3. Джерела міжнародного економічного права
Джерела міжнародного права — це форми фіксацій (зовнішнього відбиття) норм міжнародного права, створених узгодженим волевиявленням суб’єктів. Низка чинників вказує на те, що джереламіжнародного права є єдиними за суттю — їх основу становить угода суб’єктів.
У ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН зазначені такі основніджерела міжнародного права в сучасному міжнародному публічномуправі: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, визнанівсіма націями загальні принципи права, міжнародні судові рішення тадоктринальні праці найавторитетніших фахівців з міжнародного права різних націй. Роль допоміжного засобу для визначення нормміжнародного права відіграють резолюції міжнародних організацій,які мають характер рекомендацій. Сучасне міжнародне право формувалось протягом останніх чотирьох століть.
У літературі зустрічається також термін “міжнародне законодавство”. Його прихильники визнають, що міжнародне законодавствовідсутнє, оскільки немає міжнародного органу, який би створювавімперативні норми. Цим умовним терміном позначають міжнароднідоговори та рішення міжнародних організацій.
Поняття “міжнародне законодавство” охоплює міжнародно-правові акти універсального (планетарного) та регіонального характеру.
Міжнародне законодавство формується як процес міжнародної уніфікації права. Завдяки міжнародній уніфікації ліквідуються відмінності в регулюванні відносин і економічного характеру, внаслідокчого створюється одноманітне міжнародне економічне право.
Основними джерелами міжнародного публічного права (його галуззю є й міжнародне економічне право) є міжнародний договір і міжнародно-правовий звичай. Форми регламентаціївзаємовідносин держав у міжнародному економічному праві відбивають загальний стан сучасного міжнародного публічного права.
Міжнародний договір має пріоритетне значення серед джерел міжнародного економічного права. Цей пріоритет пояснюється не лишесучасними тенденціями розвитку міжнародного публічного права, а йспецифікою міжнародних економічних відносин, які зароджувалися,усталювалися та розвивалися переважно як договірні та двосторонні.
Серед двосторонніх договорів, що регулюють міжнародні економічні відносини, є і так звані рамкові договори загальнополітичноїспрямованості. Це передусім договори про дружбу, співробітництвота взаємну допомогу. У них окрім політичних зобов’язань сторінфіксуються зобов’язання, пов’язані з розширенням економічногоспівробітництва.
Отже, міжнародне публічне право загалом, і міжнародне економічне право зокрема, — це право писане. Звичай відіграє обмеженуроль у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, оскільки підтримка широкого розмаїття стандартів міжнародного публічного права не сприяє застосуванню звичаєвого права. У цьомузв’язку потрібно зазначити, що усталені, усім зрозумілі й ніби такі,що ні в кого не викликають сумнівів, основні принципи міжнародного права (повага до державного суверенітету, рівноправність, обов’язкове дотримання міжнародних договорів та ін.) держави намагаються регулярно включати як у дво-, так і в багатосторонні договорита інші акти. Переваги писаного документа над усним словом очевидні.
Писане право може народжувати звичай. Це відбулося принаймнідвічі. У процесі еволюції міжнародного права на основі договорів іпрактики держав з’явилися звичаї про свободу морів під час війни імиру та про застосування до іноземців національного режиму.
На думку окремих фахівців, допоміжні джерела міжнародногоправа — резолюції міжнародних організацій, рішення міжнароднихсудів та арбітражів, внутрішньодержавні закони, рішення національних судів, доктрини — не є джерелами права, оскільки не вважаються результатом процесу створення міжнародно-правових норм. Ціфахівці твердять, що процес формування договірних норм міжнародного права та відповідних норм, що базуються на звичаях, складається з двох етапів: на першому узгоджується волевияв держав щодоправил поведінки, а на другому ці правила визначаються як міжнародно-правова норма.
Якщо виходити з того, що допоміжні джерела міжнародного права не є власне джерелами, то постає питання про їх правову природу. Фахівці зазначають, що так звані допоміжні джерела або є певними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, абовпливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встановити існування чи зміст норми міжнародного права.
Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її ГенеральнаАсамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Такі норми не є імперативними. Їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були бнеправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад,Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якбине було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.
