Підтвердженням саме такого підходу до міжнародних зобов'язань слугує Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради 1989 р. Документ виокремлює такі принципові положення виконання міжнародних зобов'язань:
1. Кожна держава зобов'язана добросовісно виконувати свої зобов'язання: а) за СтатутомООН; б) із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права; в) за міжнародними договорами, які є дійсними відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.
2. У разі суперечностей між зобов'язаннями за міжнародними договорами і зобов'язаннями як членівООН за її Статутом перевага надається статутним зобов'язанням.
3. Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, в тому числі й такі, як встановлення власних законів та адміністративних правил, повинна забезпечити, щоб такі закони і адміністративні правила, так само як і практика, і політика їх застосування, відповідали її зобов'язанням з міжнародного права.
Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань стосується всіх зобов'язань — як таких, що випливають з міжнародних договорів і звичаїв, так і таких, що сформульовані в обов'язкових рішеннях міжнародних органів та організацій, міжнародних судів, арбітражів тощо. За цим принципом не можна в односторонньому порядку відмовитися або переглянути міжнародне зобов'язання.
Принцип добросовісного виконання зобов'язань є критерієм законності діяльності суб'єктів міжнародного права. Його добросовісна реалізація — основна умова стабільності та ефективності міжнародного правопорядку.
В сучасному міжнародному праві вироблено досить ефективні інституційні механізми дотримання принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, зокрема взаємні консультації, переговори, суди, третейські суди тощо [1, с. 189].
Принципи міжнародного економічного права за своєю юридичною природою засновуються і випливають із змісту основних принципів сучасного міжнародного права. Найбільш наочно це виявляється при аналізі таких принципів, як принцип суверенної рівності держав, принцип співробітництва держав, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, принцип невтручання у внутрішні справи держав та ін.
Поряд із цими загальними принципами, з огляду на специфіку галузі, в міжнародному економічному праві сформульовані і спеціальні принципи, що сприяють розвитку світового економічного співробітництва. До них належать:
- принцип невід'ємного суверенітету держав над їхніми природними ресурсами й економічною діяльністю;
- принцип свободи вибору форм і способів організації зовнішньоекономічних зв'язків;
- принцип неприпустимості будь-яких форм економічної дискримінації;
- принцип рівності і взаємної вигоди держав;
- принцип розвитку взаємовигідного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки;
- принцип найбільшого сприяння;
- принцип національного режиму;
- принцип взаємності.
У загальному плані міжнародні економічні договори можна класифікувати, в основному, за тими ж критеріями, за якими класифікуються міжнародні договори взагалі. З огляду на це, можна відзначити, що міжнародні економічні договори можуть класифікуватися:
- за числом суб'єктів (багатосторонні, двосторонні);
- за учасниками (міждержавні, міжурядові, міжвідомчі, а також договори за участю юридичних і фізичних осіб);
- за змістом (загальні - про дружбу і торгівлю, контингентні - із зазначенням видів і термінів постачання товарів).
Крім того, міжнародні економічні договори можуть бути класифіковані за певними фінансовими характеристиками. У цьому плані вони розрізняються як:
- кредитні угоди - про надання коштів або товарів у борг під зобов'язання про його погашення на певних умовах;
- угоди про міжнародні розрахунки - про порядок розрахунків за товари, послуги та інші операції економічного характеру;
- платіжні угоди - про характер валютних та інших платежів;
- клірингові угоди - про взаємний залік боргів і вимог по зовнішньоторговельних операціях;
- платіжно-клірингові угоди - про право кредитора стягнути з боржника борг із перевищенням певного ліміту;
- міжнародні товарні угоди - при торгівлі сільськогосподарською і мінеральною сировиною з метою підтримати усталеність цін на цю сировину.
Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародного економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють як одну з основних цілей ООН здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЭКОСОР). Ця Рада координує діяльність усіх органів ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва, а також займається підготовкою проектів міжнародно-правових актів у цій сфері. В цьому велику допомогу Раді надає Комісія міжнародного права ООН і Комісія з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).
До загальних принципів міжнародного економічного права належать принципи: принцип суверенної рівності держав; принцип співробітництва держав; принцип невтручання у внутрішні справи держави; принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.
Поряд із цими загальними принципами, з огляду на специфіку галузі, в міжнародному економічному праві сформульовані і спеціальні принципи, що сприяють розвитку світового економічного співробітництва. До них належать: принцип невід'ємного суверенітету держав над їхніми природними ресурсами й економічною діяльністю; принцип свободи вибору форм і способів організації зовнішньоекономічних зв'язків; принцип неприпустимості будь-яких форм економічної дискримінації; принцип рівності і взаємної вигоди держав; принцип розвитку взаємовигідного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки; принцип найбільшого сприяння; принцип національного режиму; принцип взаємності.
1. Вельяминов Г. М. Международное экономическое право и процесс. — М.:Волтерс Клувер, 2004. — 477 с.
2. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000. — 160 с.
3. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право. — М.: Международные отношения, 2002. — 580 с.
4. Опришко В. Ф., Лясківська Л. А. Міжнародне економічне право.— К.: КНЕУ, 2005. — 148 с.
5. Понікаров В. Д., Коновалов М. І. Міжнародне економічне право. — Х.: ХДЕУ, 2003. — 132 с.
6. Шумилов В. М. Международное экономическое право в эпоху глобализации. — М.: Международные отношения, 2003. — 272 с.