Можливо, за цією концепцією майбутнє. Проте між бажанням і реальністю — велика дистанція.
Як зазначалося, міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права. Воно перебуває у функціонально-структурних та взаємозумовлених і залежних зв’язках з іншими галузями міжнародного права — повітряним, морським, космічним та ін.
У міжнародному економічному праві виокремлюються підгалузі:торговельне, валютне, міжнародне, транспортне та ін. Як і в кожній галузі права, у системі міжнародного економічного права первиннимелементом є норма; споріднені норми групуються в інститути.
Як навчальна дисципліна міжнародне економічне право складається із загальної та особливої частин. У загальній частині розглядаються суб’єкти, об’єкти, принципи та джерела міжнародного економічного права (тобто аспекти, що сприяють розумінню галузі вцілому), а в особливій — його підгалузі.
2. Принципи міжнародного економічного права
Принцип (від лат. рrincipium — початок, основа) — це основне,визначальне положення певної теорії, вчення, а також керівна ідея, основне правило діяльності.
Система принципів міжнародного економічного права складається з двох великих груп — основні (загальні) та спеціальні принципи.
До основних принципів міжнародного економічного права належать основні принципи міжнародного публічного права. Останнє, яквідомо, є ширшим поняттям, ніж перше: міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, а не окремою гілкоюправа.
Загальні принципи міжнародного економічного права:мирного співіснування, суверенної рівності держав,співробітництва держав, невтручання, сумлінного виконання міжнародних зобов’язань, взаємної вигоди.
Спеціальні принципи міжнародного економічного права:розвитку економічних і науково-технічних відносин між державами; юридичної рівності та неприпустимості економічної дискримінації держав; свободи вибору форми організації зовнішньоекономічнихзв’язків; невід’ємного суверенітету держав над власними природними таіншими ресурсами, а також економічною діяльністю; нації найбільшого сприяння; національного режиму.
На принципах міжнародного економічного права створюютьсяпринципи зовнішньоекономічної діяльності держав світу. Принципиміжнародного економічного права запозичуються для формулювання, наприклад, мети і завдань зовнішньоекономічної діяльності.
Принципи зовнішньоекономічної діяльності України зафіксовані,зокрема, у ст. 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, який було прийнято 16 квітня 1991 р. та до якого неодноразово вносилися зміни та доповнення.
У розд. І “Основи міжнародних економічних відносин” Хартії економічних прав і обов’язків держав (далі — Хартія) від 12 грудня1974 р. зазначається, що економічні, а також політичні й інші відносини між державами регулюватимуться, зокрема, такими принципами: суверенітет, територіальна цілісність та політична незалежністьдержав; суверенна рівність усіх держав; ненапад; невтручання; взаємна і рівна вигода; мирне співіснування; рівноправність і самовизначення народів; мирне регулювання спорів; усунення несправедливостей, що виникають через застосування сили, які позбавляють націю природних засобів, необхіднихдля її нормального розвитку; сумлінне виконання міжнародних зобов’язань; повага прав людини та основних свобод; відсутність потягу до гегемонії та сфер впливу; сприяння міжнародній соціальній справедливості; міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до моря та з нього для країн, що не мають виходу до моря, у межах зазначених принципів.
Набір принципів досить широкий. Він свідчить про різнобічні йбагатопланові зусилля світового товариства, а також про нечіткуструктуру Хартії. У ній багато повторів і паралелізмів, тому що доукладання Хартії 1974 р. було залучено тисячі фахівців і політиківусього світу.
Наведені в Хартії принципи стосуються переважно загальнихпринципів міжнародного публічного права.
У юридичній літературі існує й інша класифікація принципів міжнародного економічного права. До першої групи зараховують принципи, які безпосередньо випливають з основних принципів міжнародного публічного права і дотримання яких, як правило, є загальнообов’язковим. Другу групу принципів становлять договірні принципи,тобто такі, що діють у взаємовідносинах держав лише тоді, коливідповідні держави взяли на себе конкретні договірні зобов’язаннящодо їх дотримання у дво- чи багатосторонніх відносинах.
Загальні принципи відомі ще як “когентні”. Їх походження є звичаєво-правовим і згодом фіксується в договірному порядку. Спеціальні ж принципи мають конвенційний характер, їх дієвість базується на включенні до відповідних міжнародних договорів.
