Зазначимо, що принцип співробітництва держав передбачає таке:економічне співробітництво є вільним від дискримінації.
Принцип співробітництва держав вважається невід’ємною складовою значно ширшого принципу міжнародного економічного права — мирного співіснування.
Стаття 5. Усі держави мають право об’єднуватися в організації виробників товарів з метою розвитку власної національноїекономіки, досягнення стабільного фінансування цього розвиткута для досягнення власних цілей сприяти забезпеченню неухильного розвитку світової економіки, зокрема, шляхом підвищеннятемпів розвитку країн, що розвиваються. Тому всі державизобов’язані поважати це право, утримуючись від застосуваннятаких економічних і політичних заходів, які б обмежували цеправо.
Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків надав можливість вільного вибору бажаних формспівробітництва в зовнішньоекономічних відносинах. Цей принциптісно пов’язаний з більш загальним принципом — свободою виборусоціально-економічної системи. Останній же, у свою чергу, випливає зтаких основних принципів міжнародного права, як суверенна рівністьдержав, рівноправність і самовизначення народів, невтручання увнутрішні справи держав та ін.
Існує понад двадцять міжнародних товарних угод країн-виробників (експортерів) сировинних товарів, зокрема укладених на регіональній основі.
Найвідомішою міжнародною організацією держав-експортерів єОрганізація країн — експортерів нафти — ОПЕК.
Стаття 6. Держави зобов’язані сприяти розвитку міжнародної торгівлі товарами, зокрема, за допомогою угод і укладеннядовгострокових багатосторонніх товарних угод, якщо це доцільно, і з урахуванням інтересів виробників і споживачів. Усідержави несуть відповідальність за сприяння регулярному потоку та доступу до всіх комерційних товарів, що продаютьсяза стійкими, вигідними і справедливими цінами, підтримуючив такий спосіб справедливий розвиток світової економіки таособливо враховуючи при цьому інтереси країн, що розвиваються.
Принцип національного режиму передбачає, що на основі взаємності фізичні та юридичні особи іноземної держави повністю абочастково прирівнюються у правах до фізичних та юридичних осібпевної держави. Національний режим з окремих видів прав може надаватися певною державою і в односторонньому порядку на основіїї внутрішнього законодавства.
Стаття 7. Кожна держава несе основну відповідальність засприяння економічному, соціальному та культурному розвиткусвого народу. З цією метою кожна держава має право і несе відповідальність за вибір цілей і засобів розвитку, повну мобілізаціюі використання власних ресурсів, упровадження прогресивнихекономічних і соціальних реформ, а також забезпечення повноїучасті свого народу у прогресі й вигодах розвитку. Держави зобов’язані індивідуально і сумісно співробітничати для того, щобусунути перешкоди, що заважають такій мобілізації і використанню.
Державний суверенітет сучасна правнича наука і практика давновже не трактують як щось абсолютне — таке, що нічим не обмежується, не відчужується, не ділиться тощо. Абсолютного суверенітету немає, є суверенітет, обмежений реальними чинниками.
Стаття 8. Держави мають співробітничати у справі сприянняраціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам та заохочення структурних перетворень у контексті гармонічної світової економіки відповідно до потреб та інтересівусіх країн, особливо тих, що розвиваються, і з цією метою вживати належних заходів.
Правові режими “рівних можливостей”, “відчинених дверей”, “капітуляцій”, що застосовувалися в історичному минулому до відносинрозвинених держав і формально чи фактично залежних від нихкраїн світу, нині не можуть вважатися правомірними, оскільки суперечать принципам суверенної рівності, поваги до прав, властивих суверенітету, невтручання у внутрішні справи тощо.
Стаття 9. На всі держави покладається обов’язок співробітничати в економічній, соціальній, культурній та технічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному прогрессувсіх країн світу, зокрема тих, що розвиваються.
Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки має розвиватися між державами на основі рівності та взаємної вигоди. Принципвзаємовигідного економічного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки базується на основних принципах міжнародного публічного права — співробітництва і суверенної рівності.
Обов’язок держав — членів ООН — зміцнювати економічне співробітництво зафіксований і у Статуті цієї організації.
Стаття 10. Усі держави юридично рівноправні і як члени міжнародного співтовариства мають право повністю і ефективнобрати участь у міжнародному процесі прийняття рішень дляврегулювання світових економічних, фінансових і валютних проблем. Між іншим, через відповідні міжнародні організації відповідно до їх правил, які існують та розроблюються, і справедливо користуватися вигодами, що випливають з цього.
