Початок
польсько-української війни
ахідноукраінська державність одразу ж ста-
ла об'єктом агресії із Заходу Вона розгорта-
лася в двох напрямках Бригада генерала
Б Роя мала просуватися на Львів через Пере-
мишль 3 Любліна через Раву-Руську на той же
Львів виряджалась інша бригада Нею командував
один з найближчих соратників Ю Пілсудського
полковник Е Ридз-Смигли Початок II Речі Пос-
политої характеризувався швидкою зміною урядів
Соціальні верхи й політичні кола, що приходили до
влади, намагалися підняти населення на захист
„польськості" східних земель Після повернення
втраченої понад 120 років тому незалежності, у
п'янкій атмосфері омріяного багатьма поколіннями
відновлення польської державності, такі заклики
зустрічали широкий відгук Разом з тим тери-
торіальні претензії кожного нового уряду ставали
чимдалі категоричнішими
Було апробовано основні пропагандистські
версії подій у західній Україні та шляхи розв'язання
конфлікту, які фігурували на міжнародній арені
протягом усієї польсько-украінської війни 4 листо-
пада Польська ліквідаційна комісія звернулася до
урядів Антанти і США Пани з Кракова волали
„Українські банди за допомогою прусських та
австрійських військ зайняли частину Східної Гали-
чини і столичне місто Львів, сіючи смерть і руїну",
й просили „коаліційні уряди надіслати до Галичини
через Одесу та Румунію польсько-американські й
польсько-французькі сили"
Одночасно до Белграда, де на разі зупинилася
штабквартира антантівських військ у Східній
Європі, відрядили спеціальну місію Вона просила
надіслати до Львова представників Антанти для
„врегулювання польсько-украінського конфлікту й
наведення порядку" Для цього війська союзників
мали зайняти Львів, Станіслав і Борислав, а у всій
Східній Галичині — створена польсько-українська
адміністрація під орудою антантівського комісара
Місію запевнили союзне військо вже марширує на
Київ, маючи на увазі ще до Нового року „здобути
Росію і заступити більшовикам шлях на Польщу"
Було запевнено - Франція „плекає надію на віднов-
лення Польщі в її історичних кордонах"
Теоретично попередні англійські й американські
розробки мирного врегулювання ніби не позбавляли
й українців Східної Галичини можливості здійснити
свої національні прагнення Так, „Офіційний аме-
риканський коментар до „14 пунктів", з певною
мірою об'єктивності підготовлений восени 1918 р й
тоді ж у цілому прийнятий Верховною радою Ан-
танти, підтверджуючи право Польщі на неза-
лежність, констатував „Те, що визнано правиль-
ним для поляків, безперечно, доведеться визнати
правильним і для фіннів, литовців, латишів, а мож-
ливо, й для українців" Заторкувалось також пи-
тання суперечностей „між поляками й українцями
на південному сході (й у Східній Галичині)" Ці
взаємини, як і стосунки між поляками, білорусами й
литовцями, зазначалося в документі, „грубо кажу-
чи, є ставленням поміщика до селянина Отже, як-
що внаслідок евакуації (військ Центральних дер-
жав — Авт ) виникне класова війна, цілком мож-
ливо, вона набуде й форми конфлікту між народно-
стями Ясна річ, в інтересах доброї згоди важливіше
з'ясувати думку основної національності на кожній
247
Історія У краї ни
території, аніж правлячого и імущого класу
Дещо пізніший британський „Меморандум Го-
варда", що підсумовував розробки фахівців „Форш
офісу", був спеціально присвячений територіальним
проблемам Польщі її південно-східний кордон мав
проходити вздовж р Сян Цей „Меморандум"
з'явився 9 грудня 1918 р , коли вже точилися бої за
Львів, тому його автори не могли обминути питан-
ня про майбутнє головного міста Східної Галичини
Вважаючи Львів „важливим польським анклавом",
вони констатували, що він лежить „порівняно дале-
ко від визначеного вище кордону Польщі" Звідси
рекомендація — залишити місто в „непольських
руках, але якщо буде гарантовано збереження
польських наукових і релігійних установ"
Прагнучи будь-що подолати небажані дня себе
ліберально-демократичні тенденції повоєнного вре-
гулювання, польські владні кола не гребували
нічим, щоб очорнити в очах Заходу український
визвольний рух та його державницькі цілі Вони не
потребували особливої винахідливості, розгортаю-
чи антиукраїнську кампанію, добре знаючи якими
аргументами слід маскувати зазіхання на українські
землі Досить було назвати борців проти польської
агресії більшовиками В умовах розколу світу на су-
противні суспільно-економічні системи і така неви-
баглива тактика здебільшого спрацьовувала
Гарячковість і збентеженість, що охопили Вар-
шаву, зрозумілі Навіть нетривале функціонування
української влади у Львові підважувало польську
експансію на сході
