Історія України Верстюк n2 (стр. 134 из 205)

З року в рік дедалі більша частина незамож-
ників звільнялася від сплати податків У 1925/26 р
податок не сплачувала п'ята частина селянських
господарств, тобто практично всі незаможники
Натомість заможні господарства переоподаткова-
лися і втрачали здатність нарощувати виробництво
продукції на продаж Після зникнення високото-
варних поміщицьких і селянських підприємницьких
господарств село вже не могло забезпечувати всі
потреби держави у зерні на експорт Обмеженими
залишалися і його можливості насичувати
внутрішній ринок продовольством Це стало
помітно, коли у промисловості почало розгортатися
капітальне будівництво, яке призводило до
збільшення споживачів селянської продукції Зар-
плата будівельників отоварювалася перш за все
продовольчими продуктами

Радянський уряд розумів, що податкове пере-
обтяження господарств фермерського типу негатив-
но позначиться на товарній прдукцп сільського гос-
подарства Але він бажав розвивати радгоспи і кол-
госпи, а не пов язані з ринком фермерські господар-
ства В основі переоподаткування були не еко-
номічні, а суто політичні розрахунки Звільнивши
від податків господарства незаможників, партія
вирощувала собі соціальну опору для майбутніх пе-
ретворень на селі, яких вимагала їі програма

У січні 1923 р Ленін зробив спробу ревізії
партійної програми в ії найбільш вразливій частині
— перетвореннях у сільському господарстві Але

запрограмований на комуністичну доктрину парт-
апарат навіть не помітив цієї спроби Історія з його
статтею "Про кооперацію" надзвичайно повчальна
під кутом зору подій, що розгорнулися пізніше

Цей документ входить у число восьми статей 1
листів, продиктованих напівпаралізованим вождем
з грудня 1922 до початку березня 1923 р Він був
опублікований у двох номерах газети "Правда" в
травні 1923 р Незважаючи на уривчастість тексту,
туманність ключових формулювань і звичні пропа-
гандистські кліше, закладені в цій статті ідеї ревізу-
вали, по суті, економічні засади ленінського вчення
про комунізм

Як уже підкреслювалося, у перші роки непу
Ленін ототожнював торгівлю і ринок ТІЛЬКИ з
капіталізмом Тому кооперацію розглядав як
капіталістичну, а не соціалістичну форму господар-
ства Адже кооперація нездатна існувати без ринку
і товарно-грошових відносин Колективістський
ефект виявляється в ній переважно у позавироб-
ничій сфері, наприклад, під час спільної закупівлі
сировини і матеріалів або спільного продажу готової
продукції Кожний товаровиробник-кооператор є
власником і може працювати самостійно

Аналізуючи півторарічний досвід реальної
політики державної парти, коли вона повернулася
обличчям до ринку, Ленін у статті "Про коопе-
рацію" почав стверджувати протилежне тому, що
казав раніше, а саме ця форма організації вироб-
ництва дає ту міру поєднання приватного торгового
інтересу з інтересами держави, ту міру підпорядку-
вання його загальним інтересам, яка раніше була
каменем спотикання для марксистів Формулював-
ся фундаментальний висновок лад цивілізованих
кооператорів при суспільній власності на засоби ви-
робництва — це є лад соціалізму Тут же Ленін ро-
бив побіжну ремарку "Ми змушені визнати до-
корінну зміну всієї нашої точки зору на соціалізм"
Ототожнення невіддільного від ринку "ладу
цивілізованих кооператорів" із соціалізмом могло
означати тільки одне Ленін перестав розглядати
його як першу фазу комунізму 3 цього для парти,
яка збиралася будувати соціалізм, випливав висно-
вок величезної практичної ваги замість того, щоб
колективізувати селян-власників, тобто, заганяти їх
у комуни, артілі або товариства спільного обробітку
землі (ці типи колгоспів відрізнялися тільки ступе-
нем відчуження власності), треба було створювати
умови для розгортання кооперативного руху Ко-
оперативи не потребували відчуження власності, і
селяни з охотою йшли до них Розв'язувалася ситу-

J

273

ацш з селянином, яка в комуністичній програмі бу-
ла безвихідною усі розуміли, що власники ніколи
не дадуть згоди на колективізацію

Ми не знаємо і вже не дізнаємося, яким мав
стати кооперативний соціалізм Ця альтернатива у
закладеній в партійну програму комуністичній док-
трині не була реалізована Нове керівництво
проігнорувало останні поради засновника і вождя
партії Замість того, щоб далі просуватися
непівським курсом, воно незабаром повернулося до
політики, якої вимагала партійна програма

Українізація: форма і зміст

об визволення від денікінців не вигляда-
ло в очах українського народу черговою
окупацією, керівництво РКП(б) у лис