У багатьох статтях розд. II “Економічні права та обов’язки держав” Хартії відбито не лише загальні, а й спеціальні принципи міжнародного економічного права. Зауважимо, що принципи існуютьдля того, щоб ними керувалися. Вони відбиваються в нормах права(у розглядуваному випадку — у нормах міжнародного публічногоправа), які, зокрема, фіксуються в міжнародно-правових актах. Перевтілення принципів у письмово зафіксовані норми права є важливоюзапорукою дотримання відповідних норм. Логіка тут така: закріпити,щоб знати, як діяти.
Наведемо переклад зазначеного розділу з нашими зауваженнями. Офіційний текст статей 1—28 Хартії прокурсивлено.
Стаття 1. Кожна держава має суверенне і невід’ємне правовибирати власну економічну систему, а також власну політичну, соціальну і культурну системи згідно з волею свого народу, без втручання або застосування сили чи погрози ззовні вбудь-якій формі.
Юридичне значення Хартії та інших документів про встановлення нового економічного порядку полягає в тому, що незважаючина рекомендаційний характер норм цих документів, згадані нормивизнані державами. Ці принципи фіксуються у дво- та багатосторонніх економічних угодах. Принципи набирають статусу загальновизнаних.
Дотримання принципу невтручання виключає можливість використання будь-яких санкцій, запровадження ембарго та інших обмежень, спрямованих проти певної країни чи групи держав. Принципневтручання зафіксований і в конституціях окремих країн. На практиці цей міжнародно-правовий принцип часто порушується.
Принцип незастосування сили посідає чільне місце в системіпринципів Статуту ООН. Цей принцип вважається розвитком принципу ненападу. Принцип було підтверджено, розвинуто та конкретизовано у численних дво- та багатосторонніх міжнародних документах.
Стаття 2. Кожна держава має і повинна вільно здійснюватиповний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами,природними ресурсами та економічною діяльністю, включаючиправо на володіння, використання та експлуатацію.
Кожна держава має право:
a) регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межахдії своєї національної юрисдикції згідно з власними законами та постановами і відповідно до власних національнихцілей та першочергових завдань. Жодна держава не повинна змушуватися до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям;
б) регулювати і контролювати діяльність транснаціональнихкорпорацій у межах дії власної національної юрисдикціїта вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановамі відповідала її економічній та соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатись у внутрішнісправи приймаючої держави. Кожна держава повинна зурахуванням усіх власних суверенних прав співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті;
в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноземнувласність. У цьому разі держава, яка застосовує такі заходи, має сплачувати відповідну компенсацію з урахуванням її відповідних законів і постанов та всіх обставин, якіця держава вважає доречними. У будь-якому разі, коли питання про компенсації спричинюються до спору, він маєврегульовуватися згідно з внутрішнім правом націоналізуючої держави і її судами, якщо лише всі заінтересованідержави добровільно і за взаємною згодою не досягнутьдомовленості щодо пошуків інших мирних засобів врегулювання на основі суверенної рівності і відповідно до принципу вільного вибору засобів.
Принцип невід’ємного суверенітету держав щодо їх природнихресурсів є конкретизацією принципу суверенної рівності держав. Цейпринцип передбачає повний постійний суверенітет держав щодо всіхїх природних багатств та економічної діяльності; надає державамправо на володіння, використання і експлуатацію їх багатств і ресурсів.
Окрім Хартії елементи цього принципу зафіксовані в Деклараціїпро встановлення нового міжнародного економічного порядку тав інших міжнародно-правових угодах.
Стаття 3. При розроблюванні природних ресурсів, що належать двом чи більше країнам, кожна з них зобов’язана співробітничати на основі системи інформації та попередніх консультацій з метою досягнення оптимального використання цихресурсів, не завдаючи шкоди законним інтересам інших країн.
Дехто з фахівців у сфері міжнародного права вважає, що принцип співробітництва держав має не правовий, а декларативний характер. Можливо, в історичному минулому співробітництво було добровільною акцією держави. Проте враховуючи Статут ООН та іншіміжнародно-правові документи, можна стверджувати, що добровільний акт перетворився на правовий обов’язок. Держави повинні використовувати методи співробітництва для вирішення існуючих міжними проблем, а не вдаватися до конфронтації.
Стаття 4. Кожна країна має право брати участь у міжнародній торгівлі та інших формах економічного співробітництва незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних і соціальних системах. Жодна держава не підлягаєбудь-якій дискримінації, що базується лише на таких відмінностях. При здійсненні міжнародної торгівлі та інших формекономічного співробітництва кожна держава вільно обираєформи організації власних зовнішньоекономічних відносин і укладає дво- та багатосторонні угоди, що відповідають їх міжнародним зобов’язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва.