Принцип співробітництва між державами у сфері міжнароднихекономічних відносин охоплює також принцип jus commercii —право вільного розвитку торговельного співробітництва.
Стаття 15. Держави зобов’язані сприяти загальному і повному роззброєнню під ефективним міжнародним контролем і використовувати ресурси, вивільнені в результаті ефективних заходів щодо роззброєння, на економічний і соціальний розвитоккраїн, виділяючи значну частину додаткових коштів для розвитку країн, що розвиваються.
Стаття 16. 1. Право і обов’язок держав індивідуально і колективно ліквідувати як необхідну умову для розвитку колоніалізм,апартеїд, расову дискримінацію, неоколоніалізм і всі форми агресіїззовні, окупації і панування та економічні та соціальні наслідки,що випливають звідси. Держави, які здійснюють таку політикупримусу, несуть економічну відповідальність перед країнами,територіями і народами за відшкодування й повну компенсаціюза використання та скорочення природних і всіх інших ресурсівцих країн, територій і народів, а також завданої цим ресурсамшкоди. Обов’язок держав — розширити надання їм допомоги.
2. Жодна держава не має права заохочувати інвестиції, якіможуть виявитися перепоною на шляху звільнення окупованихтериторій.
Стаття 17. Міжнародне співробітництво з метою розвитку єзагальним обов’язком держав. Кожна держава має співробітничати з країнами, що розвиваються, у їх діяльності, спрямованійна прискорення економічного і соціального розвитку, забезпечуючи сприятливі зовнішні умови й розширюючи надання їм активноїдопомоги відповідно до їх потреб і цілей розвитку, суворо дотримуючись суверенної рівності держав.
Стаття 18. Розвинені країни повинні розширювати, удосконалювати і зміцнювати систему загальних невзаємних і недискримінаційних тарифних преференцій для країн, що розвиваються,разом з відповідними узгодженими висновками і відповіднимирішеннями, прийнятними в цій галузі, у межах компетентнихміжнародних організацій. Розвинені країни повинні також приділяти увагу застосуванню інших диференційованих заходів у галузях, де можливо й доцільно, і такими засобами, які забезпечать особливий і сприятливий режим для того, щоб задовольнити потреби країн, які розвиваються, у сфері торгівлі тарозвитку. У міжнародних економічних відносинах розвинені країни повинні намагатись уникати заходів, що можуть негативновплинути на розвиток національної економіки країн, що розвиваються, заохочувати загальні тарифні преференції та інші диференційні заходи на користь цих країн.
Суверенна рівність, яка передусім розуміється як рівність юридична (рівноправ’я), не означає, що світова спільнота не знає профактично існуючу нерівність. Тому надання преференцій країнам,що розвиваються (а це було зафіксовано ще в Женевських принципах 1964 р.), означає намагання подолати фактичну нерівність інаблизити юридичну рівність до рівності фактичної.
Стаття 19. З метою прискорення економічного зростаннякраїн, що розвиваються, у подоланні економічного розриву міжними і розвиненими країнами останні повинні надавати країнам,що розвиваються, загальний преференційний, невзаємний і недискримінаційний режими в тих галузях міжнародного економічного співробітництва, де можливо.
Отже, згідно з Хартією розвинені країни повинні надавати пільгикраїнам, що розвиваються, поширювати на них пільги, які розвиненікраїни надають одна одній, але не мають права вимагати від країн,що розвиваються, жодних поступок.
Стаття 20. Країни, що розвиваються, мають у своїх зусиллях із розширення загального обсягу своєї торгівлі приділятиналежну увагу можливості розширення цієї торгівлі із соціалістичними країнами, надаючи цим країнам не менш сприятливіторговельні умови порівняно з тими, які вони звичайно надаютьрозвиненим країнам з ринковою економікою.
Стаття 21. Країни, що розвиваються, повинні намагатисясприяти розширенню торгівлі між ними і з цією метою можутьвідповідно до процедур міжнародних угод, що вже існують і розроблюються, якщо можливо, надавати торговельні преференціїіншим країнам, що розвиваються, не зобов’язуючись поширюватитакі преференції на розвинені країни, якщо такі дії не створюють перепон для загальної лібералізації торгівлі та її розширення.
Принцип взаємності полягає в наданні іноземній державі, її юридичним і фізичним особам певних прав, привілеїв, пільг за умови, щодержава, яка їх надає, а також її особи користуються аналогічнимиправами у відповідній іноземній державі. Принцип взаємності можевстановлюватися в односторонньому порядку у внутрішньому законодавстві або на підставі міжнародного договору.
Стаття 22. 1. Держави повинні реагувати на загальновизнаніі взаємоузгоджені потреби та завдання розвитку країн, що розвиваються, шляхом сприяння чистому припливу реальних ресурсів, що збільшився, з усіх джерел до країн, що розвиваються,з урахуванням будь-яких зобов’язань, прийнятих відповіднимидержавами, для підкріплення зусиль країн, що розвиваються, наприскорення їх економічного і соціального розвитку.
