Адамівський курінь (стр. 1 из 102)

В.Я.Тимофєєв.

АДАМІВСЬКИЙ
КУРІНЬ

Останнє десятиріччя ХХ ст. - перше десятиріччя ХХІ ст.

2008

*** * ***

Ця книга - про Адамівський курінь Українського козацтва, що діяв в
Білгород-Дністровському районі на Одещині в останньому десятиріччі ХХ
ст. - першому десятиріччі ХХІ ст.; про козаків та козачок, про людей
Адамівської громади, що в загальному громадському русі прокладали
свої, козацькі, шляхи до незалежної держави Україна. Історія куреня
подається через документальні джерела (газетні та журнальні статті,
протоколи, спомини самовидців, накази отаманів та рішення Козацьких
Рад та ін.), що надає їй ознаки академізму. Але за рядками документів
проглядають живі люди з їх пристрастями та інтересами, своєрідним
козацьким поглядом на події та на життя взагалі..

Адамівська громада - унікальна громада; на її території лише в
останні 20 років відбулися дві широкомасштабні (помітні) для України
події: створення асоціації кооперативів імені Тараса Григоровича
Шевченка (80-ті - 90-ті роки ХХ століття; на меті було трансформація її в
асоціацію вільних фермерів, а Адамівську громаду - в козацьку громаду)
та навчально-виховного закладу нового типу - Адамівської школи
козацько-лицарського виховання (90-ті роки ХХ століття - 10-ті роки ХХІ

століття; на меті було трансформація її в козацький ліцей)...

*** * ***

Тимофєєв Валерій Якович - педагог, теоретик козацько-
лицарського виховання; генерал-осавул Українського козацтва. Головний
редактор альманахів козацтва Південноукраїнського Задністров'я
«Козацький вісник» (1991-1998), «Козак» (1998-2001), «Річ про
Адамівську Січ» (2001-2003), «Річ про Буджацьку Січ» (2004-2006), «Річ
про Січ» (2007), «Козацтво Задністров'я» (2008). Нагороджений іменним
годинником від Президента України, козацькими нагородами; удостоєний
звання «Кращий освітянин України» в номінації «Народе мій завжди
буде» за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-
лицарського виховання. Автор 20 монографій та близько 100 наукових і
науково-популярних публікацій з історії та історіографії сучасного
козацтва і козацької педагогіки. Працював директором школи, сільським
головою, в апаратах районної державної адміністрації та районної ради
на посадах начальника організаційного відділу.

Тимофєєв В.Я. Адамівський курінь. Останнє десятиріччя ХХ ст. - перше
десятиріччя ХХІ ст. Білгород-Дністровський. Видавництво «Отаман». 2008.

Чоловіче! Якщо ти нічого не створив своїми руками, своєю головою, то
можеш хоч тричі сповідати найчудовіші теорії та концепції, мати добре серце та
старанність на межі божевілля - все буде даремно і кінець кінцем піде прахом.

Справа в тому, що янголи-хранителі-провідники злітаються лише на
танок талановитих людських рук, інше їм нецікаве - інше вони вміють і самі...

Сучасне Українське козацтво - Всеукраїнське об'єднання козацьких
громадських організацій, які входять до єдиного реєстру та проводять свою
діяльність за планами, угодженими з Радою Українського козацтва. Діяльності
Українського козацтва присвячено декілька Указів Президентів України,
Національні програми розвитку.

Адамівський курінь - автономний осередок Українського козацтва, що
метою своєї діяльності обрав відродження козацької справи в сучасному її
варіанті...