Принцип рівності та взаємної вигоди держав у міжнародних економічних відносинах безпосередньо випливає з принципу суверенноїрівності держав. Їх економічні відносини мають будуватися на основівзаємної і справедливої вигоди.
Стаття 11. Усі держави мають співробітничати з метоюзміцнення та постійного поліпшення ефективності міжнароднихорганізацій при здійсненні заходів, спрямованих на стимулюваннязагального економічного прогресу всіх країн, зокрема тих, щорозвиваються, і тому мають співробітничати для пристосування їх, якщо необхідно, до потреб міжнародного економічногоспівробітництва, що змінюються.
Стаття 12. 1. Держави мають право за згодою заінтересованих сторін брати участь у субрегіональному, регіональному таміжрегіональному співробітництві з метою економічного та соціального розвитку. Усі держави, що беруть участь у такомуспівробітництві, зобов’язані забезпечувати, щоб політика тих угруповань, до яких вони належать, відповідала положенням цієїХартії та була орієнтована на зовнішні зв’язки, відповідала їхміжнародним зобов’язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва і в повному обсязі враховувала законніінтереси третіх сторін, особливо країн, що розвиваються.
2. Відносно угруповань, яким відповідні держави передали чиможуть передати певну компетенцію з питань, що належатьдо сфери дії цієї Хартії, її положення мають також застосовуватись до цих угруповань щодо подібних питань і відповідно дозобов’язань цих держав як членів подібних угруповань. Ці держави мають співробітничати стосовно виконання цими угрупованнями положень цієї Хартії.
Принцип добровільного виконання міжнародних зобов’язань винику сфері міжнародно-правового звичаю і зафіксований у Статуті ООНяк загальновизнана норма поведінки суб’єктів міжнародного права(pacta sunt servanda). Принцип застосовується до міжнародних угод,добровільно укладених на основі рівноправності їх сторін.
Міжнародний договір, який суперечить Статуту ООН, вважаєтьсянедійсним, і жодна держава не може посилатися на нього чи користуватися його перевагами.
Стаття 13. 1. Кожна держава має право отримувати вигодивід досягнень і розвитку науки та техніки на прискорення власного економічного та соціального розвитку.
2. Усі держави мають сприяти міжнародному науковому ітехнічному співробітництву і передаванню технологій з урахуванням усіх законних інтересів, включаючи, зокрема, права таобов’язки власників, постачальників і одержувачів технологій.
Зокрема, усі держави мають полегшити доступ країнам, що розвиваються, до досягнень сучасної науки і техніки, передаваннятехнологій і створення місцевої технології на благо країн, щорозвиваються, у такій формі й відповідно до такої процедури, яківідповідають їх економіці та потребам.
3. Відповідно розвинені країни повинні співробітничати з країнами, що розвиваються, щодо створення, зміцнення та розвиткуїх наукової і технічної інфраструктури, а також у їх діяльностіу науково-дослідницькій та технічній сферах для того, щоб допомогти розширити і перетворити економіку країн, що розвиваються.
4. Усі держави повинні співробітничати щодо розробки, подальшого розвитку, прийнятних у міжнародному аспекті керівнихположень або постанов стосовно передавання технології з повним урахуванням інтересів країн, що розвиваються.
Стаття 14. Кожна країна зобов’язана співробітничати у забезпеченні постійного і зростаючого розширення та лібералізаціїсвітової торгівлі й підвищення добробуту та життєвого рівнявсіх народів, зокрема народів країн, що розвиваються. Відповідновсі держави мають співробітничати, серед іншого, щодо поступового усунення перешкод на шляху торгівлі й покращенняміжнародних умов для здійснення світової торгівлі і з цією метою держави повинні прикладати координовані зусилля, спрямовані на справедливе вирішення проблем торгівлі всіх країн з урахуванням конкретних проблем торгівлі країн, що розвиваються.
При цьому держави мають вживати заходів щодо забезпеченнядодаткових вигід для міжнародної торгівлі країн, що розвиваються, з тим, щоб досягти суттєвого збільшення їх валютнихнадходжень, диверсифікації їх експорту, прискорення темпів розширення торгівлі з урахуванням їх потреб розвитку, збільшенняможливостей щодо участі в розширенні світової торгівлі тасприятливішої участі для одержання вигід від такого розширення торгівлі за допомогою якнайсуттєвішого покращання умовдоступу на ринки товарів, що становлять інтерес для країн, щорозвиваються, і в разі потреби за допомогою заходів, спрямованих на встановлення стабільних, справедливих і вигідних цін насировинні товари.