народження школи козацько-лицарського виховання для нас
актуальним був висновок Берта Нануса: «Немає більш потужного рушія організації
до досконалості й довготривалого успіху, ніж приваблива, надихаюча перспектива на
майбутнє».
Це був романтичний період у житті нашої організації; стан ейфорії - стан
апатії охоплював нас у процесі переходу від мрії до дії.
Після закінчення строку повноважень сільського голови в 1998 році я
повернувся на посаду директора і почав будувати школу козацько-лицарського
виховання. Процес становлення та розвитку Адамівської школи козацько-
лицарського виховання зафіксовано у шкільній газеті. У 1998-2001 роках газета
випускалася у вигляді бліц-інформації «Леля», «Козача», «Джура», «Дана», «Джура
та Дана», «Берегиня», «Козак» (вийшло 45 номерів невеликим накладом-тиражем). З
квітня 2001 року почала виходити шкільна газета «Річ про Адамівську Січ».
Поступово газета стала друкованим органом всієї Адамівської громади: тут
друкувалися матеріали з життя школи й громади.
Була створена дитяча козацька організація - Адамівський курінь «Молодої
Січі». В кінці 1998 року для джур та дан Адамівського куреня Українського козацтво
було придбано однострій кольору морської хвилі (для хлопців - кашкет, мундир та
штани із вузьким лампасом, для дівчат - берет, мундир та спідниця).
У цьому ж році було розроблено ритуал посвяти у джури та дани, який став
канонічним для козачат Білгород-Дністровського району.
«4 квітня 1999 року в місті Білгород-Дністровському відбулася паланкова Рада
козацького товариства. На звітно-виборчій раді обрано старшину: отаманом -
Городецького Л, заступником (паланковим писарем) - Тимофєєва В. На Раді були
присутні джури та дани з Адамівки, Старокозаччого, Випасного. Після Ради був
святковий концерт силами Старокозаччого Будинку культури. Після концерту -
святковий обід. Для джур та дан було організовано екскурсії у фортецю та
краєзнавчий музей». («Джура та Дана» №3 квітень 1999 року).
«22 травня 1999 року у Києві відбулася позачергова Велика Рада Українського
козацтва. Делегатами на Велику Раду було обрано Городецького Л., Тимофєєва В.,
Майстра А., Якименка В., Городецького Р. Із козаками їздили на Раду джури та дани
Адамівського куреня». («Дана» №2 липень 1999 року).
«1 червня 1999 року старшина Білгород-Дністровської козацької паланки
проводила посвяту у джури та дани Адамівського куреня Українського козацтва.
Посвяту проводили Городецький Л., Тимофєєв В., Маринеску М., Майстро А.,
Берлізов А., Якименко В. У джури та дани було посвячено: Ребюк Таню, Катющеву
Катю, Гречко Олю, Назарову Олю, Золотовську Олену, Даниленко Віку, Бойку
Марину, Чеботюк Сашу, Архипенко Олексія, Воронова Олега, Шмаглюченко
Олександра (всі 5 клас), Кравченка Олексія, Одорожу Олену, Бойку Тетяну, Бурдюжу
Руслана, Нестерук Миколу, Одорожу Віталія, Харченко Наталю (всі 6 клас), Мокрот
Дениса, Третюк Ваню, Кравченко Ваню, Дроздова Дмитра (всі 7 клас), Велікова
Андрія (8 клас). Вітаємо джур та дан!». («Джура та Дана» №4 червень 1999 року).
Ризики цього етапу: головний ризик - неготовність частини ідейних соратників
до тривалої, буденної, копіткої роботи. Новостворену шкільну організацію міг би
чекати крах, якщо ми - лідери не змогли б навчитися плавати і випливати упродовж
перших 100 днів роботи. Згодом для нас стало головним завданням не втонути в
морі дріб'язкових проблем, які були головною перешкодою системному рухові на
шляху до побудови принципово нової шкільної організації, не розчинитись у тій
частині локального соціуму, який Ліна Костенко в одному зі своїх віршів назвала
«міщанським кодлом».