2. У цьому контексті відповідно до викладених цілей і завдань та з урахуванням прийнятих зобов’язань країни повиннінамагатися збільшити чистий приплив фінансових коштів зофіційних джерел до країн, що розвиваються, та поліпшуватийого умови.
3. Приплив ресурсів, що є допомогою розвитку, має охоплювати економічну і технічну допомогу.
Стаття 23. З метою сприяння ефективній мобілізації власних ресурсів країни, що розвиваються, можуть зміцнюватисвоє економічне співробітництво та розширяти взаємну торгівлю для того, щоб прискорювати власний економічний і соціальний розвиток. Усі країни, особливо розвинені, індивідуально, а також у межах відповідних міжнародних організацій,членами яких вони є, повинні забезпечувати відповідну й ефективну підтримку і співробітництво.
Стаття 24. Держави зобов’язані будувати взаємні економічнівідносини так, щоб ураховувати інтереси інших країн. Зокрема,держави повинні уникати заподіяння шкоди інтересам країн, щорозвиваються.
Режим недискримінації означає зобов’язання не порушувати дляпевної країни умов, які є загальними для всіх інших зовнішньоекономічних партнерів.
Стаття 25. При сприянні розвитку світовій економіці міжнародне співтовариство, особливо розвинені країни—члени, приділяють особливу увагу конкретним потребам і проблемам найменш розвинених країн з тих, що розвиваються; країн, що розвиваються, які не мають виходу до моря; острівних країн, щорозвиваються, з метою надання їм допомоги у подоланні їх особливих труднощів, і в такий спосіб сприяючи їх економічному тасоціальному розвитку.
Стаття 26. Держави зобов’язані співіснувати в умовах терпимості одна до іншої і мирно жити незалежно від відмінностей у політичних, економічних, соціальних та культурнихсистемах і мають сприяти торгівлі між державами з різнимиекономічними та соціальними системами. Міжнародну торгівлюкраїни повинні здійснювати без шкоди для загальних недискримінаційних і невзаємних преференцій на користь країн, що розвиваються, і на основі взаємної вигоди, рівних переваг і взаємного надання режиму найбільшого сприяння.
Преференційний режим означає передусім митні пільги для певних держав. Надання країнам, що розвиваються, преференцій не вважається порушенням принципу найбільшого сприяння.
Режим найбільшого сприяння на відміну від принципу недискримінації, який у договірному порядку не фіксується, означає письмовезобов’язання держави надавати державі-партнеру (як правило, на основі взаємності) пільгові умови, які діють чи можуть бути запровадженідо будь-якої країни. Сфера застосування цього принципу визначається в конкретному застереженні (що називається “клаузула”) до відповідної міжнародної угоди.
Винятки з режиму найбільшого сприяння застосовуються для надання митних преференцій країнам, що розвиваються, встановлення(наприклад, у прикордонних смугах) пільгового режиму для фізичнихі юридичних осіб сусідніх країн тощо.
Стаття 27. 1. Кожна держава має право повною мірою користуватися вигодами від світової торгівлі з невидимих статейі брати участь у розширенні такої торгівлі.
2. Світова торгівля з невидимих статей, яка заснована наефективності, а також на взаємній та справедливій вигоді ісприяє розвитку світової економіки, є спільною метою всіхдержав. Роль країн, що розвиваються, у світовій торгівлі з невидимих статей має бути посилена відповідно до викладенихцілей, причому особлива увага має приділятись особливим потребам країн, що розвиваються.
3. Усі держави мають співробітничати з країнами, що розвиваються, у їх зусиллях, спрямованих на підвищення їх здатності одержувати іноземну валюту від операцій з невидимихстатей відповідно до потенційних можливостей і потреб кожної країни, що розвивається, і зазначених цілей.
Невидимими статтями, про які йдеться у цій статті, можуть бутинадходження: від надання транспортних послуг (транспортування зовнішньо-торговельних вантажів, міжнародні перевезення пасажирів, експлуатація каналів, обслуговування суден і літаків міжнароднихліній, ремонт транспортних засобів тощо); міжнародного туризму; страхової справи; заробітків громадян в іноземних країнах; експорту капіталу; реалізації об’єктів інтелектуальної власності (літературних, художніх та інших творів, винаходів, промислових зразків, корисних моделей, ноу-хау тощо); надання інших послуг.
Стаття 28. Всі держави зобов’язані співробітничати щодокоригування цін на товари, які експортуються країнами, що розвиваються, стосовно цін на товари, що імпортуються ними, длятого, щоб сприяти створенню для них справедливих і рівноправних умов торгівлі в такий спосіб, який був би вигідним длявиробників і справедливим для виробників і споживачів.