КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
Міжнародне право
на тему: «Міжнародне економічне право (поняття, принципи, джерела)»
Зміст
1. Поняття міжнародного економічного права
2. Принципи міжнародного економічного права
3. Джерела міжнародного економічного права
Висновки
Перелік літератури
1. Поняття міжнародного економічного права
Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного економічного права міжнародними вважаються відносини міждержавами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права.
Об’єктивними передумовами міжнародно-правового регулюванняекономічних відносин є наявність суверенних держав та іншихсуб’єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвиткузв’язків між ними в економічній сфері. Міжнародно-правове регулювання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічногоправа на систему міждержавних економічних зв’язків з метою наведення і підтримки певного бажаного порядку.
Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжнародних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливомдержав на їх розвиток у потрібному напрямі.
Ще у Стародавньому Римі поряд з національним цивільним правом (jus civile), яке поширювалося лише на римських громадян, виникла система правових норм, що регулювали відносини у сферіміжнародної торгівлі (від лат. jus gentium — право народів). Щоправда, право народів було національним, а не міжнародним. В епоху Юстиніана цивільне право та право народів злилися в єдинеримське цивільне право. У Стародавньому Римі міжнародна торгівля не була пріоритетною, оскільки римляни віддавали перевагу пограбуванню інших народів, а не підтримці відносин з ними накомерційній основі. За такої політики у Римі був відсутній прошарок купців.
У Європі саме завдяки діяльності купців склалося міжнародне регулювання їхньої діяльності. З’явилося міжнародне купецьке право(jus mercatorum), яке занепало у XVIII ст., оскільки дії абсолютнихмонархів виявили тенденцію до його “націоналізації”. Монархам неподобалося, щоб право творив хтось інший, а не вони.
Першою країною Європи, яка надала торговельним звичаям силузакону, є Франція. Французький торговельний кодекс 1808 р. сприявуніфікації торговельного права європейських країн.
Історія міжнародних відносин свідчить, що перші спеціально присвячені торгівлі міжнародні договори з’явились у XVII ст. На початокXX ст. міжнародне публічне право у сфері економіки опрацювалонизку спеціальних принципів, інститутів і міжнародно-правовихдоктрин: “рівних можливостей”, “відкритих дверей”, “капітуляції”,“консульської юрисдикції”, “національного режиму”, “режиму найбільшого сприяння”, “набутих прав”, “недискримінації” та ін. Вонивідбивали суперечливість інтересів вільної торгівлі та політики монополізації колоніальних та інших зовнішніх ринків, протекціонізм власних ринків.
Із зародженням нових форм міжнародного економічного співробітництва з’явились нові (окрім торговельних) види міжнароднихекономічних договорів. Створено численні міжнародні економічніорганізації. У другій половині XX ст. у Європі було створено двіміжнародні організації, метою яких стала економічна інтеграція їхчленів, — Рада Економічної Взаємодопомоги та Європейське Економічне Співтовариство. У жовтні 1947 р. вперше в історії людствабуло укладено багатосторонній торговельний договір — Генеральнуугоду з тарифів і торгівлі (ГATT).
Окремі фахівці-міжнародники вважають, що міжнародне економічне право на початок 70-х років ХХ ст. було самостійною галуззюміжнародного публічного права. Хоча існують й інші думки: дехтовважає, що міжнародне економічне право як галузь міжнародногопублічного права перебуває на стадії формування.
Отже, міжнародне економічне право — це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права і є їх узгодженим волевиявом.
Норми міжнародного економічного права спрямовані на сприяння безперешкодному здійсненню державами їх суверенних праву галузі міжнародних економічних відносин, рівноправному співробітництву держав незалежно від соціально-економічних систем і політичних режимів, економічному прогресу планети в цілому та країн, щорозвиваються, зокрема.
Оскільки міжнародне економічне право є галуззю міжнародногопублічного права, то ці сфери мають спільних суб’єктів — державита подібні їм утворення, а також правосуб’єктні міжурядові організації. Серед останніх слід особливо виокремити заклади інтеграційного типу, найяскравішим прикладом яких є Європейський Союз(ЄС). Цей союз, як відомо, має тенденцію до перебирання на себеправоповноважень держав—членів. Він від свого імені укладаєміжнародні торговельні договори і є колективним учасником багатосторонніх економічних міжнародних договорів та організацій.
Скільки фахівців з міжнародного економічного права, стільки йточок зору на його предмет, суб’єкти, систему та значення. Але якщосеред розмаїття поглядів зазначених фахівців спробувати виокремити найголовніше, то вирізняються дві основні концепції міжнародного економічного права.
