Історія України Верстюк n2 (стр. 11 из 205)

Останнім часом в історичній науці пожвавилися
дискусії навколо давньої проблеми: звідкіля, з Півночі
чи Півдня, „пошла Руская земля" (держава). Оче-
видно, вони можуть бути вирішені лише на користь
Півдня. Південноруські землі у VIII—IX ст. на сто-
двісті років випереджали в соціально-економічному
та культурному розвитку північні. Однак і на півночі
Східної Європи, в землі ільменських словен, у другій
половині IX ст. простежується за джерелами існу-
вання протодержавного осередку, одним з центрів
якого було Городище поблизу Новгорода (останній ви-
ник лише в X ст.).

Вирішальний крок на шляху становлення східно-
слов'янської державності було зроблено наприкінці
IX ст. Близько 882 р. Олег, прозваний сучасника-

ми Віщим, здійснив похід з Городища до Києва,
де й вокняжився. Утвердження Олега в Києві знаме-
нувало собою початок створення східнослов'янсь-
кої державності — виникнення вже загальнорусь-
кої держави. Руська Північ була об'єднана з руським
Півднем, Олег оголосив Київ стольним градом
новоствореної держави: „Хай буде Київ матір'ю
градам руським". З того часу в джерелах наводять-
ся систематичні відомості про розвиток державності
на Русі.

Народження

Давньоруської держави

наприкінці IX — початку X ст.

нязювання Олега в Києві (882—912) поча-
лося згідно зі свідченнями „Повісті" зі

«створення опорних пунктів центральної вла-

ди у племінних княжіннях міст, зі встановлення
попервах приблизного порядку стягання данини на
підвладних князеві землях: „Цей же Олег почав
міста ставити і встановив данини словенам, кривичам
і мері".

Далі Нестор розповідає про поступове поширен-
ня влади Києва на землі незалежних раніше племінних
княжінь: „Почав Олег воювати древлян і примучив
(підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній ку-
ниці". По тому до складу держави, що формувалася,
увійшла більшість південно-руських (а також ради-
мицьке) племінних княжінь: спочатку сіверян і
радимичів, потім уличів. Давньоруська держава по-
чала складатися на півдні. Землі інкорпорованих до
держави князівств одразу ж обкладалися даниною,
на них поширювалися системи судочинства й
адміністрації. Так утворювалася державна територія
Давньої Русі.

Включаючи до складу молодої держави землі
племінних княжінь, Олег та його наступники на
київському столі опікувалися насамперед збиранням
данини й прагнули перешкодити стяганню її пере-
дусім Хозарським каганатом. Уже за Діра й Аскольда
поляни припинили сплату данини хозарам. А далі
„пішов Олег на сіверян, і переміг сіверян, і наклав на
них данину легку, і не дозволив хозарам данину
платити". Так само київський князь учинив і з ради-
мичами. Наполеглива діяльність Олега щодо
створення держави дала добрі наслідки: в останні
роки його правління у Києві владі князя підкоряли-
ся поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі,

Киї вська Русь

радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорва-
ти, а також неслов'янські племінні об'єднання —
чудь і меря.

Київська Русь почала складатися й розвивалась
як політична держава, її створили руські люди, які
були переважною більшістю її населення. Разом
з ними в Київській Русі жило понад 20 різних народів.
Розселяючись просторами Східної Європи, слов яни
спілкувалися з багатьма етносами, що з давніх-
давен жили там: із скіфами, сарматами, фракійцями,
згодом болгарами та аланами — на півдні, з балтами
— на заході, з угро-фінами — на північному сході й
заході. Неслов'янські народи влилися до складу
Київської Русі здебільшого мирним шляхом.

Соціальний, культурний та економічний вплив
слов'янського світу сприяв суспільному розвиткові
неслов'ян, що були тоді майже виключно мислив-
цями і скотарями. Яскравим прикладом співро-
бітницва між етнічно різними народами було ство-
рення в середині IX ст. своєрідної конфедерації, що
складалася з двох слов'янських (кривичів і сло-
вен) і двох неслов'янських (чуді й весі) союзів
племен чи, може, навіть племінний княжінь.
Це протодержавне утворення було попередни-
ком північного осередку державності, що сфор-
мувався поблизу озера Ільмень у другій половині
IX ст.

Давньоруська держава часів Олега залишалася
все ж таки не досить консолідованою. Влада київсько-
го князя в землях племінних княжінь була ще слабкою,
часом формальною, а системи управління, стягання
данини й судочинства — примітивними и діяли час
від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва.
Та країна була, як на свій час, економічно розвину-
тою й мала велику військову потугу, про що свідчить
сама можливість здійснення грандіозного воєнного по-
ходу Русі на Візантію 907 р.