Бої за Львів
\ же вдень 1 листопада досі безкровні події пе-
W ретворилися на запеклі вуличні бої Польсь-
ку ка сторона при підтримці угорських частин,
розташованих на околицях, здобувала чимдалі
відчутнішу перевагу Що ж до січових стрільців з
Буковини, то їхній невеликий запн дістався до
Львова із значним запізненням і не зміг виправити
становища в районі вокзалу, захопленого поляками
Контингенти, що надходили з навколишніх повітів,
також виявилися нечисленними До того ж прибулі,
як і більшість українських вояків, котрі боролися за
Львів, були селянами й почувалися ні в сих ні в тих
серед кам'яниць великого міста Хоч молоді ук-
раїнські офіцери, віддані національній справі, вияв-
ляли ентузіазм і йшли на самопожертву, їм не вда-
лося уникнути серйозних прорахунків в організації
опору незрівнянно досвідченішому противникові
Та й командуванню забракло витривалості Через
день подав у відставку Д Вітовський, недовго про-
тримався і його наступник ГКоссак
Повсталий Львів втратив політичне керівниц-
тво Більшість членів Виконавчої делегації УНРа-
ди перебувала поза Галичиною, а тим, хто залишив-
ся в місті, бракувало досвіду Вони опинилися в ізо-
ляції
Чи не найболючішого удару справі втримання
Львова й усій національній революції в Західній
Україні завдала відсутність щирої солідарності й
тісного співробітництва в українському держав-
ницькому таборі Гіркими розчаруваннями оберну-
лися вже перші спроби послати на допомогу Льво-
ву основну масу січових стрільців, зосереджених у
Білій Церкві Цього не забажали ані гетьман, ані
Національний союз — якраз тоді боротьба за вла-
ду між ними досягла апогею Нічого не змінилося і
після перемоги Директори
Ю Пілсудський не приховував принципово
різного ставлення до представників Директори та
до властей Східної Галичини Американський
військовий розвідник передав таке з почутого від
„начальника держави" „Легше вести переговори з
Петлюрою у Києві, ніж домогтися чогось у районі
Львова, бо становище в Києві стабілізувалося —
там існує порядок"
Використовуючи соціальні й регіональні
розбіжності між УНР і ЗУ HP, Польща намагала-
ся розділити їх, послабити й ізолювати на міжна-
родній арені Цей курс вписувався у зовнішньо-
політичні концепції великих держав-переможниць,
котрі, чимдалі менше зважаючи на державницькі й
національно-визвольні прагнення українського на-
роду, підтримували, з одного боку, плани польської
експансії на Сході, а з другого — „єдиної і неділи-
мої" білої Роси Якщо вони (лише зрідка) і вступа-
ли в діалог з українськими представниками, то хіба
що під кутом зору зміцнення антибільшовицького
фронту та боротьби з „червоною Москвою" Члени
іноземних місій, „згладжуючи" конфлікт у Східній
Галичині, нехтували прагнення українського народу
жити самостійно
Тактика агресора протягом усієї війни 1918—
1919 рр залишалася доволі простою Заперечуючи
саме існування української влади в Східній Гали-
чині й ухиляючись навіть від обговорення її майбут-
нього устрою, Польща за особливо скрутних для
неї обставин домагалася припинення вогню При
тому вона розраховувала на свій незрівнянно біль-
ший воєнний потенціал і допомогу країн Заходу
248
З посиленням збройної боротьби заворушилися
лідери колишніх „москвофілів" До французького
емісара Вілема звернувся від галицько-руської
„Народної ради" В Курилович Недавній депутат
рейхстагу й кілька його однодумців заявили, що цей
орган, „незважаючи на протидію представників
національного сепаратизму — українців, також є
виразником інтересів російського народу, який на-
селяє Галичину, Буковину й Угорщину" Адепти
російської монархії, маючи, очевидно, на увазі ос-
танні кроки гетьмана П Скоропадського, запевня-
ли „Нині у визволеній від пруссько-австрійської
окупації південній Роси стався вирішальний пово-
рот під гаслом „Єдина і неділима Росія" Ці тверд-
ження, далекі від сподівань українців, розминалися
з дійсністю й були на руку польським претендентам
на Львів та їхнім покровителям
Позиція представника Антанти, на справед-
ливість і безсторонність якого покладалося стільки
надій, відіграла не останню роль у прийнятті
трагічного рішення — залишити Львів, хоч новий
український командуючий Стефанів заявив про
можливість наявними силами утримувати місто ще
протягом двох тижнів Внаслідок цього не вдалося
провести організованої евакуації Були й інші, куди
серйозніші негативні наслідки раптового залишення
Львова — головного міста Східної Галичини над-
звичайно ускладнився подальший перебіг рево-
люційно-визвольної війни, а польські ек-
спансіоністи тепер уже мали відчутні стратегічні й
морально-політичні переваги