Повинна, бо село живе і розвивається доти, доки в ньому живе багатим
духовним життям школа. Безумовно, розв'язання соціально-економічних та
фінансових проблем нашої сільської школи не залежить тільки від освітян. Значною
мірою вони будуть розв'язані колись з настанням економічного розквіту України. Хоча
і раніше і тепер педагогічні колективи працювали і працюють під девізом «Не
просити, а заробляти гроші» (це - робота школярів та педагогів в сільгосподарствах,
на своєму полі).
Проблеми методичного характеру теж, безумовно, вирішаться з допомогою
досвідчених методистів, а ось проблеми виховного характеру ми повинні вирішувати
негайно.
Питання собі і не тільки
Аналізуючи зміст програм та підручників, задаю собі питання - кого формує
безнаціональна система освіти України, у якій немає національної спрямованості
розумового, морального, духовного, фізичного і трудового виховання? Всього 21
відсоток всіх школярів на Україні навчається українською мовою (так, як у 1958 році) і
тому Лесь Танюк, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності,
виступив у пресі з терміновою заявою «Воскресімо українську мову».
Президент України Л.Кучма підкреслив, що в сучасному суперечливому світі
«виживуть, збережуть себе ті, хто зуміє відстояти у глобальному змаганні свою
культуру, мову, фольклору - усе те, з чого складається сутність та особливості
національного характеру». Це добре розуміють болгари, гагаузи, євреї (є болгарська
Болградська гімназія, болгарський клас у СШ №5 м. Білгорода-Дністровського,
недільна єврейська школа, національні товариства).
Але чи каже вчитель учням, що вони українці, бо виховання українця можливо
лише виховуючи українця!
Саме з цих мотивів для педагогічних колективів національне виховання є
обов'язковою складовою системи формування всебічно розвиненої особистості.
Самі собі завдали шкоди
Різко відмовившись від комуністичної ідеології і деполітизував школи, ми самі
собі завдали шкоди: ліквідували систему різноманітних політичних і патріотичних
клубів та клубів за інтересами. Це привело до аполітичності значної частини
учнівської молоді, до проявів песимізму, скептицизму, байдужості і втрати
патріотизму. Знищили систему аполітичного інформування учнів. Це сприяло
формуванню політичного безкультур'я випускників. Ліквідували піонерські і
комсомольські організації, але не створили ніяких інших дитячих і юнацьких
громадських організацій для учнів. А відомо, що формування майбутніх громадських
діячів починається з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організацій.
Скаутські і пластунські організації в наших школах не прижилися. Справа в
тому, що сучасні вчителі і керівники шкіл скаутами, пластунами і козачатами ніколи
не були й не мають належної уяви про зміст, форми і методи їхньої діяльності.
Головна увага - національному вихованню
Тому, аналізуючи стан виховної роботи з учнями та молоддю на території
громади, ми вирішили зосередити увагу на формуванні всебічно розвиненої
особистості українця (національне виховання у формі козацько-лицарського) та на
розумній ідеологізації та політизації виховного процесу.
Глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин у навчально-
виховному процесі. Зокрема у недооцінки ролі української національної школи, яка
виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку етнічної спільності, її
духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, творчих особистостей,
носіїв духовності.
Підсумки
Підсумовуючи, хочу сказати, що труднощі та проблеми сільської школи
випливають із сучасних труднощів села: економічних, демографічних, соціальних.
Термінове розв'язання всіх проблем сільської школи у наш час неможливо (особливо
соціально-економічних, фінансових, частково методичних), але проблеми виховного
характеру ми повинні вирішувати негайно.
Село живе і розвивається доти, доки в ньому живе багатим духовним життям
школа, тому сільська школа повинна і може стати осередком духовності, берегинею
духу села. Для цього вона повинна стати національним відкритим навчальним
закладом з громадсько-державним управлінням.
Один із шляхів вирішення проблем сучасного виховання учнів сільської школи
- національне виховання у формі козацько-лицарського та розумні ідеологізація і
політизація виховного процесу. Бо формування патріота, громадського діяча
починається з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організаціях.
Неможливо виховати особистість тільки в школі. Школа виховує разом із
сім'єю, родиною, виробничим колективом, громадськістю.
У вихованні національно свідомих козаків та берегинь є три ступеня: родинно-
дошкільне виховання козачати та лелі, родинно-дошкільне виховання джури та дани,
громадсько-родинне виховання козака та берегині.
