Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб’єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.
Визнання особливої ролі системи судів господарської юрисдикції та спеціалізованих судів взагалі у функціонуванні державного механізму обумовило закріплення за ними на конституційному рівні певного автономного характеру. Так, Конституцією визначається, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Статус вищого суду системи за своєю змістовною основою передбачає комплексність функціональних напрямів діяльності вищого спеціалізованого господарського суду, відповідальність за координацію роботи всієї системи господарської юстиції й, певною мірою, здійснення судово-управлінських функцій
Згідно із ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
2. Процес встановлення істини в ході розгляду господарських справ, хоча й є одним із різновидів загального процесу пізнання і виражає всі його істотні риси, має також і свої особливості: 1) він обмежений певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, — процесуальний закон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повинно бути прийняте рішення по справі; 2) спрямований на пізнання події минулого, тобто об’єкт дослідження носить так званий „ретроспективний” характер; 3) поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання в господарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальну форму; 4) обов’язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.
Докази, що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарського судочинства, мають зміст (відомості, інформацію про відомості) та процесуальну форму, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПК України).
Судові докази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядку господарського судочинства, можуть бути класифіко-вані за низкою ознак: за характером зв’язку змісту доказу з фактом, що встановлюється — прямі і непрямі докази; за процесом формування відомостей про факти — первинні й похідні докази; за джерелом доказів — особисті та речовинні докази; за юридичною ознакою (ст. 32 ГПК України) — на письмові й речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі.
1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, Ст.356.
3. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. — К., Атіка, 2003.
4. Про судоустрій України. Закон України // Відомості ВРУ, № 27—28, 2002. Ст. 180.
5. Про судову експертизи. Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП // www.kiev.rada.ua
6. Зеленін В.О. Місія господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави // Вісник господарського судочинства, № 3, 2006, С. 145—149.
7. Куйбіда Р. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи. — К., Атіка, 2004. 287с.
8. Ніколенко Л. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі // Юридичний журнал, № 7, 2003. С. 118—123.
9. Осетинський А. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізації конституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С. 3—9.
10. Притика Д. 15-річчя утворення господарських судів України // Право України, № 7, 2006. С. 3—6.
11. Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. С. 5—8.
12. Степанова Т.В. Свідки як засоби доказування у господарському процесі України // Вісник господарського судочинства, № 1, 2003, С. 168—171.
13. Шицький І. Деякі питання визначення принципів побудови і функціонування місцевих господарських судів України // Право України, № 1, 2005. С. 10—15.
[1] Осетинський А. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізації конституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С. 4..
[2] Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. С. 56.
[3] Осетинський А. Реформування системи судів господарської юрисдикції в аспекті реалізації конституційного статусу касаційної інстанції // Право України, № 6, 2005. С. 4—5.
[4] Куйбіда Р. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи. — К., Атіка, 2004.С. 62—67.
[5] Зеленін В.О. Місія господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави // Вісник господарського судочинства, № 3, 2006, С. 148—149.
[6] Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. С. 6.
[7] Степанова Т.В. Свідки як засоби доказування у господарському процесі України // Вісник господарського судочинства, № 1, 2003, С. 169.
[8] Ніколенко Л. Експертний висновок як засіб доказування в господарському процесі // Юридичний журнал, № 7, 2003. С. 118.