Літопис Нестора під тим роком оповідає: „Пішов
Олег на греків на конях і в кораблях, і було кораблів
числом 2000. І прийшов до Царгорода (Константи-
нополя), греки ж замкнули Суд*, а місто зачинили...
І звелів Олег своїм воїнам зробити колеса и постави-
ти на них кораблі. І з погожим вітром напнули вони
вітрила й пішли з боку моря до міста". Візантійсько-
му імператору Михаїлу довелося просити миру.

У створеній на основі народних переказів і дру-
жинних пісень оповіді „Повісті" про похід Русі на
Царгород 907 р. крізь фольклорну, романтичну й
напівлегендарну форму проглядає реальна картина

* Давньоруські книжники називають так князівський престол

k Так на Русі іменували константинопільську бухту Золотий Ріг

Історія У краї ни

воєнної операції. Коли величезний руський флот на-
близився до Золотого Рогу, грецька сторожа
„замкнула" бухту, натягши товстелезний залізний
ланцюг між двома кам'яними баштами, що височіли
з обох боків затоки (залишки того ланцюга і руїни
башт збереглися до нашого часу). За наказом Оле-
га воїни поставили лодії на котки й потягли їх волоком.
Звичайно, лише під вітрилами, хай і на колесах, суд-
на не могли рухатися суходолом.

Завдяки переможному походові Русі на Царго-
род Олег одразу ж підписав вигідний для своєї
держави мир з імператором. Візантійському урядові
довелося сплатити велику контрибуцію й надати
особливі пільги (яких не мала жодна інша країна)
руським купцям і послам. Зокрема, греки повинні бу-
ли протягом шести місяців годувати тих купців,
постачати їм вітрила, снасті й інше корабельне спо-
рядження. А 911 р. русько-грецька угода була суттєво
доповнена. У ній було окреслено правові норми
взаємовідносин, правила розв язання конфліктів, що
виникали між русами і візантійцями. Договори 907
і 911 pp. є першими дипломатичними й правовими ак-
тами молодої Давньоруської держави.

Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної
діяльності Київської держави кінця IX — початку
X ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами бу-
ло здійснено кілька походів Русі в землі Арабського
халіфату на південно-західному узбережжі Каспійсь-
кого моря. За свідченням арабського автора аль-
Масуді, близько 912 р. 500 руських лодій досягли
Волгою південного берега Каспію. Дехто з істориків
гадає, що саме в цьому поході наклав головою князь
Олег Віщий, обставини смерті якого залишаються за-
гадковими.

Походи Русі на Візантію тривали майже до сере-
дини XI ст. Одним з головних їх чинників було
прагнення правлячої верхівки Київської держави за-
безпечити головний тоді ринок збуту для продукції
сільського господарства і промислів, що збиралася з
підвладного населення у вигляді данини, попервах її
найпримітивнішої й насильницької форми — полюд-
дя. Сучасник княгині Ольги візантійський імператор
Константан Багрянородний описав стягнення по-
люддя на Русі: „Коли настане листопад, одразу ж їхні
князі виходять з усіма росами з Києва і вирушають
у полюддя, що іменується „кружлянням" а саме —
в Славінії (слов'янські землі) древлян, дреговичів,
кривичів, сіверян та інших слов'ян, що є данниками
росів (у даному контексті князя та його дружини.
— Авт.). Годуючись там протягом усієї зими, вони
знову, починаючи з квітня, коли розтане лід на річці

Дніпро, повертаються до Києва". Потім руси споряд-
жають лодії-однодеревки і відпливають до Візантії
продавати зібране.

Розвиток державності на Русі
в першій половині X ст.
Ігор

"І часи князювання Олега пожвавився еко-
I - номічний розвиток суспільства. Розбудовувався
стольний град Київ. Однак східнослов'янська
етнокультурна спільність залишалася не досить згур-
тованою політично. Будівництво держави було
продовжено за наступника Олега — Ігоря.

Давньоруські літописи зберегли мало свідчень
про внутрішнє життя Київської Русі в першій поло-
вині Хет. Більше їх — у східних істориків і географів
того часу. Наприклад, перс аль-Істахрі зображує її
квітучою й могутньою країною. Він пише, що з усіх
країн купці приїздять торгувати до Києва, який знач-
но більший, ніж навіть Булгар Великий на Волзі,
одне з головних торжищ тогочасного східного світу.