Кожен з цих етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості:
проводиться родинно-дошкільне - через роботу з батьками дошкільнят та введенням
спеціальних курсів до програми дитячого садка. Родинно-шкільне - у формі роботи
школи козацько-лицарського виховання. Це класна робота за рахунок шкільного
компоненту з основних дисциплін козацько-лицарського виховання. Позакласна
робота за рахунок годин, гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм
самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів. Позашкільна
робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації «Молода Січ» Українського
козацтва.
Основна мета сучасної школи козацько-лицарського виховання - формування
в родині, школі і громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника
рідної землі з українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і
характером, високою мораллю і духовністю.
У період розбудови незалежної України у громадському, шкільному і
родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства.
Українська козацька духовність - це історично сформована система духовних
багатств лицарської верстви рідного народу, яка виробила в своєму бутті, способу
життя найвищі цінності його національної душі, філософії, характеру, світогляду,
моралі, правосвідомості, естетики. Це лицарська духовність, компоненти якої
розвиваються у напрямі довершеності, найглибшого відображення потреб, інтересів
української нації, держави.
Практичний досвід стверджує, що сільська школа (зокрема козацько-
лицарського виховання) може і повинна (!) бути центром духовного життя, берегинею
духу села, але для цього їй потрібно бути національній, мати національно
налаштовані кадри.
По закінченню додам, що, як казав Є.Сверстюк: «Коли у нас на громадську
сцену виходить особа, яка щось любить, в щось велике вірить, яка зберігає гідність
лиця, то принаймні радіти і дивуватись треба, а не похмуро чекати, коли її почнуть
нокаутувати ситі захисники голодних».38
7-й ЕТАП. ЧЕРВЕНЬ 2000-ГРУДЕНЬ 2001. БЕРЕГИНЯ ДУХУ СЕЛА.
«Хороша сільська школа - свідчення соціального благополуччя. На жаль,
благополуччя селу сьогодні бракує - знецінення сільськогосподарської праці не дає
можливості утримувати соціальну інфраструктуру. На території нашої Адамівської
громади не працюють дитячі садочки, ледь жевріють осередки культури - сільські
клуби. Зарплатня працівників там становить 24 гривні на місяць. Фельдшерсько-
акушерські пункти перейшли на самофінансування. А простий перелік проблем
школи (соціально-економічних, фінансових, методичних, а особливо проблем
виховання) - жахає.
Як сільській школі реагувати на ці негаразди, і яка її роль у сучасному житті
села?
Визнано, що село живе й розвивається доти, доки в ньому живе багатим
духовним життям школа. А для цього школа повинна стати осередком зустрічі
дитинства із справді людським. І тому зволікати з розв'язанням її проблем - це
вбивати берегиню сільського духу, його духовний центр.
Особливої уваги потребують проблеми виховання. Бо і дотепер практично не
зроблено спроби змінити моральну ситуацію в країні. Школа залишилася єдиною
неушкодженою ланкою в оточенні дитини, гарантом виховання її порядною людиною,
патріотом України. Особливо це стосується нашої сільської школи, яка зосталася
одиничним супротивом бездуховності, руйнації селянсько-козацької національної
моралі.
У степах пониззя Дністра (тут розташована Адамівська сільська громада)
козаки оселилися в 1709-1710 роках (мазепинська еміграційна хвиля та колонізаційна
хвиля, викликана зруйнуванням Чортомлицької Січі) та в 1775 році (хвиля після
руйнації Нової Січі). Аккерманська козацька паланка входила до складу Дунайського
козацького війська, яке було 1869 року переселено на Кубань. Частина козаків
залишилась. На початку 90-х років група ентузіастів з козацьких родів відтворила
Білгород-Дністровську (Аккерманську) козацьку паланку, яка сьогодні складається з
семи куренів. Один з них - наш, Адамівський.
Живучі в районі, який має давні козацькі традиції, ми не могли ці традиції не
залучити до виховного процесу. Відомо, що в глобальному змаганні виживуть,
збережуть себе ті народи, які зуміють відстояти свою культуру, мову, фольклор.
Саме тому для нашого педагогічного колективу національне виховання у формі
козацько-лицарського є обов'язковою складовою системи формування всебічно