Західні фахівці з міжнародного права назвали рекомендаційнінорми “м’яким законодавством” (тобто не обов’язковим, але таким,що має юридичне значення). Як свідчить досвід, резолюції Генеральної Асамблеї ООН використовують при розробці міжнародних договорів. Текст рекомендацій трансформується в текст статей договору.
Положення резолюцій часто набирають обов’язкового характеру зогляду на те, що відбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.
Резолюції можуть застосовуватись і для констатування чи тлумачення чинних міжнародно-правових норм.
Нагадаємо, що рішення окремих організацій мають обов’язковийхарактер. Наприклад, рішення Ради Європейського Союзу є обов’язковими для держав—учасниць.
Обов’язкову правову силу мали рекомендації та рішення колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги.
Значну кількість рекомендацій з питань міждержавного економічного співробітництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО). Хоча рішення цихорганізацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх морально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються набільшість держав планети, що входять до відповідних організацій.
Фундаментальними для міжнародного економічного права є такіприйняті Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. документи, як Хартія економічних прав та обов’язків держав, Декларація про новийміжнародний економічний порядок, Програма дій щодо встановленнянового міжнародного економічного порядку, а також резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1979 року “Об’єднання і прогресивнийрозвиток принципів і норм міжнародного права, які стосуються правових аспектів нового міжнародного економічного порядку”.
Фахівці зазначають, що ці документи, виконуючи в цілому позитивнуроль щодо забезпечення справедливих недискримінаційних економічних відносин, містять і необґрунтовані положення. Це, зокрема, стосується солідарної відповідальності всіх розвинених держав за наслідки колоніалізму, перерозподілу світового суспільного продуктуна користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансовихвідрахувань.
Вимоги країн, що розвиваються, спрямовані на досягнення трьохгруп цілей: по-перше, визнання світовим співтовариством таких принципів, як повний і постійний суверенітет держав над їх природнимиресурсами, суверенна рівність, свобода вибору економічної і соціальної системи та недопущення дискримінації на цій підставі іншимикраїнами чи міжурядовими організаціями світу; по-друге, наданняцим країнам можливості відігравати належну роль у міжнародномупроцесі прийняття рішень (ця претензія передусім передбачає такіорганізації, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк); по-третє, задоволення вимог цих країн щодо конкретних економічнихсфер світового ринку.
Важливими нормотворчими документами з точки зору міжнародного економічного права є також резолюції Генеральної АсамблеїООН та її органів щодо міжнародної економічної безпеки.
“Міжнародна економічна безпека” — це такий стан міждержавних економічних відносин, коли існують надійні матеріальні та правові гарантії захисту економічних інтересів кожної держави від неправомірного застосування економічної сили з боку інших держав,міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій.
Система міжнародної економічної безпеки має базуватися наміцному правовому фундаменті — сукупності універсальних, регіональних і двосторонніх норм, що забезпечують ефективне запобігання та присічення дискримінації й інших негативних намагань вирішити міжнародні економічні проблеми, спираючись на силу.
Система міжнародної економічної безпеки, як і система міжнародної безпеки загалом, може бути створена та функціонувати лише наоснові неухильного дотримання основних принципів міжнародногоправа і спеціальних принципів міжнародного економічного права.
Опрацьованими вважаються норми інституту міжнародної економічної безпеки, які забороняють застосування економічної сили зполітичних міркувань, дискримінацію, демпінг, обмежують використання протекціоністських засобів, забезпечують реалізацію сувереннихправ держав щодо їх природних ресурсів.
Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуютьсяінституту міжнародної економічної безпеки, є такі: “Відмова від примусових економічних заходів” (резолюціяIV сесії ЮНКТАД, 1983 р.); “Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються” (резолюція 38-ї сесіїГенеральної Асамблеї ООН, 1983 р.); “Про заходи зміцнення довір’я в міжнародних економічнихвідносинах” (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН,1984 р.); “Міжнародна економічна безпека” (резолюція 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1985 р.); “Міжнародна економічна безпека” (резолюція 42-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1987 р.).