* топаді 1919 р прийняло документ "Про

радянську владу на Україні", затверджений як ре-
золюція VIII Всеросійської партконференцп У
ньому містився пункт, з якого пізніше почалася
політика українізації "Члени РКП на території Ук-
раїни повинні на ділі проводити право трудящих мас
учитися і розмовляти в усіх радянських установах
рідною мовою"

Проте керівний склад КП(б)У не виявляв ба-
жання торувати дорогу українізації Адже вона
змушувала б прикладати й особисті зусилля в ово-
лодінні українською мовою За даними 1923 р ,
тільки 797 з 11826 відповідальних працівників
партійно-державного апарату республіки заявили,
що знають її

Д Лебідь зробив спробу обгрунтувати відразу
комуністичної еліти до української культури і мови
теоретично і заявив про неминучість "боротьби
двох культур" Мовляв, російська культура і мова в
Україні пов'язані з містом і "найпрогресивнішим" у
суспільстві робітничим класом, а українська куль-
тура та мова — з селом і "відсталим" селянством
Звідси обов'язком комуністів, на думку Лебедя,
було сприяння "природному процесу перемоги
російської культури та мови

Раковський піддав ці відверто шовіністичні ви-
словлювання нищівній критиці Однак, тишком-
нишком російськомовна більшість у ЦК КП(б)У і
губкомах партії гнула свою лінію Для цього досить
було не виявляти спеціальної уваги до української
культури Пригнічувана століттями, вона занепада-
ла без державної підтримки

Національний склад апарату республіки теж
був переважно неукраїнським У 1923 р питома ва-

Історія У краї ни

га українців не перевищувала у ньому 35% Особ-
ливо незначною вона виявилася у керівних структу-
рах державного апарату Так, у колегіях наркоматів
налічувалося 47% росіян, 26% євреїв і 12% ук-
раїнців

У квітні 1923 р відбувся XIII з'їзд РКП(б), у
порядок денний якого було включено розгляд
національного питання З'їзд проголосив політику
коренізацп, український різновид якої дістав назву
українізації Декларувалося, що основною метою
цієї політики є сприяння розвиткові культур і мов
національностей Та на першому плані у державної
партії були інші завдання укоренитися в національ-
них республіках (звідси й назва політичного курсу
— коренізація) Щоб зміцнити свій вплив у рес-
публіках, патрія повинна була розмовляти з насе-
ленням його мовою і створити власних апаратників
з місцевих кадрів Безсумнівно, що коренізація ма-
ла побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку
пригнічених до того національних культур

З квітня 1925 по липень 1928 р генеральним
секретарем ЦК КП(б)У працював один з найб-
лижчих співробітників Сталіна Л Каганович, який
пізніше відіграв в історії радянської України особ-
ливо зловісну роль Якраз при ньому політика ук-
раїнізації набула найбільшого розмаху Каганович
по-чиновницькому ретельно втілював у життя
офіційний курс Він навіть вивчив українську мову і
намагався розмовляти нею

Результати українізації 20-х рр були вагомі
Кількість українців серед службовців державного
апарату в 1923 — 1927 рр зросла з 35 до 54% На
українську мову перейшло понад чверть інститутів і
більше половини технікумів Більша частина кни-
жок, журналів і газет стала видаватися українською
мовою 3 ініціативи М Скрипника, який видавлю-
вав усе можливе з курсу на українізацію,
національна мова впроваджувалася навіть у школах
командного складу і в деяких червоноармійських
частинах На Кубані відкрилися українські школи,
видавалися українські газети, працювало ук-
раїнське радіомовлення

З 1924 р почалися масові набори у державну
партію, які докорінно змінили її обличчя, остаточно
розколовши партійні лави на еліту (апаратних
працівників) і рядових Членська маса і —
неспівставно меншою мірою — еліта почали швид-
ко поповнюватися за рахунок місцевих національ-
ностей, передусім українців За перереєстрацією,
проведеною наприкінці 1920 р , в Україні налічува-
лося 37958 членів парти, у тому числі 61,1%

274

УРСР в умовах утвердження тоталітарного ладу

росіян, 20,1% українців, 11,4% євреїв, 2,6% по-
ляків У 1927 р питома вага українців серед членів
і кандидатів у члени КП(б)У вже дійшла до 52%
Однак в ЦК КП(6)У представництво українців не
перевищувало чверті Першими (у 1925 — 1934
рр — генеральними) секретарями ЦК КП(б)У
обиралися з санкції центрального партійного
керівництва тільки неукраінці — німець Е Квірінг,
єврей Л Каганович, а після відкликання останньо-
го у Москву — поляк С Косюр