Згідно з першою концепцією міжнародне економічне право єгалуззю міжнародного публічного права, а економічні відносинисуб’єктів міжнародного права — її предметом. Цієї концепції дотримуються Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Велика Британія), П. Верлорен ван Темаат (Нідерланди), В. Леві (США), П. Вейль (Франція),П. Піконе (Італія), І. Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункін,Д. Фельдман, Є. Усенко, Г. Бувайлик, В. Лісовський (Росія).
Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічнеправо має такі компоненти: володіння природними ресурсами та їхвикористання; виробництво та розподіл товарів; “невидимі” міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; кредитита фінанси; відповідні послуги; статус і організація суб’єктів, що здійснюють таку діяльність.
За Г. Шварценбергером, міжнародне економічне право охоплюєлише ті економічні аспекти, які є об’єктом впливу міжнародного публічного права. Він виключає внутрішнє регулювання з огляду на те,що воно не створює єдині для всіх держав норми і принципи.
Нідерландський правник П. Темаат вважав, що до міжнародногоекономічного права не можна зараховувати норми національногозовнішньоекономічного законодавства та норми міжнародного приватного права.
Друга концепція, можливо, поширеніша. Згідно з нею міжнародне економічне право розглядається як галузь не лише публічного, ай міжнародного приватного права, як галузь не лише міжнародногопублічного права, а й частина національного права. Прихильники цієїконцепції вважають, що міжнародне економічне право поширюєтьсяна суб’єктів не лише публічного права, а й приватного, які берутьучасть у відносинах комерційного характеру, що виходять за межіоднієї держави.
Відомими прихильниками цієї концепції є, наприклад, А. Левенфельд (США), Г. Еллер, В. Фікентшер, П. Фішер (Німеччина), В. Фрідман, Е. Пітерсман (Велика Британія), П. Рейтер (Франція) та ін.
В. Фікентшер у двотомній праці “Господарське право” (1983)зазначав, що будь-яка пов’язана з міжнародною економікою правованорма є нормою міжнародного економічного права.
Курси лекцій, підручники і монографії, що відбивають таку концепцію, як правило, називають “InternationalBusinessLaw” (“Міжнародне підприємницьке право”), а не “InternationalEconomicLaw”(“Міжнародне економічне право”). Зокрема, у англомовному підручнику (США) “ContemporaryBusinessLaw” (“Сучасне підприємницькеправо”) зазначається, що міжнародне підприємницьке право охоплює право різних суверенних держав, законодавство, прийняте регіональними торговельними співтовариствами на кшталт ЄвропейськогоЕкономічного Співтовариства (ЄЕС), та законодавство, що є результатом дво- та багатосторонніх договорів суверенних держав.
Друга концепція має багато спільного з теоріями транснаціонального права, спрямованими на те, щоб зрівняти держави і транснаціональні корпорації як суб’єкти міжнародного права.
Ще одна концепція пов’язана з іменем українського юриста академіка В. Корецького. Вона є поєднанням розглянутих двох концепцій. В. Корецький міжнародне господарське право вважав комплексною міжгалузевою дисципліною, що покликана регулюватиміжнародні публічно- та цивільно-правові відносини. Цю концепціюбуло розроблено у 20-х роках.
Правники з країн, що розвиваються, намагаються обґрунтувативласні концепції “міжнародного права розвитку”, “права економічного розвитку” та аналогічні. У цих концепціях окрім регулюваннявідносин розглядаються політичні, соціальні та культурніаспекти, причому наголошується на пільгових правах економічно відсталих країн світу. Прихильниками таких концепцій є М. Беджуан(Алжир), О. Ріверро (Перу), М. Булаїч (Югославія) та ін. Ці концепціїне можна вважати логічно послідовними. Вони ставлять під сумнівуніверсальність дії сучасного міжнародного публічного права.
Відомий французький юрист-компаративіст Е. Ламберт та йогоучні висунули ідею нового автономного купецького права (lex mercatoria). Цю ідею було втілено в концепції на Першому міжнародному конгресі порівняльного права, що відбувся у 1900 р. Після Другоїсвітової війни певний внесок у розвиток цієї концепції зробилиК. Шмітгофф (Велика Британія), Ф. Кан та Фушар (Франція) [14, 21 ].
До джерел автономного купецького права прихильники останньої концепції зараховують міжнародні конвенції, типові закони (щорозроблюються на міжнародному рівні), міжнародні торговельні звичаї, загальні принципи права, рекомендаційні рішення міжнароднихорганізацій, арбітражні рішення.
Фахівці зазначають, що прихильники концепції автономного купецького права поки що не спромоглися подати її у вигляді упорядкованої, універсальної та загальновизнаної системи правових норм.