В холі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації є стенд
із фотографіями з життя району. На одній з цих фотографій - засідання Ради
отаманів Адамівської школи козацько-лицарського виховання (до речі
козацька модель самоврядування моєї школи ще в 2001 році була визнана
однією з кращих на Україні). Ось що писав один з шкільних отаманів (Женя
Козубенко) в листі до козацької газети «Річ про Адамівську Січ»: «Мені
хотілося б розказати про один епізод з життя нашої школи і села. Багато років
тому наш директор школи почав організовувати Козацький Рух на селі. Скільки
було скептиків, які говорили, що голова сільради (Тимофєєв В.Я.) займається
дурницями, та й ми мало в що вірили. Але вдалося організувати загони,
почалося в школі козацьке життя, ми їздили на Великі Ради. Тепер про нашу
козацьку школу знає вся Україна!».

А починалося все з маленького осередку, в якому було лише три козака:
старший лейтенант Валерій Тимофєєв, старший сержант Валерій Гуцан та
лейтенант Віктор Гончаров.

ВІД АВТОРА

Моя діяльність на посадах керівника структури - державної (школа,
піонерський табір санаторного типу, сільська рада, організаційний відділ
районної державної адміністрації, організаційний відділ районної ради),
громадської (музична група, профспілкова організація - школи та відділу
освіти, партійна організація, козацький осередок, ветеранська
організація) та сімейної (дружина, троє дітей, домашнє господарство) -
співпала із двома великими періодами життя нашої країни - Неньки
України: етапом перебудови (у складі СРСР) та епохою розбудови
державності...

1980-ті. Дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без
істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план
необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя (процес оновлення
- перебудову). Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з
них (симптоми системної кризи) підштовхували до радикальних змін у
суспільстві, інші - уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі
засади для суспільних модифікацій. До таких чинників належали:

У міжнародній сфері: реальна загроза стадіального відставання: на
той час світ вступав у постіндустріальну стадію розвитку, а СРСР ще не
подолав індустріальної; загострення міжблокового протистояння,
ескалація гонки озброєнь, що підривали економіку та посилювали
соціальне напруження в державі; участь СРСР у безперспективній війні в
Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу,
значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.

У політичній сфері: підміна справжнього народовладдя
формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх
реальної влади, що зумовлювало відчуження народу від владних
структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного
пріоритету державних інтересів щодо особистісних; ігнорування
принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації
влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад; узурпація
значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;
максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських
організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського
суспільства; обмеження гласності й інформованості суспільства, що не
давало змоги громадянам об'єктивно оцінювати суспільні процеси,
здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної
свідомості; зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало
недовіру до влади, подвійну мораль.

У соціально-економічній сфері: затухаючий економічний розвиток,
падіння основних економічних показників, що призвело до прогресуючої
втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення
соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів
зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми;
падіння рівня охорони здоров'я тощо); розростання бюрократичного
апарату, яке вело до посилення відомчої роз'єднаності та збільшення

витратності виробництва; деформування структури розміщення
продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало
екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами; зрівнялівка
в оплаті праці; поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком
необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини,
нераціональне використання робочої сили тощо; фізичне і моральне
старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало
технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці,
погіршення якості та конкурентноспроможності продукції на світових
ринках; загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого
зростання техногенного навантаження на природу; спрощений підхід до
вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні
протиріччя; ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв
у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні
населення, деформованій структурі робочої сили.

У духовній сфері: встановлення ідеологічного диктату в
гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства,
обмежував доступ до надбань світової культури; блокування розвитку
релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини; посилення процесу
русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало
національні культури та національну свідомість.

Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі
чинники: міжнародна розрядка, Гельсінський процес надали імпульсу
міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під
сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну
монолітність радянського суспільства; прихід до влади в Радянському
Союзі нової політичної команди на чолі з М.Горбачовим, що створило
потенційну можливість розпочати реформи «згори»; накопичення
суспільством певного досвіду реформ (реформи М.Хрущова, О.Косигіна
тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного
суспільного реформування; дисидентський рух, який концентрував та
організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був
стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати
гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором
радикальних суспільних змін; наростання в країні невдоволення
існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до
реформ... Ось така ситуація склалася в країні на моєму тридцятому році
життя...